1919 Р. Італійський поет г. Д’Аннунціо на чолі загону добровольців

захопив місто і проголосив незалежність, маючи на меті довести його

італійське походження і підготувати до включення до складу Італії

Тема 2. Облаштування повоєнного світу

Продовження таблиці

Назва

Конфлікт

навколо

Фіуме

(1918—

1924 рр.)

Радянсько-

польська

війна

(1920—

1921 рр.)

Загарбання

Польщею

Віленського

краю

(1920 р.)

Греко-

турецька

війна

(1920—

1922 рр.)

Основн³

учасники

Югославія,

Італія

Радянська

Росія,

Польща,

УНР

Польща,

Литва

Греція,

Туреччина,

країни

Антанти

Çì³ñò

Після тривалих суперечок на Паризькій мирній конференції

було прийнято рішення полишити розв’язання проблеми Італії

та Королівству сербів, хорватів, словенців. 12 листопада 1920 р.

обидві держави визнали незалежність Фіуме, а також чітко

розмежували кордон між двома державами (Рапалльський договір).

Проти угоди виступив Г. Д’Аннунціо, який оголосив війну Італії.

Італійські війська швидко примусили його здати місто. У 1922 р.

ситуація у місті загострилася у зв’язку з приходом до влади в Італії

фашистів. У 1924 р. Королівство сербів, хорватів, словенців визнало

приналежність Фіуме Італії

Розпад Російської імперії і громадянська війна на її теренах створили

умови для територіальних претензій відновленої Польської держави.

Договір між С. Петлюрою (УНР) і Ю. Пілсудським 21 квітня 1920 р.

став початком україно-польсько-радянської війни. Наступ польських

військ в Україні тривав до травня 1920 р. Контрнаступ Червоної

Армії переріс у «похід на Варшаву» (спроба на багнетах принести

соціалістичну (світову) революцію в Європу) під командуванням

М. Тухачевського. «Чудо на Віслі» врятувало Польщу та Європу від

більшовицької агресії. Зрештою Польща, з одного боку, і РФСРР,

УСРР, БСРР — з іншого, уклали Ризький мир (18 березня 1921 р.),

за яким Польща закріплювала за собою західноукраїнські та

західнобілоруські землі (Східні Креси)

Отримавши незалежність, Литва намагалась розмістити свою столицю

у давньому центрі Литовської держави Вільнюсі. Проте на той час

литовське населення міста складало лише близько 10 % від загальної

кількості жителів. Поляки також вважали його своїм національним

і культурним центром. Вагомим чинником претензій Польщі щодо

Вільнюса (Вільно) було те, що у Віленському краї знаходився родинний

маєток Ю. Пілсудського. Не бажаючи йти на відкритий конфлікт із

країнами Антанти, Ю. Пілсудський вдався до хитрощів. Ключовим

у встановленні контролю над Віленським краєм мав стати «заколот»

генерала Л. Желіговського. «Повсталі» війська (більшість бійців були

вихідцями з Вільно) під командуванням Л. Желіговського «самочинно»

вирішили визволити свою батьківщину від влади Литви. 8 жовтня