15 Червня — 20 липня 1922 р. (Гаазька конференція стала продовженням

Генуезької)

26 Держав (без Німеччини), які були представлені промисловцями і банкірами.

Представник США був спостерігачем

Виробити механізм повернення націоналізованої приватної власності іноземців

у Росії; повернення боргів

Позиції сторін

Повернення Росією боргів.

Надання Росії кредитів за умови повернення всіх боргів.

Скасування радянською Росією монополії на зовнішню торгівлю.

Юридичне визнання радянської Росії.

Радянський уряд погоджувався здати в оренду або концесію частину підприємств

їх колишнім власникам.

Надання радянській Росії кредиту на три роки на суму 3224 млн крб золотом.

Домогтися скасування воєнних боргів Росії ціною відмови від відшкодування

втрат часів воєнної інтервенції.

Виплата деякої компенсації колишнім власникам

Завершилася безрезультативно. Під тиском США (загроза позбавити країни

Заходу американської допомоги, якщо ті підуть на компроміс із радянською

Росією) країни Заходу не дійшли згоди з радянською делегацією

Участь радянської Росії у переговорах означала її фактичне визнання.

Конференція засвідчила можливість мирного співіснування держав.

Були зірвані плани створення єдиного антирадянського фронту великих держав.

Проблема російських боргів не була вирішена

Лозаннська конференція

Дата

Учасники

Мета

Характеристика

• Листопад 1922 р. — липень 1923 р.

• Англія, Франція, Італія, Греція, Японія, Румунія, Королівство сербів, хорватів,

словенців, Туреччина, Болгарія (брала участь у роботі лише однієї комісії);

радянська Росія (РФСРР), радянська Україна (УСРР), Грузія (брали участь лише

в обговоренні питання про режим чорноморських проток). США виступали в ролі

спостерігача

• Укладення мирного договору з Туреччиною після втрати Севрським договором

фактичної сили; установлення режиму чорноморських проток

Тема 2. Облаштування повоєнного світу

Закінчення таблиці

Основні

положення

Наслідки

Характеристика

Лозаннський договір з Туреччиною (24 липня 1923 р.)

• Ліквідація Османської імперії, визнання незалежності Туреччини.

• Встановлення нових кордонів: за Туреччиною закріплювалася територія Малої

Азії, в Європі за нею залишалася Східна Фракія (23 тис. км²).

• На розгляд Ліги Націй виносилося питання про приналежність Мосула, на який

претендував Ірак.

• Прийняття конвенції про режим чорноморських проток, які підлягали

демілітаризації, право вільного проходу отримували не більше ніж три кораблі

будь-якої держави (кожний до 10 тис. тонн) як у мирний, так і у воєнний час.

• Скасування режиму капітуляції (юридичні й торговельні привілеї для країн

Заходу).

• Туреччина і Греція мали здійснити обмін населенням.

• Скасування міжнародного контролю за турецькими фінансами.

• Визнання Туреччиною державного боргу Османської імперії у частині, що

відповідала турецькій території.

• Скасування обмежень для турецьких збройних сил.

• Лозаннський договір включав у себе 17 окремих документів: Заключний акт,

Лозаннський мирний договір, Конвенцію про режим чорноморських проток,

Конвенцію про обмін грецьким і турецьким населенням та ін.

• Договір підписали учасники конференції, а також Бельгія і Португалія. Не

ратифікувало договір Королівство сербів, хорватів, словенців

Локарнська конференція

Дата

Учасники

Мета

Особливості

Наслідки

Характеристика

• 5—16 жовтня 1925 р.

• Міжнародна конференція міністрів закордонних справ Бельгії, Великої

Британії, Італії, Німеччини, Франції; наприкінці роботи конференції до них

приєдналися представники Чехо-Словаччини і Польщі

• Обговорення і схвалення договорів і угод, які гарантували б західні кордони

Німеччини і встановлювали систему арбітражів

• Було вироблено комплекс із восьми угод і договорів, які були остаточно

підписані в Лондоні 1 грудня 1925 р. Ключовим документом конференції був

Рейнський гарантійний пакт (Франція, Бельгія, Німеччина, Англія, Італія).

Гарантами пакту виступали Велика Британія та Італія. Договір набував

чинності після того, як Німеччина ставала членом Ліги Націй. Дев’ятим

документом стало колективне звернення до Ліги Націй про прийняття до її

складу Німеччини (8 вересня 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй).

• Складовими Локарнського договору стали Рейнський гарантійний пакт та

франко-польський і франко-чехословацький гарантійні договори. Також були

підписані чотири двосторонні конвенції про арбітраж між Німеччиною і кожною

державою окремо: Францією, Бельгією, Польщею і Чехо-Словаччиною на

випадок виникнення прикордонних суперечок

• Локарнський договір послабив позиції Франції, яка змушена була відмовитися

від системи союзів на сході Європи, що були утворені на початку 1920-х рр.

(Мала Антанта тощо).

• Німеччина була визнана рівноправним партнером і стала членом Ліги Націй.

• Східні кордони Німеччини не були визнані сталими, що давало можливість

територіальних претензій

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

22

Закінчення таблиці

Основні

положен-

ня

Основні

положен-

ня

Характеристика

Рейнський гарантійний пакт

• Гарантував недоторканність франко-німецького і бельгійсько-німецького

кордонів, встановлених Версальським мирним договором.

• Підтверджувався статус Рейнської демілітаризованої зони.

• Учасники пакту зобов’язувалися вирішувати всі суперечки мирним

урегулюванням — арбітражем або судовим рішенням, не розпочинати один проти

одного бойових дій. У разі «неспровокованого акту агресії» жертва отримувала

негайну воєнну та іншу допомогу.

• Договір набував чинності після того, як Німеччина ставала членом Ліги Націй.

• У разі «неспровокованого акту агресії» жертва отримувала негайну воєнну та іншу

допомогу. Порушення положення про Рейнську зону розглядалося як акт агресії

Франко-польський і франко-чехословацький гарантійні договори

• Франція зобов’язувалася надати Польщі та Чехо-Словаччині допомогу, у разі

нападу на них Німеччини, якщо Ліга Націй не визнає за необхідне прийняти які-

небудь колективні заходи

Пакт Бріана—Келлога

Дата

Учасники

Основні

положен-

ня

Характеристика

• 27 серпня 1928 р.

• З ініціативи міністра закордонних справ Франції А. Бріана і державного секретаря

США Ф. Келлога в Парижі 15 держав підписали пакт Бріана—Келлога. (Згодом до

цього пакту приєднались майже всі європейські держави, у тому числі й СРСР.)

• Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони

засуджують використання війни з метою вирішення міжнародних спорів і

відмовляються від неї як від інструменту державної політики в їхніх взаєминах.

• Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок або

конфліктів, які можуть виникнути між ними, незалежно від їхнього характеру чи

причин, вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів

Основні конфлікти 1920-х рр. в Європі

Назва

Суперечка

навколо

Тешина

(1919 р.)

Основн³

учасники

Польща

і Чехо-

Словаччина

Çì³ñò

Конфлікт Югославія,

навколо Італія

Фіуме

(1918—

1924 рр.)

Тешинська область на кордоні між Польщею та Чехословаччиною

стала місцем збройного протистояння між двома державами, які

претендували на багаті вугільні копальні цього регіону. До 1918 р.

місто входило до складу Австро-Угорщини і було одним з центрів

польського національно-визвольного руху. Рада послів Ліги Націй,

розглянувши польсько-чехословацькі претензії, прийняла рішення

про поділ території між двома державами. Місто відійшло до Чехо-

Словаччини. (За Мюнхенською угодою 1938 р. м. Тешин (і область)

відійшло до Польщі.)

Під час Паризької мирної конференції Італія висловила претензії щодо

порту Фіуме, проти цього заперечили, у першу чергу, США. 12 вересня