35. Що таке "золоте правило" моральності, чому воно має таку назву?

Людина, яка не може робити вчинки за своїм вибором, втрачає звання людини, вона стає приналежною іншій людині, її річчю (Е. Кант).

Кант стверджує, що воля — це здатність розумної істоти самій встановлювати для себе необхідний і універсальний закон, але який одночасно був би законом для всього людства, законом за­гальним.

Тобто це всезагальна моральна цільова установка, яка не су­перечить суб'єктивному індивідуальному принципу волі (катего­ричний імператив).

До найдавніших моральних уявлень людства належить золоте правило: «Якщо хочеш, щоб тобі не чинили зла, не роби і ти зла», «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставились до тебе» (Конфуцій, Біблія, Кант).

Цей моральний принцип є актуальним і для нинішньої людської цивілізації.

Ідеї ПОСТУПОВОГО еВОЛЮЦІЙНОГО Прогресу, РОЗСУДЛИВОСТІ Й МОральності мають привести до розвитку позитивних можливостей людського роду.

Криза сучасної цивілізації початку третього тисячоліття ви­кликана різними причинами. Це не лише економічні, екологічні, соціальні, про які йшлося. Це й демографічні, наукові, демокра­тичні, і найбільшою мірою морально-етичні чинники. Це і проти­річчя між технологічними досягненнями і моральною поведін­кою, між силою розуму і безсиллям власних вчинків. Вивчаючи етику Канта, ми і сьогодні усвідомлюємо необхідність спряму­вання практичного морального розуму і моральної дії на здійс­нення природної і моральної досконалості людини. І хоч її ідеал весь час віддаляється, моральність, моральна культура є духов­ним життєдайним джерелом перетворення (розвитку), формуван­ня і Людини, і людської цивілізації.

Для втілення моральності, формування її засад у кожного на­роду є багато чинників. Найдостатніші й найпереконливіші з них — це система: сім'я, школа, вища школа, ланка постійної са­моосвіти, морального самовдосконалення, наука, література, мис­тецтво.

Людина самоцінна, — стверджував Е. Кант. Будуючи з нею моральні відносини, не слід думати лише про власну вигоду. Люди­на не повинна служити лише засобом для досягнення благород­них, але аморальних цілей.

У політиці, державній діяльності часто людина використо­вується лише як засіб для досягнення певних цілей (інколи ко­рисних).

Візьмемо історію будівництва міста Санкт-Петербурга. Воно відіграло велику роль для зміцнення Російської імперії, але дуже дорогою ціною, життям десятків тисяч українських козаків. Відбірні козацькі полки направлялися на вірну смерть.

З одного боку, зведення міста, вікна в Європу — добро, але ціна — зло і прокляття віковічне. Цей історичний факт ствер­джує: до людей треба ставитися, враховуючи їхні права, інтереси, самоцінність, самодостатність.

Проблема засобів у досягненні приємних цілей вирішується, коли і засоби їх досягнення, і дії людей є приємними (Г. Спенсер). Гасло «Мета виправдовує засоби» не має права на втілення. Адже негідні засоби змінюють і саму ціль. Особливо це стосуєть­ся насилля над волевиявленням, свободою людини. Насилля зав­жди розглядалось як руйнівне начало.