2. Організація нормативного методу обліку затрат і калькулювання собівартості продукції

Важливою передумовою ефективного функціонування нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є наявність норм споживання ресурсів (витрат) і облікових цін та ці ресурси в процесі діяльності підприємства.

Під час визначення нормативних витрат виникає проблема встановлення вимог до норм. Існують два підходи залежно від вимог, які висувають до норм споживання ресурсів і облікових цін.

Перший підхід базується на нормах споживання виробничих ресурсів, що фактично склались, тобто на основі минулих періодів.

Другий підхід базується на розрахункових і експериментальних методах розроблення норм, в яких беруть участь конструкторські, технологічні та інші підрозділи.

Кожен із цих підходів має недоліки і переваги. Так, перший – менш трудомісткий, другий метод базується на прогнозуванні майбутньої діяльності, проте він трудомісткий.

Залежно від вимог, які висуваються до норм, їх поділяють на такі основні види: базові, ідеальні та досяжні.

До базових належать нормативи, які не змінюються протягом тривалого періоду.

Ідеальні нормативи розробляють відповідно до ідеальних умов. Вони не включають непродуктивні втрати (природний убиток матеріалів, технологічні відходи, втрати від вимушених зупинок обладнання).

Досяжні норми розробляються з урахуванням нормативних умов функціонування підприємства та включають поправку на природний убиток матеріалів, втрати від вимушених зупинок та інші витрати залежно від специфіки технології та організації виробництва.

Норми та нормативи розробляють на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі витрати та інші виробничі витрати.

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складена ще до початку звітного періоду нормативна калькуляція. Нормативну калькуляцію застосовують для оцінки вартості виготовленої продукції, незавершеного виробництва, браку у виробництві, а також для планування та контролю.

Для розробки нормативних калькуляцій використовують такі основні джерела інформації та вихідні дані:

• нормативні картки, які містять норми споживання всіх видів ресурсів для виготовлення одиниці продукції;

• тарифні довідники, що включають ціни на виробничі ресурси, які споживаються;

• методики розрахунку собівартості.

Нормативна картка включає всі види прямих витрат (матеріальні та трудові), а також загальновиробничі витрати на одиницю продукції. Крім того, відображають нормативні ціни, код та найменування продукту, види та коди ресурсів, вказується технологічний маршрут обробки цехами.

Тарифний довідник – це інформаційний масив даних про ціни на всі види ресурсів, що використовуються в процесі діяльності.

Існують кілька підходів щодо формування облікових цін. Основний із них – орієнтація на фактичні або облікові ціни (якщо фактичні ціни ще не відомі). Облікові ціни, у свою чергу, можуть встановлюватися на основі фактичних цін минулих звітних періодів або прогнозних цін майбутніх періодів.

Зіставлення нормативної собівартості з фактичною дозволяє оцінити ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Необхідність обліку змін норм пов’язана з динамічними процесами, що відбуваються в зовнішньому і внутрішньому середовищах. Розрізняють планові і непланові зміни норм.

Планові зміни норм пов’язані зі здійсненням запланованих організаційно-технічних заходів (зміна обладнання, використання нових технологій тощо) або виявлені невідповідності існуючих норм поточному організаційному та технологічному рівню виробництва.

Непланові зміни норм здійснюють у разі непередбачених обставин, пов’язаних з відсутністю сировини, заміною або відсутністю виробничого обладнання. Такі зміни норм вводять на нетривалий період.

Для удосконалення та систематизації обліку зміни норм на підприємствах розробляються класифікатори причин змін норм (вони згруповані по напрямам).

Дані про зміну норм за кожним видом продукції накопичують протягом місяця, а наприкінці звітного періоду на їх основі коригують нормативні калькуляції.

Важливою умовою ефективного використання нормативного методу обліку витрат є оцінка залишків незавершеного виробництва, яка проводиться на початку місяця на основі поточних норм.

На практиці використовують різні способи перерахунку залишків незавершеного виробництва. Можна, наприклад, виділити прямий подетальний перерахунок за калькуляційними статтями.

Суть прямого подетального способу пролягає в тому, що результати, одержані на основі інвентаризації або оперативного обліку деталей та вузлів, перераховують на величину змін норм.

Другий спосіб хоч і широко використовується на практиці, оскільки він не такий трудомісткий, як перший, однак менш достовірний. На підприємствах складають відомість перерахунку залишку незавершеного виробництва в разі необхідності кілька разів на місяць.

Таблиця 1.