Соціально-психологічні особливості різних вікових категорій безробітних

Учнівська молодь. Практика й досвід роботи показують, що молоді властиві інфантильність, яка проявляється в несамостійності прийняття рішень і дій, в почутті незахищеності, зниженій самокритичністі та підвищеній вимогливості до інших. У виборі професії, працевлаштуванні, профнавчанні молодь керується бажанням самоствердитися в житті. Молодим людям частіше притаманна амбіційність.

Дослідження засвідчують, що практично кожен третій випускник середнього загальноосвітнього навчального закладу обирає собі майбутню професію стихійно, без всебічного аналізу реальних і потенційних ресурсів, оцінювання можливостей їх мобілізації для досягнення визначеної мети, корекції своїх фахових уподобань з довготривалими тенденціями кон'юнктури професій тощо. Існує дуже сильна залежність вибору від випадкових факторів, наприклад, порад друзів або знайомих, гонитва за модною професією.

Таким чином, профорієнтаційна робота з учнівською молоддю повинна спрямовуватися на формування в неї професійної перспективи – розгорнутих у часі життєвих планів, спрямованих на вибір професії і ствердження себе як суб’єкта професійної діяльності. Серед основних завдань професійної орієнтації учнівської молоді виділяють: ознайомлення молоді зі світом професії, особливостями ринку праці, правилами вибору професії; формування умінь аналізу різних видів професійної діяльності; формування здатності зіставляти “образ Я” з вимогами професій до особистості та специфікою ринку праці, створювати на цій основі професійний план і перевіряти його; перевірка можливостей молодою людини для самореалізації в різних видах професійної діяльності шляхом організації професійних проб; формування мотивації і психологічної готовності до вибору професії.

Спеціалісти центрів зайнятості, володіючи актуальною інформацією щодо конкурентоспроможних спеціальностей і потреб ринку праці, а також маючи ресурси та відповідний інструментарій з орієнтації молоді на необхідні професії, в значній мірі можуть допомогти педагогічним колективам шкіл в їх навчально-виховній роботі щодо професійного самовизначення учнів.

Допомога спеціалістів центрів зайнятості проявляється у: заохоченні педагогічних колективів шкіл до проведення спільної профорієнтаційної роботи з учнями; наданні вчителям кваліфікованих консультацій щодо можливостей ЦЗ та компетенцій відповідних фахівців; сприянні організації профорієнтаційних заходів; наданні консультацій шкільним психологам щодо опанування ними методами психодіагностичного обстеження та технікою профконсультаційної бесіди з учнями; сприянні проведенню довідково-інформаційної роботи серед батьків та самих учнів.

Безробітна молодь. Сучасна молодь як соціальна група, з одного боку, характеризується деякими загальними рисами: вона, як правило, більш досвідчена, володіє новими професіями і технологіями, є носієм нового образу життя й соціального динамізму; з іншої – загальними проблемами, пов’язаними з життєвим стартом, – отриманням освіти, початком трудової діяльності, професійним ростом. Значна частина молоді не має свого власного соціального положення, характеризується головним чином за рахунок минулого соціального статусу (соціальне положення батьків) або майбутнього соціального статусу (сфера майбутньої професійної діяльності). Завдяки цьому молоді люди зустрічаються, особливо в умовах нестабільного розвитку державної системи, з серйозними проблемами в освіті (якість освіти); у праці (низька конкурентоздатність, відсутність практичного досвіду, невисокі стартові можливості та підтримка з боку батьків, низька заробітна плата тощо); у виборі сфери для самореалізації тощо.

Основними причинами молодіжного безробіття є:

- недостатній обсяг інформації про потреби сучасного ринку праці, про професії, на які є попит, про вимоги, які пред’являють роботодавці до професійних та особистісних якостей майбутнього працівника;

- неправильний вибір професії (часто молоді люди не замислюються над своїм покликанням, своєю професійною кар’єрою, здійснюють вибір не усвідомлено, під впливом батьків, друзів, “аби куди-небудь піти вчитися”, “аби отримати диплом”, “на який вищий чи професійний навчальний заклад у батьків грошей вистачило”, “де легше вчитися”, відкладаючи головне “на потім”. Як показують дослідження, молода людина починає сумніватися у правильності вибору професії ближче до закінчення навчання. Так, опитування студентів психолого-педагогічних спеціальностей показало, що мають намір працювати за обраною професією 77,3% опитаних студентів першого курсу; 17,3% ще не визначилися; і тільки 4,0% не мають такого наміру. А от серед студентів четвертого курсу лише 50% “мріють” працювати за обраною професією. Більший відсоток четвертокурсників (майже вдвічі за першокурсників), які ще не визначилися – 37,9%; а 12,1% опитаних не мають наміру працювати за обраною професією);

- відсутність виробничого стажу й досвіду роботи, й як наслідок, відносно низький професійний статус (Опитування роботодавців показало, що лише 21,14% з них при прийомі на роботу надають переваги працівникам віком від 18 до 25 років. Значна частина роботодавців (62,72%) воліють мати працівників віком від 26 до 30 років. При цьому 72,82% роботодавців обирають працівника з досвідом роботи за фахом. Випускнику ВНЗ та ПТНЗ надають переваги відповідно тільки 17,42% роботодавців);

- набута випускником професія часто виявляється такою, що не має попиту на ринку праці, або пропозиції від випускників перевищують попит роботодавців на ці професії;

- роботодавці найчастіше неспроможні оцінити такі переваги молоді, як мобільність, гнучкість, здатність до навчання тощо, з іншого боку значна кількість випускників не володіє навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, вони не завжди є активними при вирішенні питань власного працевлаштування;

- завищені амбіції молоді відносно оплати праці та престижності професії (особливо молоді з вищою освітою) не співвідносяться з пропозиціями роботодавців;

- нестійкість життєвих установок;

- низький рівень соціальної та психологічної адаптації до умов ринку праці;

- відсутність готовності до конкуренції на ринку праці;

- відсутність мотиваційної готовності до праці за набутою професією;

- низький рівень узгодженої взаємодії між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості та іншими структурами, які діють на ринку праці.

Окрім цього тривале перебування на обліку в центрі зайнятості молодої людини призводить до соціальної апатії й соціальному інфантилізму; призводить до зростання “соціального утриманства”.

Інфантилізм частини безробітної молоді проявляється у її несамостійності, особистісній незрілості, безвідповідальності, пошуку джерела задоволення та розваг, а також і в її цінностях.

Особливу тривогу викликає зростання безробіття серед молоді з вищою освітою, результатом чого є декваліфікація молодих спеціалістів, які тривалий час не працюють за отриманою професією.

Профорієнтаційна робота з молоддю, в першу чергу, спрямовується на формування активної поведінки на ринку праці; готовності до конкуренції на ринку праці (включає такі структурні компоненти: когнітивний (знання про професійну конкуренцію та свої можливості в ній), афективний (емоції відносно професійного змагання з іншими людьми), аксеологічний (потреба у самоактуалізації, самореалізації та орієнтації на досягнення високих результатів у професійній діяльності) та праксеологічний (власне поведінка, спрямована на забезпечення конкурентних переваг); підвищення рівня усвідомлення соціальної значущості обраної професії (для випускників ВНЗ та ПТНЗ); підвищення рівня конкуренто значущих якостей; навчання навичкам прийняття рішень, умінню планувати; навчання навичкам самопрезентації; розробка за допомогою спеціаліста професійного плану розвитку майбутньої кар’єри та стратегії власного успіху з урахуванням потреб ринку праці; створення портфоліо досягнень (особисті досягнення випускника, які він отримав в процесі навчання: усі додаткові дипломи, грамоти, участь у проектах, рекомендації, відгуки з місць практики, стажування; характеристики тощо) для можливості презентації його роботодавцю; підвищення мотиваційної готовності працювати за набутою професією; допомога у професійному самовизначенні (для молоді, яка не має професії)

Безробітні середнього віку (35-45 років). Середній вік – період удосконалення у виконанні професійної ролі й старшинства, а й іноді й лідерства серед колег по роботі, відносна матеріальна самостійність й широке коло соціальних зв’язків, а також наявність й задоволення інтересів за межами професійної діяльності. Також цей період є своєрідною переоцінкою особистісних цілей та домагань й часто супроводжується раптовим відчуттям й усвідомленням того, що вже прожито пів життя. Люди середнього віку мають сформовані й закріплені в певній професійній діяльності знання, уміння та навички, професійно важливі якості. Ці особливості інтеріорізовані, і стали для цих людей невід’ємною частиною їхнього буття.

Також в цей період, як свідчать дослідження, відбувається криза середини життя, яка визначається розбіжністю між мріями, цілями молодості й дійсними, досягнутими результатами. Оскільки мрії молодості частіше є не дуже реалістичними, то й оцінка досягнутого також часто виявляється негативною й змальованою негативними емоціями. Людина починає песимістично оцінювати й своє майбутнє. Часто можна чути про те, що вже досить пізно будь-що змінювати у своїй професійній кар’єрі. Таким чином, якщо людина в цьому віці втратила роботу, то це стає для них справжньою катастрофою.

Клієнти середнього віку найчастіше потребують психологічної підтримки та, при необхідності, й психологічної допомоги у вигляді: укріплення опори на їх сильні сторони; демонстрації поваги з боку спеціаліста, зацікавленості до проблем; прояву віри з боку спеціаліста у широкі можливості клієнта ефективно вирішувати професійні проблеми; підвищенні самооцінки, активності, адаптації до вимог ринку праці; підвищенні готовності до особистісній та соціально-професійній переорієнтації тощо. Таким безробітним необхідна, в першу чергу, співучасть, показати, що спеціаліст розділяє їх переживання. На їх незгоду або негативну реакцію на пропозицію змінити роботу, спеціаліст не повинен реагувати як непогодження. Саме нова професійна діяльність дозволить їм подолати труднощі безробіття, а набутий досвід, неодмінно відіграє позитивну роль в освоєнні нової діяльності.

Безробітні особи старше 45 років. Пізня дорослість характеризується висококваліфікованим виконанням обраних у молодості професійних та соціальних ролей, досягненням піку у посадовому статусі, а також деяким зниженням соціальної активності. Таким чином поведінка безробітних старше 45 років суттєво залежить від статусного положення, високого рівня освіченості, життєвого досвіду, тому вони драматично сприймають втрату роботи й досягнутого статусного положення. Їх хвилюють зміни і складності освоєння нового, через що деякі з них сумніваються у своїх власних можливостях оволодіти, у разі потреби, новою професією.

Також однією з причин безробіття людей зазначеного віку є вікова дискримінація. Проблема полягає не тільки в об’єктивно низькій конкурентоспроможності старшого покоління порівняно з молодим, а й у великій кількості стереотипів та упередженому ставленні до людей старшого віку з боку роботодавців. У роботодавців існує стереотип, що люди у віці 45+ не встигають за розвитком технологій, вони не так вправно оволодівають комп’ютерними технологіями, іноземними мовами, вони є ригідними тощо. Вигідніше брати молодих з їх діловою хваткою і сучасною освітою.

Окрім цього, як показують дослідження, серед безробітних громадян віком 45+ значна частина осіб з вищою освітою. Високий рівень освіти в значній мірі стає на заваді перенавчанню. Люди, які мають значний виробничий стаж, високий інтелектуальний потенціал, високий рівень освіти, кваліфікації, як правило, характеризуються високим рівнем домагань, неадекватною самооцінкою (або завищену або занижену). Вони не можуть адекватно оцінити ситуацію на ринку праці й свої шанси.

Профорієнтаційна робота з безробітними старше 45 років, в першу чергу, спрямована на: зняття психологічних бар’єрів, пов’язаних з віком; підвищення професійної мобільності; підвищення рівня самоактуалізації; підвищення мотивації до пошуку роботи; формування власної стратегії пошуку роботи; вияв­лення власних смислів своєї трудової діяльності (що я хочу, що я можу, якщо я буду працювати); визначення власних конкурентних переваг відповідно до вимог ринку праці; визначення наявних можливостей безробітного щодо відкриття власної справи.

Найчастіше багатьом безробітним старше 45 років необхідна психологічна допомога, яка полягає, в першу чергу, у підвищенні соціальної активності. Як приклад, профконсультанту необхідно звернутися до досвіду безробітного з опорою на його особистісні характеристики, виявити стереотипні уявлення про себе як про ефективного працівника, виявити дійсні потреби в оволодінні професією без урахування реально існуючих можливостей. Після аналізу даної інформації профконсультант здійснює корекційну та орієнтаційну роботу, яка спрямована на активізацію якостей і станів безробітного, що допомагають розглядати питання відсутності робочої зайнятості з точки зору конструктиву (наприклад, є привід опанувати нові види діяльності, зайнятися підприємницькою діяльністю тощо). Безробітний завдяки такій співпраці з профконсультантом формує в собі більш впевнену позицію й самовідчуття.

Соціально вразливі категорії населення. Останнім часом все більшої актуальності набирає проблема, пов’язана з наданням соціальних послуг у сфері зайнятості саме соціально вразливим категоріям населення. На реалізацію прав соціально вразливих категорій громадян на ринку праці, надання їм додаткових соціальних гарантій у сприянні працевлаштуванню спрямовано прийняття Закону України «Про зайнятість населення» та розробку і впровадження Єдиної технології надання соціальних послуг центрами зайнятості України у державній службі зайнятості України, що вимагає, зокрема, визначення нових ефективних підходів в організації профорієнтаційної роботи з цими категоріями населення. Надання якісних профорієнтаційних послуг громадянам, які підпадають під категорію соціально вразливих на ринку праці, напряму залежить від фахового рівня спеціалістів центрів зайнятості, наявності у них відповідних дієвих знань і практичних навичок.

До соціально вразливих категорій населення відповідно до статті 14 Закону України “Про зайнятість населення” віднесено: 1) один з батьків або особа, яка їх замінює і має на утриманні дітей віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності); 2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; 3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування; 4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу; 5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років; 6) інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; 7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.

Відповідно до ЄТНаСП у всіх центрах зайнятості створено сектор запобігання соціальним ризикам, метою якого є надання пер­винної інформації клієнтам, які відносяться до соціально-вразливих кате­горій населення. В цьому секторі розміщується довідково-інформаційні матеріали нормативно-правового, юридичного та іншого характеру.

Основний зміст, що вкладають дослідники у визначення поняття соціальної вразливості людини, розкривається завдяки наявності в неї певних ускладнень, труднощів у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із недостатністю наявних особистісних ресурсів, що спричиняє потребу в наданні сторонньої допомоги, підтримки й захисту. Вразливі категорії являють собою соціальну групу, що займає проміжне, перехідне положення між благополуччям і неблагополуччям, і характеризується наявністю деструктивних факторів ризику, що приховує в собі потенціал негативних змін у певній ситуації. Сутність соціальної вразливості полягає в недостатності тих соціальних умов, що є необхідними для соціального становлення особистості, збереження й досягнення нею відповідного соціального статусу, життєвого самовизначення й продуктивного розвитку, покладаючи на суспільство додаткові моральні та економічні зобов'язання, ставлячи у центр уваги соціуму ідею захисту. Соціально вразлива людина – це, насамперед, «нужденна людина», яка в силу несприятливих життєвих обставин не має можливості брати активну участь у життєдіяльності, що ускладнює процес її самореалізації та перешкоджає повноцінній соціальній діяльності. Втрата роботи, відсутність актуальної на ринку праці професії/спеціальності самі по собі є несприятливими соціальними факторами, що у соціально вразливих категорій населення обтяжуються додатковими ускладненнями, такими як інвалідність, похилий вік, гендерна дискримінація тощо. Тому серед додаткових соціальних гарантій, яких потребують ці категорії населення для сприяння їх професійній самореалізації, є оптимізація надання їм профорієнтаційних послуг на основі урахування психосоціальних особливостей. Диференційований підхід забезпечується використанням у процесі професійної консультації комплексу валідних тестових методик, що є важливим допоміжним засобом оцінювання соціально значущих психологічних якостей клієнтів, які обумовлюють ступінь його адаптації і стратегію поведінки на ринку праці.

Специфічною характеристикою профорієнтаційних послуг як приналежних до соціальної сфери має бути їх клієнтоцентрованість. Основою клієнтоцентрованості має бути адекватність і максимальна доступність пропонованих послуг, що може виявлятися у запровадженні інноваційних способів і форм роботи, активізації поінформованості клієнтів у можливостях державної служби зайнятості щодо сприяння їх успішному працевлаштуванню та забезпеченні соціальної захищеності на ринку праці, актуальності та комплексності профінформаційних і профконсультаційних матеріалів, їх постійному оновленні. Варто ширше використовувати можливості Інтернет-ресурсу, соціальних мереж, зокрема при роботі з інвалідами, які мають обмеження пересування. Серед заходів активної підтримки вразливих категорій населення пропонується проведення виїзних профорієнтаційних акцій, цілеспрямованих на певні групи клієнтів, із залученням роботодавців, громадських організацій та інших соціальних партнерів.