Висновок

1.Культурологія: теорія та історія культури : Навчальний посібник / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.

2.Історія України / [Баран В., Грицак Я.,

Зайцев О., Зайцев Ю. та ін.] ; керівник авт.

кол. Зайцев Ю. – Вид. 2-ге, зі змін. – Львів :

Світ, 1998. – 488 с.

/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.

Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою (на його утримання князь брав десяту частину доходів своїх підданців). Вона була прикрашена фресками, мозаїкою. В 1037 р. зведено найбільший храм Київської Русі — Софійський собор. За його зразком у Чернігові будується Спаський собор, у Новгороді та Полоцьку — Софійські собори. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму.

Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові.

В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів — зерню, сканню, перегородчастою емаллю.

Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть.

В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів — зерню, сканню, перегородчастою емаллю.

Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.

Князь ярослав піклувався про розвиток освіти, науки, мистецтва. При Софійському соборі існували школи, архів, бібліотека, слава якої вийшла далеко за межі руської землі як унікального зібрання древніх книг і написів на пергаменті. На жаль, вона не збереглася до наших днів. Найімовірніше, бібліотека спочатку розміщувалася при соборі Софії Київської, а після смерті Ярослава була розділена між кількома церковними і монастирськими бібліотеками. Монастирі ставали осередками культури. Сюди доставлялися книги, їх переписували, оздоблювали мініатюрами, переводили з грецької на давньоруську мову. Серед ченців було чимало освічених людей, що навчали отроків грамоти, церковного співу. У родині Ярослава всі діти вивчали грамоту, а син Всеволод знав п'ять іноземних мов. У 1037—1039 рр. за участі князя в Києві був створений перший літописний звід (Найдавніший). Так почалася писемна історія давньоруського народу. Поширювались на Русі трактати з історії, філософії, права і природничих наук. Князь «...не шкодував грошей на їх покупку і переписування». За Ярослава Мудрого зріс міжнародний авторитет Русі-України. Головною зовнішньополітичною лінією залишалася візантійська.

У Київській Русі було чимало письменних людей і не тільки серед знаті та духовенства, а й серед простого народу. Країна мала свою писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, які написали «руські письменники», вели записи княжих указів та міждержавних договорів тодішньою українською мовою. Пізніше була прийнята слов'янська азбука, котру склали слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій. Однак освіта почала набирати активного розвитку після хрещення Русі-України. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську. Особливого піднесення освіта набула при Ярославові Мудрому. Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан. Наука розвивалася під впливом Візантії, а це, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів мужів грецького та римського світів, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова, александрійського купця VI ст.), філософію (короткі уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні й свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину також були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Україна увійшла в тісніші відносини з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Серед перших медиків українського походження другої пол. XI ст. вгадуються в літописах Дем'ян Пресвітер й Агапіт Лікар, який умів робити хірургічні операції.

ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК

НАУКИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

(ІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА

ХІV СТ.)

Ключові слова: наука, освіта, Київська Русь

Уявлення про становлення і розвиток нау-

ки, як одного з соціальних інститутів, нерідко

ототожнюють із становленням і розвитком

освіти та культури в цілому. Як відзначають

В.А. Греченко та І.В. Чорний, наука є такою

сферою людської діяльності, функції якої –

розроблення і систематизація знань про дійсність. Вона включає як діяльність з отриман-

ня нового знання, так і її результат – силу

знань, які складають наукову картину світу.

Наука є витвором людини і складовою куль-

тури, вона може існувати лише в культурно-

му суспільстві.

Наука відіграє і продовжує відігравати ве-

личезну роль у життєдіяльності людини. Вона

впливає на працю, побут, спосіб життя як

усього суспільства, так і окремої людини.

Проблеми, що розв’язуються наукою мають

міжнародний, глобальний характер. Розвиток

науки – це запорука розвитку людської циві-

лізації, збереження не тільки природних ре-

сурсів, навколишнього середовища, а й зага-

льнолюдських цінностей.

Дослідженню становлення і розвитку нау-

ки, як одного із соціальних інститутів, на те-

ренах сучасної української держави присвя-

чено багато праць як з історії (В.А. Греченко,

В.К. Губарев, С.В. Кульчинський, М.В. Ла-

зарович, І.В. Чорний та інші), так і з культуро-

логії (С.Д. Абрамович, М.С. Тілло, М.Ю. Чікарькова та інші). Разом із тим, цікавість до цієї проблеми не вщухає, оскільки з розвит-

ком сучасної науки виникає потреба і у дослі-

дженні її історичних коренів. З огляду на це,

завданням цієї статті є: по-перше, дослідити

процес зародження науки, як одного із соціа-

льних інститутів, на сучасній території Укра-

їни, по-друге, дослідити становлення і розви-

ток науки за часів існування Київської Русі.

Зародки наукової свідомості виникають,

очевидно, ще в кам’яному віці. Первісна лю-

дина не могла не цікавитись зв’язком речей у

навколишньому світі та властивостями цих

речей. З раннього дитинства вона мала засвої-

ти, що вогонь, вода, гроза, звірі несуть у собі

смертельну небезпеку; що існують корисні –

поживні та лікувальні рослини; що ті чи інші

місцевості бувають придатні для життя або

приховують у собі загрозу. Наш пращур на-

магався зрозуміти ритми природи, полегшити

своє життя винаходом примітивних механіз-

мів; він мандрував по землі, зустрічаючись з

дивними й незрозумілими звичаями інших

народів; спостерігав моря, гори та незвичай-

них тварин. Його цікавила загадка смерті, і

він прагнув лікувати хвороби, аби уникнути

смерті. Отже, волею-неволею формувалася

нова функція лівої півкулі мозку – здатність

до логічного мислення.

Про первісну науку ми напевно нічого не

знаємо. Лише життя сучасних відсталих пле-

мен дає потрібний узагальнений матеріал. Іс-

нує думка, що зародком науки виступила ма-

гія. Первісний чаклун спирався на відчуття,

по-перше, подібності тих чи інших речей:

скажімо, дрібне тупотіння ніг у танку нагадує

дощ, таким чином виникає магічний танок

викликання дощу. По-друге, у магічних опе-

раціях одна речовина перетворювалася на ін-

шу; наприклад сире на варене або руда на ме-

тал. Знахарі, що вивчали якості рослин і

мінералів, не лише впливали на психіку, ви-

кликаючи, скажімо, через застосування тієї чи

іншої речовини стан сп’яніння чи галюцина-

ції, а й реально лікували людей. Досвід пі-

знання був довгим та сповненим суперечнос-

тей. У процесі відсіювання марновірства й

закріплення знань про якості матеріальних

речей повільно формувалося дійсне знання

про природу [2, с.134–135].

Перші згадки про становлення і розвиток

науки на сучасних теренах Української дер-

жави датуються VIII-VII ст. до н. е., з часом

виникнення на північних берегах Чорного та

Азовського морів античних (стародавніх)

грецьких міст-держав. Найвідомішими грець-

кими містами-державами того часу були: Оль-

вія (нині с. Парутіне в гирлі Південного Бугу),

Херсонес (околиці сучасного Севастополя),

Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на

місці нинішнього Білгорода-Дністровського),

Феодосія (Крим), Керкінітида (на місці сучас-

ної Євпаторії) та інші.

Античні міста відзначалися значним роз-

витком освіти, медицини та культури. Меш-

канці приділяли значну увагу навчанню дітей:

учні вивчали читання, лічбу, письмо, ритори-

ку (красномовство). Розвивалися такі науки,

як історія і філософія. Особливе значення

приділялося медицині. Про це свідчать чис-

ленні археологічні знахідки (хірургічні ножі,

пінцети, голки та ін.). В Ольвії навіть існувала

аптека. Мешканці Керкінітиди широко вико-

ристовували цілющі властивості кримських

грязей. Історик Пліній Старший так описував

один з берегів Сакського озера: «…на Таврій-

ському півострові… є земля, за допомогою

якої лікуються різні хвороби» .

Грецька колонізація Надчорномор’я трива-

ла тисячу років. За цей час на півдні України

утворилася унікальна етнокультурна і еконо-

мічна зона, в якій античний світ тісно співжи-

вся із світом «варварським». Здобутки антич-

ної цивілізації поступово поширювалися

серед навколишніх племен, прискоривши

темп їх історичного розвитку.

Наступний період розвитку української

науки пов’язаний з утворенням та становленням східнослов’янської держави – Київської

Русі, історія якої сягає ІХ – першої половини

ХІV ст. Наприкінці ІХ ст. відбувається процес

об’єднання східнослов’янських племен на-

вколо Києва, і за іменем столиці державу на-

зивають Київською Руссю.

Вважається, що розвиток освіти і науки у

Київській Русі набув широкого значення за

часів правління князів Володимира Великого

(978–1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019–