Розвиток писемності. Освіта.

На етапі завершення формування державності Київсь кої Русі серед слав'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити годину опануван ня неупорядкованим листом — IX ст. Так, раннє ознайом лення, на Русі із писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія й Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега із Візантією написань болгарською мовою, але й справлений у Києві, а договір Ігоря — тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так кликана софійська абет ка, виявлена З. Про. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "зі фійська" абетка відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві ту почали додавати букви для передачі фонетичних осіб ливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда й Діра.

Пізніше слов'яни малі дві абетки — глаголицю й кири лицю. Кирилиця був створена грецькими ченцями Кірі брухт й Мефодієм, котрі поширювали християнство серед сло в'ян. Саме кирилицею написані усі відомі твори XI ст. й наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон й благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.

З уведенням християнства піклування про освіту взяли у собі держава й церква. За князювання Володимира в Києві уже існувала державна школа, в якій навчалися діти із найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос віченого духівництва був відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів й попових дітей триста учити із книжок". Це було б свого роду обов'язкове навчання для мо лоді із вищих станів, що мала займати вищі світські та ду ховні посади. У 1086 р., згідно із повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославовича Янка (Ганна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав них та церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора.

Про існування школи в Софіївському соборі свідчать чи сленні написи, зроблені її учнями в різних частинах приміщення.

Пізніші князі не вели уже такої широкої культурної акції, й школа перейшла под опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; навчай телями виступали священики й дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати й писати, за підручники правили богослужбові книжки, найчастіше Псалтир. Знання про природу давали підручники, перекладені із грецької, — "Шестиднев" й "Фізіолог". "Шестиднев" по яснював за 6 днів створення світу, а "Фізіолог" — книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цого самотужки. При вищій освіті потрібне було б знання грецької мови, її вчили в дея ких школах, а живі зв'язки із Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Вер хом науки вважалось знання стилю й риторики за візантій ськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно із частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книжками й цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його сін Всеволод, Володимир Мо номах, волинський князь Володимир Василькович.

Високоосвіченими були жінки князівського роду: кня гиня Ольга, Ганна Ярославна, Ганна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, котрі залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

 

Наука Київської Русі

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: "Фізіолог" - популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин, і "Шестиднев" - тлумачення 6 днів створення світу, відомостей з Біблії в образних, казкових формах. Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник, лікар Агапіт - ченцем Печерського монастиря і т.п. філософ, оратор Климентій Смолятич - митрополитом, письменник і проповідник Кирило Туровський – єпископом.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпочалося багатотисячне паломництво). В ХI ст. в Печерському монастирі лікували Дем'ян (Даміан)-Пресвітер і Агапіт - "безмездний лічець" Русі, як його називає “Києво-Печерський патерик”. Зараз на пам'ять про Агапіта у Києво-Печерській лаврі встановлена меморіальна дошка. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської держави здобули також ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого - те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат “Мазі”.

Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.).

Треба виділити такі принципи, характерні риси вітчизняної освіти і науки доби, яка розглядається. Це відкритість до світу, активне запозичення і використання набутків інших народів, що виражалося у вживанні грецької та латинської мов, широкій перекладацькій діяльності освітніх центрів. Чітко простежується європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей.У освіті поряд з домінуючими церковнимиіснували сильні світські компоненти. При високому рівні історико-літописної, релігійно-філософської думки сфера природничих наук ще не розвинена.

Мистецтво Київської Русі

Монументальне мистецтво в Давньоукраїнській державі з’являється з проникненням християнства. У IX – X ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

Мозаїки були дуже дорогими у виконанні, тому більшість зображень у храмах і князівських палатах виконувалися у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з’явилися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Софіївського собору; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга.

Великої популярності в давньоукраїнських розписах набув образ Богоматері. Її типове зображення в канонічній позі Оранти (Благаючої) – з молитовно піднятими на рівень голови руками. Саме такі Богоматері Оранти оздоблювали вівтарну частину багатьох храмів Давньоруської держави.

Софіївська Богоматір Оранта в Києві (1037) належить до числа найвищих досягнень монументального візантійського мистецтва, виконаного київськими майстрами. Усі відомі візантійські Оранти Богоматері поступаються Київській.

Важливим елементом художнього оформлення були орнаменти. У Софії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконних арках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишної мініатюри. Серед пам’яток художнього різьблення по каменю, що прикрашали храми й палаци, найбільшу увагу привертають плити, виготовленні в техніці орнаментального і тематичного рельєфу.

Якщо мозаїки та фрески знаменували тріумф християнства, то іконам поклонялися і молилися. Спочатку ікони завозили з Візантії, а вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати і власні іконописні майстерні. І хоча за тих часів живописці на підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони до тієї чи іншої майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців. Найвідомішими з них вважаються Григорій та Алімпій, що жили на межі XI і XII ст. при Києво-Печерській лаврі – одного з найбільших центрів тогочасного іконопису.

Значний слід залишила давньоукраїнська малярська школа в оздоблені рукописів, які прикрашали мініатюрами, заставками, орнаментами. Високий ґатунок книжкової мініатюри виявився, зокрема, в оформленні "Остомирового євангелія", "Ізборника" 1073 р. та 1076 р. тощо.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі XI – XII ст. поруч з апостолами зображено дівочі голівки й "дерево життя". Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва X – XIII ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.

Давньоруські майстри відносно рано володіли технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою.

Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.