4.7. Стратегічний набір

Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку діяльності та розвитку підприємства і рівень претендування на певне місце і значення у зовнішньому середовищі.

Вимоги до стратегічного набору:

- орієнтація на досягнення реальних цілей;

- ясність змісту та розуміння необхідності застосування системи стратегій (набору);

- гнучкість і динамічність стратегічного набору (з урахуванням змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі, що відбувається в змінах, у пріоритетах і в змісті);

- баланс рівноваги між прибутковими та витратними стратегіями, основними та резервними.

Добре сформований стратегічний набір - той, що відображає:

- досягнутий рівень розвитку;

- особливості та умови його подальшого руху, відповідно до обраних стратегій.

Обґрунтований стратегічний набір.

Процес побудови стратегічного набору – діяльність яка, яка здійснюється на всіх рівнях управлінської ієрархії.

Існують наступні стратегії за ієрархією:

- загальні для всього підприємства вцілому4

- загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямками;

- для кожного з напрямків діяльності організації ( з виробництва різних видів товарів та послуг);

- для кожної функціональної підсистеми підприємства;

- ресурсні, для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального, продуктово-товарного типу.

Стратегічний набір має заповнити “стратегічну прогалину” підприємства. Стратегічна прогалина – це інтервал між можливостями, зумовленими наявними тенденціями зростання підприємства, та бажаними орієнтирами, необхідними для розв’язання начальних проблем зростання та зміцнення підприємства в довгостроковій перспективі.

Проблемою називають невідповідність між метою та ситуацією, що склалася в об’єкті управління.

Проблема – це невідповідність між:

- бажаним, відображеним у цілях;

- станом об’єкта управління та його поточним станом;

- труднощі;

- невирішені завдання;

- вузькі питання.

Стратегічна програма – це низка стратегічних рішень, які мають прийняти керівники підприємства для вирішення виявлених проблем.

Специфічні напрямки процесу заповнення стратегічної програми передбачають:

- пошук певних можливостей зростання;

- пошук інновацій;

- визначення таких сфер діяльності, де підприємство є конкурентоспроможним та розробка заходів щодо підвищення конкурентоспроможності;

- перерозподіл ресурсів з неперспективних на конкурентоспроможні напрямки діяльності.

4.8. Загальні та загально-конкурентні стратегії.

Теорія та практика менеджменту довели доцільність застосування концепції “життєвого циклу” (ЖЦ) підприємства при визначенні загальних стратегій. Вивчення ЖЦ підприємства – складний процес, де враховуються ендо- та екзогенні властивості об’єкта дослідження підприємства.

ЖЦ підприємства може тривати від кількох місяців (малі підприємства, внутрішні вен чури великих підприємств) до десятків років (вугільні копальні, залізниці). Керівники повинні визначати подальшу долю підприємства:

- його розвиток,

- стабілізацію,

- скорочення (подальшу ліквідацію),

і для цього проводити дослідження внутрішніх і зовнішніх процесів, що відбуваються.

ЖЦ підприємства формуються під впливом ЖЦ:

• галузі,

• технології,

• продукції,

• організаційної форми,

• персоналу, тощо.

Згідно з теорією ЖЦ фази ЖЦ підприємства проходять послідовно, що важливо враховувати при розробці стратегій (табл. 4.8.).