15. Конкретизація та індивідуалізація за допомогою слова

Художня література будівельним матеріалом для створення образу має слово, яке несе в собі і смислове значення, і звукове забарвлення, і ритм. Слово уже само по собі є художній образ: вікно - око у світ; чорнобривець - квітка з характерною барвою; травень - місяць проростання трави; весілля - веселе , радісне свято, крига - тверде покриття води та ін. Український мовознавець О. Потебня прийшов до висновку про певну аналогію між мовою та мистецтвом. За його теорією, слово складається із трьох

елементів: 1) єдність членороздільних звуків (зовнішнє значення); 2) уявлення (внутрішнє значення); 3) саме значення. Залежно від контексту активізується то одне,

то інше значення слова: "Ой у полі дві тополі" (нар. тв.); "Жита шумлять на нашім полі" (Сосюра); "На ниві праці і на ратнім полі ішли ми поруч” (Рильський); ’’Буду працювати на полі культури" (Самійленко).

16. Типізація образів у літературі

Художній образ - це єдність думки і почуття, раціонального й емоційного. Художній образ наділений властивістю і зберегти емоційний настрій, і оформити певну думку. Образи є пластичні і непластичні. Пластичність у літературі (з грецьк.: скульптурний) - це рельєфність, виразність у відтворенні вигляду, жестів, рухів людини, в описах (інтер'єр, пейзаж, портрет). Завдяки цьому художній світ стає зримим, ясним, виразним, може сприйматися як реальність. Наприклад, пейзаж на початку повісті "Микола Джеря" І. Нечуя-Левицького ("Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тече по Васильківіцині невеличка річка Раставиця.--") творить мальовничу картину подільського краю, тут письменник наче малює словами. Не пластичні образи - це сформульовані сентенції, дидактичні думки, політичні, філософські, релігійні ідеї, що набувають художньої форми. Філософські сентенції так висловлені в Біблії: «Для всього свій час, і час кожній справі під небесами: час родитись і час помирати, час садить і час виривати, час убивати і час гоїти рани...» іт. д. («Екклезіаст»), Образи-персонажі. Джерелом для створення таких образів є конкретні люди: одна особа (прообраз), риси зовнішності і характеру багатьох людей Поетичні образи.

Крім образів-персонажів, у літературі є:

- Образи-картини природи (пейзажі):

Зеленим вогнем береза, Як свічка, у полі горить. Ні вітер, ні блискавок леза

Не можуть її погасить (Д. Павличко).

- Образи-речі (описи):

Правда, на козакові шапка-бирка - Зверху дірка, Травою пошита, Вітром підбита, Куди віє, туди й провіває, Козака молодого прохолоджає (дума "Козак Голота").

- Образи-емоції;

Тривога: "Я прислухаюсь. Найменший шелест або стук – і моє серце падає і завмирає. Мені здається, що зараз станеться щось незвичайне: проникне крізь вікно якась істота з великими чорними крилами, просунеться по хаті тінь або хтось рангом скрикне - й обірветься життя" (М. Коцюбинський).

Роздратування: "Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій" (М. Коцюбинський).

Захоплення: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені" (М. Коцюбинський).

Бадьорість: "Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескалось денцем об її груди, вона ухала спросоння у глибині й ліниво вливалась у нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну снів, і хлюпав нею собі в лице" (М. Коцюбинський)

17.    Види образiв у художнiй лiтературi.             У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, якi можна звести до двох основних типів: автологіч-них та металогічних образів. Автологічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, певним чином розширюючи та уза­гальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, не виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет.  Металогічним t тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет.

18. Естетична функцiя художнього слова.      Існують два погляди на те, що таке художня література. Класичне визначення літератури йде від давніх греків. Згідно з цією концепцією, літературою називаємо творче відображення дійсності в картинах і образах, створених засобами мови. Таке відображення має і пізнавальне, і виховне, і естетичне значення. Художні твори впливають не лише на розум, але й на почуття. Почуття, які викликають твори мистецтва, називаються естетичними. Те, наскільки цікаво зображено в художньому творі естетичне, залежить від таланту митця.

19. Аналiз композицii епiчного твору. Епос у перекладі з грецької мови — слово. Це оповідна форма літератури. В епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по відношенню до автора і персонажів. Здається, що автор стоїть збоку і розповідає про те, що знає, бачив. З того, як письменник описує події, характери, можемо зробити висновок, як він ставиться до зображуваного. Події в епосі змальовуються як такі, що вже відбулися, тому про них розповідається у минулому часі. Теперішній і майбутній час використовується для надання динамічності і яскравості розповіді. Епічні твори пишуть здебільшого прозою. Усі вони мають розповідний характер. Форми розповіді в епічних творах — різні. Найбільш поширена форма — розповідь від третьої особи.Крім розповіді, в епічних творах є описи предметного світу, природи, побуту. У епічних творах характери розкриваються в діях, вчинках, жестах, міміці, мові. Епос має три типи художньої форми: віршовий, прозаїчний і синкретичний.

20. Композицiя лiричних творiв. Твори, які виконувалися у супроводі ліри, називали ліричними. В основі лірики — думки і переживання ліричного героя. Лірика бере початок у синкретичному мистецтві, де, крім розповіді і драматичного дійства, виявлялися почуття і переживання. Лірика — найсуб'єктивніший рід літератури. Діапазон лірики — широкий. Все, що хвилює, радує чи засмучує поета, може бути предметом ліричного переживання. Характерна особливість ліричного твору — лаконізм. Думки, почуття, переживання у ліричному творі спресовані, сконденсовані. Ліричні твори мають здебільшого віршову форму. Найпоширеніша форма ліричного твору — монолог, діалоги трапляються рідко. Основний засіб викладу — роздум. У ліричних творах часто використовуються описи (природи, речей, інтер'єру), вони є засобом розкриття внутрішнього світу людини. У деяких ліричних творах є розповіді про події — епічні елементи. Зустрічаються й драматичні елементи (діалоги). Отже, лірика використовує засоби інших родів літератури. Лірична поезія близька до музики, музика, як і лірика, виражає внутрішній світ людини.