Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки
Закінчення таблиці
Назва
Територ³я
Два
генерал-губернаторства
Французька
Включала
8
колоній:
Західна
Мавританія,
Сенегал,
Африка
Французька
Гвінея,
Берег
(ФЗА)
Слонової
Кістки,
Дагомея,
Французький
Судан,
Нігер,
Верхня Вольта
і одну
підмандатну територію
Східне
Того.
Французька
Включала
4
колонії:
Габон,
Екваторіальна
Середнє
Конго,
Убангі-Шарі,
Африка
Чад
і
одну
підмандатну
(ФЕА)
територію
Східний
Камерун
Окрема
Мадагаскар
адміністративна
одиниця
Особливост³ колон³ально¿ ïîë³òèêè
Мешканці чотирьох сенегальських міст —
«повноправні комуни» Дакар, Сен-Луї,
Рюфіска, Горе — уважалися французькими
громадянами і мали своє представництво
в Національних зборах Франції. Однією з особ-
ливостей французької колоніальної політики
в Африці був курс на асиміляцію її населення:
перетворення африканців на «чорних
французів» — повсюдно насаджувалася
французька мова, система освіти повністю
відбивала французьку. Місцева еліта мала
можливість навчатися у Франції. У складі
французької армії служило 134 тис. африканців
(«сенегальські стрілки»). Таким чином, місцева
африканська еліта повністю формувалась у
французькому середовищі. Це зумовило те, що й
до сьогодні колишні французькі колонії мають
тісні зв’язки зі своєю колишньою метрополією
Англійські
колоніальні
володіння
в
Африці
в
1920—1930-ті
рр.
Назва
Територ³я
Британська
Сучасні
Гана,
Західна
Нігерія,
Сьєрра-
Африка
Леоне,
Гамбія
Британська
Сучасні Кенія,
Східна
Африка
Уганда,
Танзанія
Британська
ПАС
(сучасні
ПАР),
Південна
Ботсвана,
Замбія,
Африка
Зімбабве,
Малаві,
Лесото,
Свазіленд
Під
англійським
контролем
також
були
Єгипет
(з
1922
р.
незалежний,
але
зберігалась англійська
військова
присутність)
і
Судан
(перебував
під
спільним
англо-єгипетським
управлінням)
Особливост³
колон³ально¿
ïîë³òèêè
У переважній частині своїх володінь англійці
використовували принцип «опосередкованого
управління», суть якого полягала у формуванні органів
влади з туземного населення під контролем англійців.
«Туземна» адміністрація виконувала такі функції:
збирання податків, організація суспільних робіт,
підтримка законності й порядку. Головним елементом
«туземної» адміністрації був вождь, який виконував
функції традиційної влади та колоніальної адміністрації.
Вождь формував усю вертикаль управління переважно
зі своїх родичів, одноплемінників (трайбалізм). Нижні
ланки колоніальної адміністрації не оплачувалися. Така
система призводила до появи в багатоетнічних колоніях
правлячого режиму, який користувався привілеями.
Після здобуття незалежності система управління,
заснована на принципах вождизму і трайбалізму,
викликала криваві етнічні конфлікти
Колоніальні володіння європейських держав на африканському континенті
після
Першої
світової
війни
Всесвітня
історія
(1914—1939
рр.)
72
КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
Розвиток
країн
Латинської
Америки
в
міжвоєнний
період
Основн³ ðèñè
• Поєднання політичного суверенітету та економічної залежності.
• Нерівномірність розвитку країн регіону.
• Спроби подолання економічної відсталості.
• Політична нестабільність.
• Злиденне становище більшої частини населення
Розвиток
провідних
країн
регіону
Êðà¿íà
Особливост³
розвитку
Аргентина У ХІХ — на початку ХХ ст. Аргентина — це переселенська країна (переважно
вихідці з Іспанії та Італії). Економіка країни розвивалась у межах агроекспортної
моделі: вона була однією з найбільших виробників сільгосппродукції у світі, яка
йшла переважно на експорт (м’ясо, зернові й технічні культури).
Наприкінці ХІХ ст. в країні розгортається широкий демократичний рух проти «елі-
тарної демократії». Виникає перша масова політична партія — Громадянський
радикальний союз на чолі з І. Ірігойєном. Під тиском руху в 1912 р. в країні було
запроваджено загальне виборче право. Це дало могутній поштовх до лібералізації
режиму в країні. Період 1916—1930 рр. увійшов в історію країни під назвою «епоха
“ліберального реформізму”». Її пов’язують з президентством Іпполіто Ірігойєна
(1916—1922, 1928—1930 рр.). Він дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний
робочий день і двотижневу оплачувану відпустку. Було проведено земельну
реформу, згідно з якою селянам із державного фонду було передано 8 млн га землі
та захищалися права орендаторів. Було розпочато боротьбу за націоналізацію наф-
тової промисловості. Проте його перетворення не були завершені.
Економічна криза 1930-х рр. загострила становище в країні. У 1930 р. військові на
чолі з генералом Ф. Урібуру здійснили переворот. Їх правління з 1930 р. по 1943 р.
увійшло в історію країни як «десятиліття ганьби». Проте правління військових
заклало нові тенденції розвитку. В умовах агроекспортної моделі розвитку в країні
почала реалізовуватися широка програма імпортозамінної індустріалізації —
заміна товарів, що експортувалися, на товари, які вироблялися в Аргентині.
Запроваджувалися державні методи регулювання. Імпортозамінна індустріалізація
призвела до серйозних змін у соціальній структурі суспільства: найчисленнішими і
найвпливовішими прошарками суспільства стають наймані робітники і підприємці.
Змінилась структура експорту країни. Аргентина перетворилася на аграрно-
індустріальну країну. Проте досягти економічної незалежності їй не вдалося. Країна
потрапила в технологічну залежність від провідних країн світу.
У зовнішній політиці Аргентина проводила політику «лідера Південної Америки» й
завжди знаходилася в опозиції до політики США. Аргентина відмовилася вступити
до Ліги Націй і встановила дипломатичні відносини з радянською Росією (1921 р.).
Засуджувала колоніальну дипломатичну політику США в Центральній Америці. У