8. Що таке міф? Які концепції міфу Вам відомі?

Характеристика душі первісної людини і його просторово-часових уявлень дозволяє перейти до змісту ядра первісної культури. Таким в першу чергу є міф. Це старогрецьке слово переводиться як «розповідь». Дуже часто сучасна людина ототожнює міф з казкою. І те і інше для нього. Проте насправді відмінність між ними величезна. Міф в тій мірі, в якій існує в бутті, живе своєю справжньою, а не залишковою і

перетвореною реальністю, завжди сприймався серйозно. Він відображав і виражав собою не просто реальність, а реальність в її витоках і справжньому бутті. У міфології органічно перепліталися елементи науки, релігії, філософії, мистецтва та самого буття людини. Міфологічне мислення заполонило її свідомість, створюючи штучний світ фантастичних образів. Однак міф в уявленні первісної людини виконував функцію життєвого дороговказу. У будь-якій ситуації він допомагав людині віднайти сенс буття та душевний спокій. За значенням міф був конкретністю і реальністю, пов'язував у єдине ціле дійсність і фантастичну уяву. Поза міфом з його героями та образами людина існувати не могла.

Міф створював модель світу як закінчену систему знань, уявлень про навколишнє середовище всередині даної традиції. Міфологія - це особливий тип мислення, що протистояв історичному та природничонауковому типам свідомості. Однак міфологічне передавання разом з генеалогічними схемами слугували за часовий трансляційний механізм, що поєднував буття декількох поколінь через створену певним соціумом систему термінів, понять, традицій. Міф синтезував у єдину нерозривну систему розповідь про минуле та пояснення сьогодення, а, можливо, і майбутнього. Саме в поєднанні просторово-часових параметрів Всесвіту і полягало його головне завдання. Образами такого космічного континуума були рік, небо, Світове древо.

За первісної доби міфи були чи не найголовнішим засобом пізнання світу, що спирався на використання певних символів та своєрідної логіки. Міфологічна модель світу в уявленні первісної людини - це насамперед тотожність макро- і мікрокосмосу, природи і людини, яка знаходила свій вияв у поясненнях космічного простору і Землі, в побутовій сфері (побудові житла, орнаментації посуду, декоруванні одягу), антропоморфізмі неживих об'єктів у мові (сонце сходить і заходить, падає дощ, підніжжя гори, ніжка стола тощо). Елементи міфології й досі збереглись у свідомості людей у формі расових та класових міфів, культу вождів, ритуалів масових збіговищ.

Для міфологічної свідомості було характерним вироблювання бінарної системи ознак, своєрідної матриці, яка була універсальним семантичним засобом і включала 10-20 пар протиставлених одна одній ознак, що мали і позитивне, і негативне значення. Ці протиставлення характеризували структуру простору (верх-низ, небо-Земля, Земля-підземелля, схід-захід), часу (день-ніч, літо-зима), колір (білий-чорний, чорний-червоний), соціально-віковий статус (чоловік-жінка, старший-молодший, пращури-потомки, свій-чужий), абстрактні числові співвідно­шення (парний - непарний). Існували і загального плану протиставлення, що визначали модуль буття усередині міфологічної моделі світу (щастя-нещастя, життя-смерть, доля-недоля). На підставі таких бінарних ознак створювались універсальні знакові комплекси, які були ефективним засобом освоєння світу.

Основні наукові концепції міфу такі: культурно-антропологічна, структуралістська, соціологічна, психоаналітична, семіологічна, романтична.

Семіологічна концепція Ролана Барта. Міф, за Бартом – семіологічна комунікативна система ІІ порядку. Система І порядку – це тріада елементу, певної ідеї, та знаку, який несе в собі смисл і є певним асоціативним зв'язком між елементом та ідеєю. Така система є певним висловом, як правило, мовним чи візуальним. Міф як система ІІ порядку складається з тих самих елементів, але в якості ідеї виступає знак І системи. Певний знак, символ виступає лише виразником, в результаті чого утворюється нове значення, в якому старий знак виступає лише формою.

Романтичну концепцію міфу, що виникла на основі філософського ідеалізму, відрізняє внутрішню єдність. У своїх основних рисах вона формувалася під впливом двох протилежних сил: заперечення і спадкоємності. З одного боку, романтики виступили жорсткими «опонентами» раціоналістів-просвітителів, схильних бачити в міфології породження неуцтва, дикості, нерозвиненості інтелекту у людини нижчої в культурному відношенні епохи. Погляд на міф прихильників ідеї прогресу і «історичного оптимізму» виключав всяке відродження його в сьогоденні, на вищому ступені розвитку, і це принципово критикувалося романтиками: міф не тільки став у них еталоном творчості, але було проголошено його «сьогодення».

Двадцяте століття характеризується увагою до психологічних аспектів міфу. На цій основі були створені такі впливові концепції, як теорія первісного "дологічного" мислення Леви-Брюля, теорія міфотворчості з метою порятунку від страху перед історією М. Еліаде, структуралістська теорія міфу К. Леві-Строса і т.д.