1. Творча спадщина максима созонтовича березовського (1745 - 1777)

План

• Творчій і життєвий шлях композитора.

• Творча спадщина композитора.

• Духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».

Серед найвизначніших музикантів, якими так щедро обдарувало людство XVIII ст., почесне місце належить українцеві Максиму Березовському. Доля його склалась винятково трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої і загадкової смерті. Навіть перелік творів, які він написав, не є зовсім достовірним: про одні твори відомо, що вони належать саме композиторові, проте загублені ноти, інші ж – збереглись, однак не доведено, що їх написав Березовський. Але, хоч і небагато дійшло до нас зразків його натхненного таланту, ці композиції – справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

• Творчій і життєвий шлях композитора

Народився М.С. Березовський 16 жовтня 1745 р. у м. Глухові (тепер – районий центр Сумської області) в козацькій родині. В той час у м. Глухові знаходилась резиденція останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Гетьман дуже любив музику, тримав чудову хорову капелу. Крім того, в Глухові існувала музична школа, де, хоч і тривало навчання всього два роки, проте учні вчились правильно співати у хорі, грати на декількох інструментах, засвоювали основи нотної грамоти.

Березовський навчався спочатку в ній, а пізніше, декілька років у Києво-Могилянській академії. У нього був надзвичайно гарний голос, адже невипадково юний співак привернув увагу самого графа Розумовського, який забрав його у Петербург, у славнозвісну Придворну півчу капелу. Цей хор тоді знаходився на вершині свого розквіту. Як згадував сучасник композитора, Резиденція – місце знаходження палацу і всіх прилеглих службових приміщень володаря або намісника краю.

Німецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі Якоб фон Штелін писав «згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрасних вибраних голосів, переважно, українців, і включає в себе ясні, ніжні і сильні голоси». Керівником хору був у час навчання Березовського талановитий співак і композитор, також .виходець з України – Марко Полторацький.

Особливою подією в житті композитора стала його праця в театрі великого князя Петра Федоровича, пізніше царя .Петра Ш. Єдиним захопленням царя були військові паради і мистецтво, через те в маєтку він вибудував спеціальний “Оперний дім”. Березовський виступав в “Оперному домі” як соліст, виконавець чоловічих партій у італійських операх Ф.Арайї та В.Манфредіні.

В 1762 р. Петра III за наказом його дружини Катерини було вбито. Березовський повертається в Петербург у Придворну співочу капелу і тут розпочинає свою композиторську діяльність. Вона була дуже успішною, його твори, в основному церковні композиції і духовні концерти¹- отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних любителів мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи”

Звернемось ще раз до свідчення Я. фон Штеліна: «Церковні концерти складаються... італійськими придворними капельмейстерами... і українськими композиторами, колишніми церковними співаками. Серед останніх вирізняється... придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений видатним обдаруванням, смаком і майстерністю у композиції церковних творів – вишуканого стилю. Він настільки досконалий, що знає, як щасливо поєднувати вогненну італійську мелодію з ніжною грецькою»².

Серед інших, почутих в Петербурзі духовних творів композитора, Штелін згадує концерт «Не отвержи мене во время старости». Не всі дослідники пізнішого часу змогли повірити, що такий шедевр здатний був написати двадцятирічний юнак – стільки сердечного болю, туги і страждання звучить у цій музиці. Тому дехто^, (зокрема, київський вчений М. Юрченко) приписує його останнім рокам життя і творчості М. Березовського.

Досягнення композитора були помічені вже в 1766 р. він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта при російському царському дворі. Наслідком такого прихильного ставлення стало отримання в 17б8 р. (за іншими джерелами – в 1769) стипендії (або як тоді говорили «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья, один з найзначніших центрів музичної освіти XVIII ст. Гордістю Болонської академії був падре Мартіні, францисканський монах, один з найкращих музичних теоретиків у Європі. В ті ж роки у падре Мартіні брали уроки музиканти з багатьох країн, зокрема багато слов’ян, а певний час у нього вчився навіть геніальний Моцарт.

Березовський був настільки добрим учнем, що скупий на похвали падре Мартіні пише про нього в листі до директора Російських і імператорських театрів І. Єлагіна: «Пан Максим володіє всіма даними для вивчення контрапункту і обіцяє стати видатним творцем музики»³.

В Італії композитор пробув близько п’яти років – до 1774 р., і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але й світську музику – першу українську оперу «Демофонт» на античний міфологічний сюжет, та першу Сонату для скрипки і чембало⁴. Сьогодні з опери збереглись лише чотири арії, тобто сольні номери, а Соната декілька століть вважалась безнадійно загубленою, аж поки в сімдесятих роках ХХ ст. її рукопис не віднайшовся у паризькій бібліотеці і відтоді постійно знаходиться в репертуарі музикантів.

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського – тут оцінили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демофонт» в дні карнавалу, перед молодим митцем відкривалась блискуча творча перспектива..

Контрастом для нього стали прикрі обставини життя після повернення до Петербурга. Його освіта, талант були тут нікому не потрібні, російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від’їздом в Італію.

Певний час він мав надію на те, що князь Г. Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Катеринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак, композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа». Є відомості, що він, прагнув написати твори на українську тематику, зокрема «Хор запорожців», «Хортицю», «Марію», але на жаль навіть чернетки цієї музики не збереглись.

Автор книги «Неопалима купина», письменник С. Пачинда, пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II, додавши, що «Березовський бунтівник, гірший за Пугачова». Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечним є те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі.

В розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 р. Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном заопікувались друзі – українці, співаки з Придворної півчої капели.