§ 28. Країни Південно-Західної Азії. Туреччина

1. Географічне положення та склад території. До Південно-Західної Азії (Близького і Середнього Сходу) входять 16 країн, які розташовані на стикові трьох частин світу. Це Туреччина, Іран, Афганістан, Сирія, Ірак, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ємен, Кіпр. ЕГП цих країн значно покращилося після закінчення будівництва Суецького каналу та залізниці Берлін — Багдад (див. рис. 89).

Рис. 89. Політична карта Південно-Західної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Важливе стратегічне положення, величезні поклади нафти та природного газу завжди приваблювали сюди розвинуті країни. Після розпаду СРСР найбільший вплив на події у цьому регіоні мають США. Південно-Західна Азія дуже неспокійний у політичному відношенні регіон. Тривалий час не припиняється арабо-ізраїльський конфлікт, не розв'язана курдська проблема. Південь Месопотамії став «яблуком розбрату» між Іраном, Іраком та Кувейтом, не припиняється громадянська війна в Афганістані. Греко-турецькі чвари призвели до поділу на дві частини Кіпру. Країни регіону є найбільшими у світі імпортерами зброї.

За державним ладом у регіоні є як республіки, так і монархії, більшість з яких абсолютні.

2. Природно-ресурсний потенціал. З попередніх курсів географи пригадайте, в яких кліматичних поясах розташована Південно-Західна Азія. Які проблеми розвитку цих країн пов'язані з кліматичними умовами?

Мінеральні ресурси регіону розвідані недостатньо. Крім величезних запасів нафти (66% світових запасів) та газу (26%), виділяються значні обсяги хромітів (Туреччина), мінеральних солей Мертвого моря та фосфоритів, калійних солей (Йорданія, Ізраїль) (див. рис. 90).

Рис. 90. Мінеральні ресурси країн Південно-Західної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

3. Населення. На території Південно-Західної Азії проживає 206 млн. осіб. Чисельність населення швидко зростає завдяки високому природному приросту населення. Країни регіону дуже різняться за кількістю населення, у Туреччині, Ірані та Афганістані сконцентровано 2/3 жителів регіону.

Розміщується населення також нерівномірно. Середня густота його в жодній країні не перевищує 100 осіб/км кв., а у пустельних районах вона менша 1 особи/км кв. Для регіону характерні значні міграції населення. Тут до цього часу проживають народи, що ведуть кочовий спосіб життя. Населення Ізраїлю формується за рахунок іммігрантів. Багато палестинських арабів змушені покинути батьківщину, на нафтових промислах працює значна кількість іноземних робітників-мусульман. Чимало турків працюють у Західній Європі, особливо у Німеччині.

Рівень урбанізації в цілому невисокий, а в Афганістані та Ємені — один з найнижчих у світі. Чисельність міського населення зростає швидкими темпами, але переважають окремі міста, агломерації тільки формуються (Стамбул, Тегеран). Особливо висока частка міських жителів у малих нафтодобувних країнах, у Бахрейні, Кувейті, та Катарі вона перевищує 90% населення. Деякі міста виникли ще в давні часи (Дамаск, Багдад, Бейрут, Ер-Ріяд тощо). Саме в цьому регіоні зародилися три основні релігії світу: іудаїзм, християнство, іслам. Міста Єрусалим, Мекка, Медина вважаються священними, їх щороку відвідує багато паломників.

Етнічний склад населення доволі складний. Найбільш однорідне населення Аравійського півострова, основу якого складають араби. Туреччина, Іран, Афганістан та Ірак — багатонаціональні країни. Поряд з турками, персами, афганцями (пуштунами) та арабами живуть національні меншини: курди, азербайджанці, узбеки, таджики та інші. Етнічні та релігійні відмінності створюють серйозні політичні й економічні труднощі у кожній країні.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни Південно-Західної Азії належать до двох типів: Ізраїль, Туреччина та Кіпр — це середньорозвинуті країни, решта держав — це країни, що розвиваються. Але й ці групи неоднорідні. Ізраїль — індустріально-аграрна країна, частка промисловості якої у ВВП складає 30%. У структурі промисловості переважають наукомісткі галузі: медична електроніка, засоби зв'язку, комп'ютери. Розвиваються також металообробна, авіаційна, суднобудівна, електротехнічна, хімічна, алмазообробна промисловість. Високу питому вагу в економіці має військова промисловість.

Політика кіпрського керівництва спрямована на перетворення країни в торговий, фінансовий і туристичний центр. Для економіки цієї країни характерна висока частка сфери послуг (47% ВВП). Провідними галузями промисловості є харчова, швейна, гірничодобувна, промисловість будматеріалів.

Основою економіки країн, що розвиваються, є сільське господарство, яке й досі є відсталим і малопродуктивним через архаїчні аграрні відносини. Постійні посухи є справжнім лихом для населення цих країн. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Країни Південно-Західної Азії довозять зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

У сільському господарстві переважає рослинництво. Його основа — споживчі культури (пшениця, кукурудза, овочі), бавовник. Значні площі зайняті виноградниками й фруктовими насадженнями. За виробництвом і експортом ізюму, сухофруктів, мигдалю та фініків регіон займає провідне місце у світі.

Тваринництво малопродуктивне. Тут розводять овець і кіз, віслюків і верблюдів. На світовому ринку цінується каракуль з Афганістану (див. рис. 91).

Рис. 91. Сільське господарство країн Південно-Західної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Афганістан належить до найменш розвинутих країн світу. Труднощі, пов'язані із загальною відсталістю країни, посилилися через багаторічну громадянську війну. Розмір завданої війною шкоди досягає 3/4 всіх попередніх вкладень у розвиток країни за 50 років.

Основне багатство країн узбережжя Перської затоки — нафта, промисловий видобуток якої, в основному, розпочався після Другої світової війни за рахунок іноземних капіталів. У цих країнах найнижчі витрати на видобуток і найвища у світі продуктивність праці у нафто- і газодобувній промисловості, що є наслідком сприятливих природних умов і низького рівня заробітної плати. Величезні обсяги експорту нафти (90% видобутку) спричинили розвиток транспортної інфраструктури: трубопроводів та нафтових портів-терміналів. Країни намагаються вкладати нафтодолари у промисловий розвиток, щоб забезпечити надійне економічне зростання у постнафтовий період та зменшити залежність від нестабільного й невідновного джерела доходів. В одних країнах з'явилися центри нафтопереробної промисловості (ОАЕ, Саудівська Аравія) та підприємства для зрідження газу (Катар, Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Сирія). В інших — в Йорданії, Ємені, Сирії, Саудівській Аравії— посилився розвиток гірничодобувних галузей (видобуток фосфоритів, калійної та кухонної солей, сировини для скляної та цементної промисловості, свинцево-цинкових та залізних руд). У 80-ті роки XX ст. швидкими темпами розвивалися галузі обробної промисловості. Були створені металургійні заводи з виробництва сталі і труб у Саудівській Аравії, Іраку, Катарі, Йорданії. Серед галузей кольорової металургії з'явилася алюмінієва промисловість (Бахрейн, Кувейт). У багатьох країнах почали формуватися центри металообробки: заводи зі складання автомобілів (Ірак, Кувейт), електроламповий (Ірак), судноремонтний (Бахрейн). На основі гірничодобувних галузей почала формуватися хімічна та цементна промисловість. Розвиваються також легка і харчова промисловість. Але розміри промислового виробництва ще незначні (див. рис. 93).

Рис. 92. Найбільший у світі завод опріснення морської води у Саудівській Аравії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 93. Основні промислові центри країн Південно-Західної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Внутрішній транспорт розвинутий недостатньо. У перевезеннях основне навантаження падає на автомобільний транспорт. Країни Південно-Західної Азії розташовані на важливому перехресті морських та повітряних шляхів. Неабияку роль у зовнішніх зв'язках регіону відіграє морський транспорт.

5. Туреччина (Столиця — Анкара, населення — 70,5 млн. осіб 2000р.). Країна розташована на межі Європи та Азії, на перехресті доріг між цими частинами світу та з Причорномор'я до Середземномор'я. Саме це визначає важливу геополітичну роль Туреччини. Територія країни складається з європейської частини — Фракії та азіатської — Анатолії, яка займає 97% площі держави.

За державним ладом Туреччина — республіка.

Мінеральні ресурси значні. Тут розробляють світового значення родовища ртуті, сурми, хромітів, вольфраму, є також уран, вугілля й нафта.

Клімат більшої частини країни — субтропічний середземноморський, а у внутрішніх частинах країни — континентальний.

Турки становлять 90% населення, також тут проживають курди, араби, грузини, туркмени.

Найгустіше заселені узбережжя. У містах живе половина населення.

За структурою господарства Туреччина — індустріально-аграрна держава, її економіка до початку 90-х років XX ст. розвивалася шляхом імпортозаміщення, на сучасному етапі почався перехід до створення економіки, зорієнтованої на експорт. Розвинуті гірничодобувна, легка, харчова промисловість. Усе більшу роль відіграють останнім часом металургія, нафтопереробка, хімічна промисловість, створені підприємства, що виробляють автомобілі з комплектуючих деталей, військову техніку, обладнання для харчової та легкої промисловості, транспортні засоби.

У сільському господарстві переважає рослинництво (пшениця, ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, бавовник, соняшник, виноград, цитрусові). Тваринництво переважно екстенсивне. Розводять велику рогату худобу, овець, кіз.

Головні торгові партнери Туреччини — країни ЄС, арабські країни, США та Японія.

Туреччина — член НАТО та асоційований член ЄС.

Запитання і завдання

1. На контурній карті позначте країни регіону та їхні столиці. Порівняйте ЕГП Афганістану та країн узбережжя Перської затоки.

2. До яких типів за рівнем економічного розвитку належать країни Південно-Західної Азії?

3. Чому Афганістан є однією з найменш розвинутих країн світу?

4. У чому проявляються залишки колоніального минулого у країнах Південно-Західної Азії?

5. Яку роль відіграють країни регіону у МГПП?

6. Які позитивні зрушення у розвитку економіки відбулися у країнах Південно-Західної Азії?

7. Порівняйте економічний розвиток країн Південно-Західної та Південно-Східної Азії. У чому проявляються подібність і відмінність у їхньому розвитку?

8. Чому Туреччину вважають середньорозвинутою країною?

9. Доведіть, що Туреччина справді має важливе геополітичне положення.

Це цікаво

Єрусалим — місто з 3000-річною історією, яке виникло на перетині стародавніх шляхів між Єгиптом, Сирією та Месопотамією. Тут розміщені «Стіна плачу» — священне місце для іудеїв. На горі Голгофа стоїть святиня християн — церква Гробу Господнього. Мусульманською святинею та найкрасивішою спорудою Єрусалима є мечеть «Кунал Скелі», пов'язана із життям Мухаммеда. Боротьба за це місто точиться протягом багатьох століть. За свою історію місто переходило з рук у руки 40 разів. Зараз воно розташоване на території Ізраїлю, який намагається перетворити Єрусалим на свою столицю. Проте з цим не погоджуються араби-палестинці, які борються за незалежність Палестини. Рішення Ізраїлю щодо долі Єрусалима не знаходить підтримки в багатьох країнах світу. Останнім часом висловлюються думки про надання місту міжнародного статусу.

Мекка — місто в Саудівській Аравії, яке відоме як священне місто мусульман виникло ще до нашої ери. Саме в ньому народився Мухаммед і почалася історія ісламу. Кожен мусульманин повинен хоча б раз у житті побувати у цьому місті (здійснити хадж). У Мецці розміщуються культові споруди ісламу — Головна мечеть — Харам («Божий Дім»), храм Кааба («Куб») і Чорний Камінь («Кибла»).

Палестина — історична область Південно-Західної Азії між Середземним морем на заході, Мертвим морем і р. Йордан на сході. Палестина — один з найдавніших районів цивілізації. У 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про створення на території Палестини двох незалежних держав: Ізраїль та Палестина. Єрусалиму за цим рішенням було надано статус самостійної адміністративної одиниці під управлінням ООН. Під час війни 1948-1949 рр. Ізраїль (утворений 14 травня 1948 р.) захопив більшу частину території Палестини, що була виділена для арабської держави. У 1967 р. Ізраїль окупував всю територію Палестини.

Узагальнююче повторення до теми 8

Основні висновки

Країни Східної та Південної Азії перебувають на різних стадіях розвитку. Японія — постіндустріальна країна, один з лідерів світової економіки. Китай, КНДР, Ізраїль і Туреччина — індустріально-аграрні країни, решта — аграрно-індустріальні та аграрні країни.

Серед країн, що розвиваються, найбільш швидкими темпами наприкінці XX ст. розвивалися НІК Східної Азії та держави-члени АСЕАН та Південно-Східної Азії. Посилення ролі КНР та НІК Східної Азії породила на Заході формулу про XXI ст. як «століття Азії». Це спонукало перейти від традиційної схеми основних центрів сили: США — Західна Європа — Японія до нової: США — Західна Європа — АТР.

За критеріями ООН, до найбідніших країн світу належать: Камбоджа, Лаос, М'янма, Непал, Бутан, Бангладеш, Афганістан, Ємен.

В усіх країнах, що розвиваються, досі відчувається вплив колоніального минулого, що визначає їхню участь у міжнародному поділі праці. Усі вони є постачальниками на світовий ринок 1-2-х видів продукції сільського господарства та гірничодобувної промисловості.

Перевірте себе

1. Які напрями розвитку економіки Східної та Південно-Східної Азії є спільними у перетворенні їх із країн, що розвиваються, у нові індустріальні країни?

2. Порівняйте Китай та Японію за рівнем забезпеченості природними ресурсами. Зробіть висновки та обґрунтуйте свою думку.

3. Що дозволяє Японії тривалий час залишатися світовим лідером у розвитку машинобудування?

4. Які проблеми виникають у країнах Південної Азії через високий природний приріст населення?

5. У чому проявляється вплив колоніального минулого у країнах регіону? Свою думку обґрунтуйте.

6. Які зміни відбулися у структурі економіки нафтодобувних країн Південно-Західної Азії?

7. Чому саме країни Південно-Західної Азії є найбільшими імпортерами зброї?

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати та показувати на карті:

- регіони Східної та Південної Азії;

- країни регіону та їхні столиці;

- найкрупніші промислові центри Китаю, Японії, Індії, Туреччини;

- мегалополіси та найбільші агломерації;

- «гарячі точки» у регіонах;

описувати:

- загальні риси ЕГП країн регіону;

характеризувати:

- особливості розміщення та формування населення країн регіонів;

- урбанізаційні процеси;

- особливості демографічної політики у регіонах;

- роль історико-географічних регіонів у світовій економіці;

- темпи розвитку країн Східної та Південної Азії;

- шляхи розв'язання військових конфліктів на основі аналізу матеріалів періодичних видань, теле- та радіопередач;

визначати:

- особливості галузевої структури та територіальної організації господарства у країнах «азіатських тиграх» та НІК Південної та Південно-східної Азії;

складати:

- порівняльну характеристику галузевої структури і спеціалізації промисловості країн регіону.

Поглиблюємо знання

У другій половині XX ст. утворилися три центри світового господарства — Північна Америка, Західна Європа та Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР). В останньому все активнішу роль відіграють країни Східної та Південно-Східної Азії.

У 80-90 роки XX ст. у Східній та Південно-Східній Азії відбувалося інтенсивне розширення внутрішньо регіональних зв'язків, частка торгівлі між країнами регіону збільшилася за 1970-2000 рр. із 32% де 50% і продовжує збільшуватися. Необхідність у координації економічної політики держав регіону стала особливо помітною після фінансової кризи 1997-1998 рр. До зближення позицій всіх східноазіатських країн відштовхувала також і необхідність узгоджених дій на міжнародних економічних форумах. У цих умовах сама ідея формування економічного співтовариства країн Східної та Південно-Східної Азії одержала широку підтримку. Із другої половини 90-х років XX ст. регулярні контакти між східноазіатськими країнами проводилися у рамках діалогу :«АСЕАН + три», коли партнерами 10-ти південно-східних країн виступали одночасно Японія, КНР та Республіка Корея. Перспективи формування економічного співтовариства з країнами Південно-Східної Азії ще тільки обговорюються Японією, КНР і Південною Кореєю, але Китай та країни-члени АСЕАН вже уклали угоду про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі. Проте ефективно регулювати на регіональному рівні фінансові, товарні, інвестиційні потоки без участі Японії та Південної Кореї навряд чи можливе. А це означає, що, не зважаючи на вже існуючі тертя та конфлікти, курс на поглиблення інтеграції у Східній та Південно-Східній Азії, який охоплює 13 країн, буде збережений.

Плани нового у групування виходять за рамки Східної Азії в цілому. Координуючи свою діяльність із членами АСЕАН, які першими на лагодили діалог з європейськими країнами, Японія, Китай і Південна Корея ініціювали активізацію відносин з Євросоюзом. Завдяки зусиллям європейських та азіатських країн у 1996 р. була створена ще одна між народна організація — АСЕМ, яка об'єднала держави АСЕАН, Японію Китай, Республіку Корея та ЄС. Країни-члени АСЕМ розглядають цю організацію як спробу збалансувати американську присутність у регіоні В усякому випадку країни Східної та Південно-Східної Азії, розширивши контакти з ЄС, розраховують посилити зовнішньоекономічні ЗВ'ЯЗКИ з європейськими країнами і, відповідно, зміцнити свої позиції у взаємовідносинах зі США. Активна діяльність східноазіатських країн у рамках АСЕМ свідчить про намагання цих країн створити стійкий канал ведення політичного, культурного та гуманітарного діалогу з європейськими державами. Проте пріоритетним залишається сприяння розвитку економічних відносин між Європою та Східною Азією.

Запрошуємо до дискусії

Чому саме у Південно-Західній Азії виникло найбільше «гарячих точок» на планеті?