28. Які типи (основні) етичних вчень Ви можете назвати? Що таке автономна і гетерономна етики?

Термін «етика» має давнє походження. Значення термінів «етика» і «мораль» спочатку збігалися. Але з розвитком науки і суспільної свідомості мораль стали розуміти як звичаї суспільства, усталені норми поведінки, а етику - як науку, що вивчає мораль. У самостійну дисципліну етика виділи­лась у кінці XVIII ст. Це було зумовлено не тільки складністю її предмета, а й тим, що у реальному житті її принципи пронизують усі види діяльності людини. Тому й інші науки так чи інакше ви­вчають різні прояви моралі. Тобто знання про мораль формують­ся в результаті діяльності не тільки етиків, а й психологів, педа­гогів, богословів, соціологів, істориків, літературознавців, які безпосередньо виходять на людину.

Етику іноді називають моральною філософією. Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлен­ня її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і сус­пільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять мораль­ної свідомості.

Вирізняють наступні типи етичних вчень: 1. ідеалістичні – креаціоністські концепції моралі проголошують на божественному походженні моралі (релігійна мораль), апріорній сутності моралі (Кант), Згідно цих концепцій мораль трансциндентно покладається і не залежить від людей. 2. натуралістичні – стверджують біологічну визначеність моралі, її еволюційне походження (Фром, Фейєрбах) 3. соціально-історичні концепції (Маркс)

Або

Питання про природу і сутність моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загально­людський характер. Мораль поширюється на всіх людей без ви­нятку, і всі рівні перед її вимогами, всі мають її дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, за­хищає її від спрощення, утилітарності. Однак релігійні концепції виносять витоки моралі за межі суспільства й недооцінюють значення особистості у становленні моральної свідомості (Августин Блаженний, Фома Аквінський).

Натуралістична етика, провідні ідеї якої знаходимо у творах Ч. Дарвіна, П. Кропоткіна, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у біологічній природі людини. Сутність мо­ралі тут вбачається в інстинктах самозбереження та продовження роду, тобто абсолютизується значення біологічного чинника у виникненні моралі.

Більш виваженим є соціально-історичний підхід до виникнення людини і моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обгрунтували соціальну природу моралі, а витоки її шукали у розвитку суспільного життя. її виникнення пов'язується з необ­хідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з узгодженням індивідуальної за харак­тером діяльності з колективною взаємодією для виживання люди­ни в суворих умовах первісного суспільства, з потребами упоряд­кувати людське спілкування тощо.

Автономна етика – вид нормативної етики , що виводить моральні принципи з внутрішніх законів, немов би притаманних моральності; протиставляється гетерономній етиці, яка пов’язує вимоги моральності із зовнішнім джерелом(гедонізм, едимонізм, утилітаризм згідно яких моральність має похідний характер і співвідноситься із насолодою, щастям, користю).. Ідея і перше обґрунтування автономної етики належить І.Канту.