МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА

АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

БАБАРИКІНА І.В.

ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

Конспект лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

спец. 6.030103 Практична психологія

Харків

2013

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУ КРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

БАБАРИКІНА І.В.

ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

Конспект лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

спец. 6.030103 Практична психологія

Рекомендовано Науково-методичною Радою

Української інженерно -

педагогічної академії

Протокол № __1___

від__29.08______ 2013__р.

Харків 2013

УДК 159.98 (075.8)

Бабарикіна І. В.

Вікова психологія: конспект лекцій для студ. денної та заоч. форми навч., спец. 6.010301 Практична психологія / І.В.Бабарикіна; Укр. інж.-пед. акад. – Х.: [Б.в.], 2013.- 68 с.

Конспект лекцій розрахований на студентів 3 курсу денної та 4 заочної форми навчання спеціальності «Практична психологія». В ньому наведені основні поняття вікової періодизації, а також розкриті психологічні особливості кожного вікового періоду. Розробка складається з 13 лекцій, у яких розкрито 12 тем.

Рецензент: доктор психологічних наук, доцент, Соколова І.М.

© Бабарикіна І.В., 2013

© УІПА, 2013

ЗМІСТ

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи вікової психології………………..5

Лекція 1. Тема 1.Вікова психологія як наука…………………………………..5

Лекція 2. Тема 2.Специфіка психічного розвитку дитини………….…………...7

Лекція 3. Тема 3. Віковий розвиток у психоаналітичній теорії і епігенетичній теорії розвитку особистості Е.Еріксона…………………………………..13

Лекція 4. Тема 4. Концепція інтелектуального розвитку Ж.Піаже…………….15

Лекція 5. Тема 5. Вітчизняна традиція у віковій психології (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін)………………………………………………………………17

Змістовий модуль 2. Психологічний розвиток дитини до школи………..23

Лекція 6. Тема 6. Характеристика психічного розвитку дитини першого року життя……………………………………………………………………….23

Лекція 7. Тема 7. Ранній дитячий вік (1-3 роки)……………………………….24

Лекція 8. Тема 8. Дошкільне дитинство………………………………………..26

Змістовий модуль 3. Психологічний розвиток у шкільні роки та у дорослому віці…………………………………………………………...31

Лекція 9. Тема 9.Психологія молодшого шкільного віку……………………....31

Лекція 10, 11. Тема 10.Психологія підліткового віку…………………………. 42

Лекція 12. Тема 11.Психологія юнацького віку…………………………………53

Лекція 13. Тема 12.Психологія зрілого віку…………………………………….56

ЛІТЕРАТУРА…………………………….………………………………………65

МОДУЛЬ 1

Теоретичні основи вікової психології

(10 ГОДИН)

Лекція 1

Тема: Вікова психологія як наука.

Вікова психологія – галузь психологічної науки, що вивчає індивідуальний розвиток людської психіки в онтогенезі та обумовлені віком особливості, тенденції, процеси.

Предметом вікової психології є вивчення і представлення у вигляді наукових фактів і відповідних теорій основних особливостей психічного розвитку людини при переході від одного вікового етапу до іншого, що включають розгорнуті, змістовні психологічні характеристики, які відносяться до різних вікових груп.

Методи психолого-педагогічного дослідження

Метод – це прийоми і засоби, за допомогою яких можливо отримати достатні дані про об’єкт.

В класифікації загально-психологічних методів виокремлюють чотири групи, у відповідності з такими етапами психологічного дослідження:

1) підготовчий – вивчення стану проблеми, визначення завдань та робочої гіпотези дослідження, розробка методики дослідження;

2) збір фактичних даних, які забезпечують вірогідність висновків;

3) кількісна обробка даних дослідження;

4) інтерпретація даних та формулювання висновків.

Перша група методів – організаційні:

- порівняльний метод (передбачає співставлення різних груп за віком, діяльністю тощо);

- лонгітюдний метод (багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого часу);

- комплексний метод (в дослідженні беруть участь представники різних галузей науки);

- метод зрізів:

а) поперечні зрізи – це тактика дослідження, при якій залучаються різні піддослідні на різних вікових етапах в один і той же час; такі зрізи відрізняються швидкістю проведення, але не надто високою вірогідністю результатів;

б) повздовжні зрізи – це така тактика дослідження, при якій залучаються одні й ті ж піддослідні на різних вікових етапах в різний час; такі зрізи відрізняються високою вірогідністю результатів, але значною тривалістю проведення.

Друга група методів – емпіричні:

- спостереження – це цілеспрямована фіксація певних фактів за певним планом і в певній формі, без втручання в перебіг подій;

- експеримент – створення спеціальних умов для того щоб викликати появу психічного явища, яке є метою вивчення; лабораторний експеримент відрізняється від природного тим, що піддослідні знають, що вони є об’єктами дослідження; і лабораторний і природний експеримент може здійснюватись в розвивальних і констатуючих цілях;

- тести – система завдань зростаючої міри складності, успішність виконання яких дає можливість оцінити рівень розвитку тієї чи іншої психічної якості;

- анкета – опитувальний листок для одержання відповідей на заготовлену систему питань; недоліком анкетування є те, що щирість відповідей не контролюється;

- бесіда – пряме чи побічне одержання відомостей про особу шляхом мовного спілкування;

- біографічний метод – вивчення особистості за фактами її біографії.

Третя група – методи обробки даних:

- кількісні (математична статистика);

- якісні (диференціація матеріалу за групами, елементами, компонентами).

Четверта група – інтерпретаційні методи:

- пояснення одержаних результатів через залучення методології аналізу (системний аналіз);

- генетичний аналіз (аналіз матеріалу в плані розвитку з виокремленням фаз, стадій, структурний аналіз).

Зв’язок з іншими науками

Вікова психологія базується на знаннях загальної психології, яка вивчає загальні закономірності функціонування і розвитку психічних процесів, станів, властивостей, теоретичні засади і принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

Тісний міждисциплінарний зв’язок вікової психології з генетичною психологією (психологією розвитку), яка вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і властивості особистості.

Вікова психологія взаємодіє з педагогічною психологією, зосередженою на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання, умов, чинників і механізмів ефективного навчання і виховання. Виявляючи структурні зміни, новоутворення, що виникають з віком дитини в її психічній діяльності можна зробити висновок про роль навчання і виховання. Спираючись на дані вікової психології, зважаючи на вікові можливості особистості, педагогічна психологія формує методи навчання і виховання. Наукове обґрунтування мети, змісту навчання і виховання, педагогічних методів і технологій не може обійтися без урахування знань про вікові особливості дітей, підлітків, юнаків.

Формування, становлення, розвиток особистості дитини, юнака, дорослої людини відбувається у колективі ровесників, у малих групах (сім’я, клас, студентська група, виробничий колектив), тому для вікової психології важливе значення має зв’язок із соціальною психологією – наукою про взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.

Активно співпрацює вікова психологія з диференційною психологією, яка вивчає індивідуальні і групові відмінності у психіці людини, як впливають на ці відмінності статеві особливості, особливості нервової системи; також – психологією особистості, психологією емоцій, психологією волі, психології здібностей, інтелекту та спеціальної психології, яка вивчає психологічні особливості аномальних дітей і дорослих, психогігієною, яка вивчає заходи, спрямовані на збереження і зміцнення психічного здоров’я людей різних вікових груп. Користується вона і відомостями різноманітних галузей гуманітарних і природничих (філософії, педагогіки, анатомії, психофізіології, генетики, наркології, історії, геопсихології та ін.) наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.

Завдання вікової психології:

1. нагромадження фактів розвитку пізнавальних процесів, особистісної сфери і систематизація їх за часовим принципом;

2. наукове обґрунтування вікових норм різних психофізіологічних функцій;

3. дослідження особливостей розвитку особистості на кожному віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем;

4. створення фундаментальної концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах;

5. виявлення актуальних і потенційних можливостей людини в різні періоди її життя;

6. наукове прогнозування розвитку і розуміння ролі ранніх періодів для послідуючого розвитку психічних ресурсів особистості;

7. забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості людини на всіх вікових етапах.

Лекція 2 Тема: Специфіка психічного розвитку дитини.

Розвиток – процес безповоротних, спрямованих, закономірних змін, що призводять до кількісних, якісних, структурних перетворень психіки і поведінки людини.

Психічний розвиток – ускладнення процесів відображення людиною дійсності: відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, емоцій, почуттів, уяви, а також своєрідних складних психологічних утворень: потреб, мотивів діяльності, інтересів, ціннісних орієнтацій.

Форми розвитку. Філогенез – процес історичного розвитку; філогенез зміна психіки людини, які відбулися у ході її біологічної еволюції під впливом умов життя. Онтогенез – процес індивідуального розвитку психіки, виступає як незворотна послідовність ускладнення структур у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе у зміненому вигляді, кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої.

Рушійні сили розвитку

Внутрішні протиріччя є рушійними силами розвитку.

Людська психіка розвивається як система, яка сама себе удосконалює. Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, стан рівноваги є тимчасовим, а процес рівноваги постійним. Протиріччя, що виникають, стимулюють організм до активності спрямованої на подолання та встановлення рівноваги.

Мотиваційна сторона випереджує операціональну і змістовну, стимулюючи до розвитку. Протиріччя вирішуються завдяки діяльності, призводячи до нових особистісних якостей.

Протиріччя виникають:

- між новими потребами, цілями, прагненнями і наявним рівнем засобів задоволення;

- між зростаючими фізичними та психічними можливостями та формами взаємовідносин з оточуючими людьми та видами діяльності;

- між розвитком людини та її місцем в системі суспільних відносин;

- між тенденціями до інертності і стійкості з одного боку і рухливості, змін з іншого;

- у розходженні між новими пізнавальними цілями і наявними способами дій;

- між новими ситуаціями і попереднім досвідом;

- між засвоєними загальними і новими фактами

- у становленні окремих психічних процесів (при переході перцептивного до мисленевого пізнання дійсності; від аналітичного розрізнення рис об’єктів до синтетичного узагальнення);

- у становленні особистісних якостей, мотивів, емоційних якостей;

- у становленні вольових якостей (прагнення до самоствердження, самостійності у підлітків);

- у розходженнях між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.

Фактори розвитку

Психічний розвиток здійснюється під впливом основних факторів – спадковості та середовища.

Спадковість – властивість організму повторювати в ряді поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку в цілому.

Генотип – сукупність генів організму, успадкованих від батьків, що визначає анатомо-фізіологічну структуру, морфологічні ознаки організму, будову нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних (нейробіологічних і функціональних) особливостей, зокрема групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів.

Про дію фактору спадковості свідчать: згорнутість інстинктивної поведінки немовляти, тривалість дитинства. Фенотипічні фактори типізують розвиток, забезпечують реалізацію видової, фенотипічної програми (прямоходіння, мовленеве спілкування, універсальність руки).

Середовище – оточуючі людину суспільні, матеріальні та духовні умови існування.

Природне середовище, що включає клімат, рослинність, географічні умови, оскільки існує географічний вплив на особливості характеру.

Культурне середовище містить систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.

Соціальне середовище – сімейне та суспільне оточення. Досвід, набутий в сім’ї визначає особистісну поведінку, на різних етапах соціальне середовище змінює свій вплив: для немовляти – малий соціум, для підлітка вплив великого соціуму, у похилому віці важливе сімейне оточення; по-третє, культурне середовище включає систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.

Педагогічний вплив є частиною впливів середовища, опосередковується наявним рівнем розвитку та індивідуальними особливостями; не зводиться до засвоєння та інтеріоризації зовнішніх відносин, включає переробку засвоєного, його систематизацію.

Міра детермінованості впливу факторів різна, в середньому, пропорційне співвідношення 50/50 відсотків біологічного і соціального. Змістовні якості психіки, розвиток яких обумовлений переважно участю в діяльності (ігровій, навчальній, трудовій) більшою мірою залежать від соціального фактора. Розвиток формальних якостей психіки, які включають формально-динамічні (темперамент) та формально-програмні (когнітивні стилі та стратегії) задається логікою спадковості (біологічний фактор). О.Р. Лурія зазначав, що в онтогенезі включення слова, мови в реалізацію мнемічної функції знижує генотипічний вплив в її індивідуальних особливостях.