4. Чи може існувати культура без національного обличчя? Як співвідносяться поняття «національна культура» та «загальнолюдські культурні цінності»?

Світ культури всеосяжний, багатоеле­ментний, складний, багатофункціональний, він становить орга­нічне цілісне єство. Структура — означає порядок, будова, зв'я­зок. Це сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують йо­го цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослід­ники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, пред­метні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізова­ні і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елемен­тів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принцип?7 ми, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мо­вою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюд­ську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім'ї і т. ін.

Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів.

Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська циві­лізація, мета якої— гуманізм і всезагальне благо.

Національна культура — продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її іс­торія, відносини, соціальна пам'ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формує­ться її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, лі­тературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура — продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації.

5. Розкрийте зміст понять «традиція» і «інновація» у культурі. Як ви розумієте гадамерівське «традиція як діалог культур»?

Культура має у собі як стійкі, так і змінливі моменти. До стійкого в культурі відносяться традиції. Як складові культурної спадщини – способи світосприйняття, ідеї, цінності, звичаї, обряди тощо – традиції зберігаються і передаються від покоління до покоління. Вони існують у всіх формах духовної культурі, тому мова йде про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспільство, оскільки кожне нове покоління не винаходить заново так звані “велосипеди”, а засвоює вже досягнутий людський досвід, норми культури. Саме в цьому й полягає «діалог культур» - майбутні покоління зберігають досягнення минулого, для того щоб не повторювати зроблене, а також оскільки зберігається кращі зразки, то і знайомитися з ними.

Система традицій відображає цілісність, стійкість суспільства. Адже вони є елементами соціальної і культурної спадщини, зберігаються протягом тривалого часу, мають відносну самостійність і впливають – позитивно чи негативно – на формування особистості. Тому нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консерватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Варто застерегти також, що грубе ставлення до системи традицій може порушити тонкі і складні механізми культури. Так зване “покращення” духовного життя суспільства, тотальна руйнація старих духовних цінностей, історичної пам’яті неминуче приводять до нігілістичного ставлення як до культури, так і до власної історії. Тобто, Традиція виконує ряд незамінних культурних функцій, а саме:

встановлює спадкоємність культури, цементує її елементи в міцний каркас. Від покоління до покоління передаються знання, досвід, символи, звичаї; слугує каналом передачі інформації (особливо потужним засобом фіксування, збереження та обробітку інформації ця функція традиції виступає в усній культурі); слугує формою або механізмом соціалізації, навчання та виховання підростаючого покоління (ритуал передається із покоління в покоління шляхом заучування його частин, блоків, фрагментів); селективна (в традицію закладається все найцінніше, що має колектив - пізнавальні, соціальні, технологічні, міфологічні знання. В без письмовому, архаїчному суспільстві традиція відтворюється через ритуали та обряди).

Водночас культура не може існувати без оновлення – творчість, зміни є другою стороною розвитку суспільства. Отже, єдність традицій і оновлення є загальною характеристикою культури.

Людина, про що неодноразово йшла вже мова, є суб’єктом творчої діяльності в культурі. Але не кожна новація стає фактом культури. Новизна заради новизни не має творчого змісту, перетворюється часто на блюзнірство. Створення культурних цінностей завжди має загальнозначущий характер. Наукове відкриття, художній твір повинні поширитись у суспільстві, отримати відгук в умах і серцях людей. Тому будь-яка новація в культурі, яка має глибокий зміст і цінність, яка перевірена часом (а він є найкращим суддею) заново оцінюється і сприймається кожним наступним поколінням людей. Будь-яке культурне, соціальне утворення, при­­­датне до життя лише тоді, коли вписується в існуючу національну ­­­традицію, продовжує та поглиблює її, в іншому разі це буде мерт­­­вонародженим дитям.

Отже, основним змістом поняття "тра­­­диція" є не просто досвід минулих поколінь, а саме такий досвід, який включає в себе умови майбутнього розвитку на даному історичному етапі, в конкретних соціальних умовах для даного суспільства, класу, соціальної групи.

Отже, питання про традиції у культурі і про ставлення до культурної спадщини стосується не лише збереження, а й розвитку культури, створення нового, прирощування культурного багатства у процесі творчості, тобто новацій. Але нове не є синонім прогресивного, більш досконалого. Створення “нового” стає творчістю культурних надбань лише тоді, коди це нове набуває соціального значення, сприймається іншими людьми. Звідси можна дійти до висновку, що відкидання попередньої культури, її традицій тощо, як це було у свій час у Радянському Союзі (діяльність так званого “Пролеткульту”) призводить до руйнації культури, її деградації.

На підставі різного співвідношення традицій і новацій відбувається поділ суспільств на традиційні і сучасні.

У традиційних суспільствах традиції переважають над творчістю, оновленням. Якщо зміни в межах традиції і відбуваються, то вони є випадковими і безсистемними.

У сучасних суспільствах основною цінністю є оновлення, новації. Повторення, копіювання оцінюється суспільством, як правило, негативно, плагіат – засуджується. Істинний художник чи вчений є завжди творцем нового, оригінального. Кожна культурне надбання має неповторний, унікальний характер. Можна навіть сказати, що сучасне суспільство пронизане гонитвою за новаціями. Тому не буде невірним, якщо ми скажемо, що традиції абсолютно необхідні для самої підтримки існування особистості, суспільства, інновації ж необхідні для їх розвитку.

Співзвучність та співдіяльність "вічної", "світової" традиції з традицією яскраво-національною є тим джерелом, що дає могутній поштовх розвиткові талановитих особистостей в історії тієї чи іншої культури, та основа, що поглиблює духовний світ людини, збільшує варіативність та образність її мислення.

Звичайно, постає питання, чи рівноправне співвідношення "традиція-інновація". Можна сказати, що існують суспільства більш традиційні, й суспільства більш схильні до інновацій. За ступенем цієї схильності їх можна розподілити таким чином. З однієї сторо­­­­­­ни шкали - суспільства стовідсотково традиційні, на іншій - стовідсотково інноваційні. Хоча ми можемо говорити лише про наближення до тієї чи іншої абсолютизації, тому що стовідсоткове те чи інше - абсурд в історії людства. До першого типу відносять­­­ся суспільства, де не відбувається нічого, ніякого нового, здійснюються ті ж дії, в тих же формах, що й вчора. Багато які суспільства - ізоляти первісності (гірські, острівні, лісні) - бува­­­ють подовгу близькі до такого існування. Відсутність інновацій означає культурний застій, але не погрожує безпосередньо самому існуванню суспільства.

Підсумовуючи сказане, підкреслимо, що розвиток культури є суперечливим процесом, як і все в світі. Водночас в культурі існує і прогресивне, і регресивне (чи навіть реакційне). Наприклад, тип науково-технічної культури, який спочатку склався в Європі, а потім поширився у всьому світі, сприяв розвитку свободи людини. Водночас він має і свої вади: технологічна цивілізація, втрачаючи духовність, існує на основі такого взаємовідношення між людиною і природою, за яким природа є об’єктом людської діяльності, об’єктом необмеженої експлуатації. Їй притаманний такий тип розвитку, який можна виразити лише одним словом – “якомога більше”.