Тема 6. Країни Азії, Африки і Латинської Америки
Туреччина
в
другій
половині
ХХ
—
на
початку
ХХІ
ст.
Характеристика
Перегляд
спадщини
Ататюрка:
відхід від
етатизації
економіки
та
однопартійності.
В
економічному
житті
було
дозволено
більшу
свободу
підприємницької
діяльності,
а
в
політичному
—
багатопартійність
(відразу
з’явилось
близько
30
політичних
партій).
Найвпливовіші
серед
них
—
Народно-республіканська
та
Демократична
партії.
Важливий вплив
на
розвиток
Туреччини
мало
отримання
допомоги
за
«планом
Маршалла»
і
вступ
країни
в
НАТО
(1952
р.).
Кінець
1950-х
рр.
був
відзначений
серйозними
виступами
населення
проти
уряду,
який
для
їх
придушення
застосував
антиконституційні
методи.
27
травня
1960
р.
вібувся
воєнний
переворот.
Створений
Комітет
національної
єдності
(КНЄ)
скасував
конституцію
1924
р.,
розпустив
парламент,
заборонив
діяльність
політичних
партій
Військові,
здійснивши
переворот,
не
збирались
брати
управління
країною
на
Ïåð³îä
І
Республіка
(1924—1960 рр.).
Розвиток
у
1945—1960
рр.
ІІ
Республіка
(1961—1980
рр.)
ІІІ
Республіка
(1982 р.
—
до
сьогодні)
144
себе. Їх дії були продиктовані прагненням зупинити політичну кризу і зберег-
ти курс розвитку Туреччини, започаткований Ататюрком. У 1961 р. на ре-
ферендумі було прийнято нову конституцію. Це стало початком існування
ІІ Республіки. Конституція закріпила плановий розвиток економіки,
декларувала необхідність проведення аграрної реформи і можливість
здійснення націоналізації приватної власності. Конституція містила статті,
які попереджали антиконституційні дії як з боку населення, так і з боку уряду.
Важливою особливістю ІІ Республіки стала багатопартійність (12 партій).
Економічний розвиток у 1960—1970-х рр. був досить стабільним: у 4 рази
зросла кількість підтриємств, у 7 разів — виробництво. Значну роль в
економіці відігравав державний сектор. За рахунок держави та іноземних
інвестицій будувалися підприємства важкої промисловості. Туреччина
намагалась реалізувати стратегію «доганяючого розвитку», здійснивши
широкомасштабну імпортозамінну індустріалізацію, започатковану ще
наприкінці 1930-х рр. Проте економічна і політична модель ІІ Республіки
виявилася неефективною. Наприкінці 1970-х рр. країну охопила глибока
криза. Зрештою у події знову втрутились військові. У вересні 1980 р. стався
воєнний переворот. Уряд С. Деміреля було повалено, розпущено парламент,
призупинено діяльність партій та профспілок. Влада в країні перейшла до
рук Ради національної безпеки (РНБ), сформованої військовими на чолі з К.
Евреном
У 1982 р. військові ввели в дію нову конституцію, яка фактично затвердила
курс на «демократію, що спрямовується». Конституція зміцнювала вертикаль
виконавчої влади, засоби масової інформації переходили під контроль
держави, обмежувалася діяльність профспілок. На виборах 1983 р. перемогу
здобула Партія вітчизни на чолі з Т. Озалом. Десятиліття правління
Т. Озала стало періодом широких ліберальних реформ. Здійснення програми
Т. Озала дозволило Туреччині досягти високих темпів зростання ВВП (до