Лекція з патоморфології та патофізіології

на тему: «Предмет, завдання і методи патоморфології. Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію».

План лекції

1. Предмет, завдання і методи дослідження патоморфології і патофізіології.

2. Основні поняття нозології.

3. Причини і умови розвитку патологічних процесів.

1. Предмет, завдання і методи дослідження патоморфології і патофізіології.

Патологічна фізіологія – наука, яка вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і закінчення хвороби. Іншими словами, це наука про життєдіяльність хворого організму.

Патологічна фізіологія як наука вирішує наступні завдання:

• встановлює суть хвороби.

• вивчає причини і умови виникнення хвороби.

• розкриває механізми розвитку хвороби та окремих її проявів, встановлює закономірності перебігу хвороби і механізмів видужання.

• визначає загальні принципи профілактики і лікування хвороб.

Патологічна анатомія - клінічна дисципліна, яка займається вивченням структурних основ патологічних процесів, їх етіології, пато- і морфогенезу, класифікації з метою розробки методів профілактики, діагностики і контролю за лікуванням хворих. У широкому розумінні слова - це медико-біологічна наука, що вивчає анатомію хворого організму.

Предметом вивчення патоморфології є структурні зміни органів і тканин на різних стадіях хвороби та при її ускладненнях. Між порушеннями функцій і структур не завжди існує чітка відповідність. Буває так, що при незначних структурних пошкодженнях спостерігаються виражені функціональні розлади, і, навпаки, масивне ураження тканин не супроводжується відповідними змінами функції.

Навчальна дисципліна патологія, яка об’єднує патофізіологію та патоморфологію, складається з трьох розділів:

1. Загальна патологія. Вона вивчає загальну нозологію (вчення про суть хвороби), яка формує основні поняття та категорії патології, створює класифікацію та номенклатуру хвороб, вивчає соціальні аспекти патології; загальну етіологію - вчення про причини та умови виникнення хвороб і принципи етіотропної прфілактики та терапії; загальний патогенез - вчення про загальні механізми розвитку хвороби, видужання та вмирання, про принципи патогенетичної профілактики та терапії, а також вчення про спадковість, конституцію та реактивність.

2.Типові патологічні процеси (запалення, гарячка, гіпоксія, алергія, набряк, порушення обміну речовин і т.д.) - тобто ті процеси, які є часто компонентами багатьох захворювань.

3.Спеціальна патологія. Цей розділ включає типові форми порушень органів та систем: кровообігу, дихання, крові, травлення, ендокринної, нервової тощо. У ньому вивчаються загальні зміни, які спостерігаються у пацієнтів при захворюваннях серця, нирок, печінки, легень.

Патологічна фізіологія і патологічна анатомія нерозривно зв’язані з клінікою. І клініка, і патофізіологія переслідують одну й ту ж кінцеву мету - зберегти і відновити здоров’я. У них спільний предмет вивчення - хвороба, зате різні підходи до розв’язання однієї й тієї ж проблеми..

Отже, патофізіологія та патоморфологія є науковою основою практичної медицини. Вона вивчає етіологію та патогенез хвороб і на тій основі дозволяє здійснити їх етіологічну та патогенетичну профілактику, діагностику та лікування.

Патологічна фізіологія і патологічна анатомія, розв’язуючи завдання, що стоять перед ними, віддають перевагу методам, які традиційно використовуються цими науками.

Головний метод патологічної фізіології - експеримент. Під цим терміном розуміють штучне відтворення (моделювання) патологічних процесів. Клод Бернар сказав: “Експеримент - це спровоковане спостереження”. Суть патофізіологічного експерименту полягає в тому, що хвороби і патологічні процеси, які виникають природним шляхом і стають предметом клінічних спостережень, моделюються на тваринах з метою їх поглибленого вивчення. Експеримент проводиться на різних видах тварин, на окремих органах, тканинах, клітинах і субклітинних структурах.

Відтворення у лабораторних тварин штучного захворювання, яке має ті чи інші риси відповідної хвороби людини називають експериментальним моделюванням (ЕМ).

Етапи відтворення експерименту:

• створення робочої гіпотези (мети, завдань досліджень);

• підбір об'єкту дослідження ( виду тварин);

• вибір спеціальної методики, яка найкраще відповідає поставленому завданню;

• підбір реактивів, приладів, інструментарію, які відповідають методиці до-слідження;

• планування експерименту;

• моделювання хвороби (патологічного процесу) і проведення самого експе-рименту;

• фіксація результатів досліджень;

• аналіз отриманих даних та створення висновку згідно поставленої мети.

Види експериментів:

1. Гострі експерименти призначені для одноразового отримання наукової інформації і обмежені в часі.

2. Хронічні експерименти відзначаються більшими можливостями пізнання. Вони вимагають тривалої спеціальної підготовки піддослідної тварини, зате відтворені в них патологічні процеси ближчі до природних.

Для розв’язання конкретних завдань патологічної фізіології створено багато методик. Найбільшого поширення набули:

- метод виключення: проводять видалення або пошкодження якогось органу (хірургічне, хімічне) і порівнюють симптоми, які з'явились при порушенні функції цього ж органу в людини;

• метод включення (введення): вводять в організм тварин різні речовини, гор-мони і порівнюють результати їх дії з результатами аналогічних впливів при тих чи інших захворюваннях людини;

• метод подразнення: шляхом різних впливів змінюють функції того чи іншо-го органу та вивчають їх;

- метод ізольованих органів: (ізольовані серце, печінка і т.д.): дозволяє оціни-ти дійсний характер, глибину пошкодження цього органу і його роль у розвит-ку недостатності кровообігу, травлення і т.д.;

• метод тканинних культур: дає можливість вивчати пронеси злоякісні і оці-нювати ефективність протипухлинних препаратів поза організмом;

• метод порівняльної патології: дозволяє вивчити у порівняльному (еволю-ційному) аспекті гарячку, запалення, гіпоксії і т.д.

У патологічній анатомії експериментальний метод не набув широкого застосування, хоча він важливий для з’ясування патогенезу і морфогенезу деяких хвороб. Патоморфологи вивчають матеріал переважно за допомогою таких методів, як розтин трупа (аутопсія), біопсія, цитодіагностика. При аутопсії підтверджується правильність клінічного діагнозу або ж виявляються діагностичні помилки, оцінюється ефективність лікування, аналізуються особливості хвороби, встановлюється причина смерті.

Біопсія – це метод прижиттєвого дослідження тканин на світлооптичному і субмікроскопічному рівнях з діагностичною метою. Особливо широко він застосовується для верифікації передпухлинних і пухлинних процесів та дослідження операційного матеріалу. Аналогічне призначення цитологічного методу, який базується на дослідженні клітин, взятих з поверхні тканин і органів, змивів, секретів.