§ 19. Польща

Республіка Польща

Столиця — Варшава

Населення — 39,5 млн. осіб (2000р.)

Площа — 312,6 тис. км

1. Географічне положення. Територія Польщі простягнулася із заходу на схід майже на 700 км, із півночі на південь — на 650 км. Вона розташована в басейнах річок Вісли та Одри, між гірською дугою Карпат і Судет на півдні та Балтійським морем на півночі. Сучасна територія країни сформувалася після Другої світової війни. ЕГП Польщі визначається вигідним транспортним положенням на перетині широтних (між країнами Західної та Східної Європи) і меридіональних (між країнами Дунайського басейну та Балтійським морем) шляхів та широким виходом до моря.

За державним ладом Польща — президентсько-парламентська республіка, главою якої є президент, а функції парламенту виконує Сейм.

2. Природно-ресурсний потенціал. Польща багата на корисні копалини. За запасами мідної руди та самородної сірки, кам'яного вугілля вона займає одне з перших місць у світі, за запасами бурого вугілля, кухонної солі, поліметалів, будівельної сировини — одне з перших місць у Європі. Переважна більшість корисних копалин концентрується в південній частині країни, що пояснюється особливостями геологічної будови. Проте залізною та марганцевою рудою, нафтою, фосфоритами Польща забезпечена недостатньо (див. рис. 55).

Найпоширеніші грунти — дерново-підзолисті, дерново-карбонатні та чорноземи. Лісами вкрито близько 20% території країни, але для господарських потреб їх не вистачає.

3. Населення. На чисельність населення Польщі чималий вплив мала Друга світова війна. Країна втратила біля 15% населення (близько 7 млн. осіб), змінилася його статева структура. Зміна кордонів країни у 1945 р. призвела до масових зовнішніх міграцій: декілька мільйонів чоловік (переважно німці) виїхали з Польщі, проте повернення поляків з інших країн, у тому числі й з України, було ще більшим. Завдяки демографічній політиці уряду в післявоєнний час збільшився природний приріст населення. За віковою структурою на початок 90-х років поляки стали однією з наймолодших націй Центральної Європи.

Індустріалізація, яка розпочалася в повоєнний час викликала й підвищені темпи урбанізації. Зараз у містах проживає понад 60% населення. На території країни розташовано 9 агломерацій з населенням 1-2 млн. осіб кожна.

Польща — однонаціональна країна, поляки становлять 98,7% населення. Найбільш густо заселені південні райони країни (250 осіб на 1 км кв.), найменше — північно-східні райони. Середня густота населення становить 123 особи на км кв.

4. Загальна характеристика господарства. До Другої світової війни Польща мала переважно аграрну спеціалізацію. У сільській місцевості проживало 65% населення. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. У роки побудови соціалізму (1945-1990 pp.) відбулася індустріалізація, дістали розвиток галузі важкої промисловості: енергетика, металургія, машинобудування й металообробка, хімічна, лісова й лісохімічна, легка промисловість. У кінці 1991 р. у Польщі була прийнята програма реорганізації економіки, яка базувалася на швидкому переході до ринкової економіки: здійснення приватизації, зміцнення фінансової системи, рівності розвитку всіх форм власності, залучення іноземних інвестицій. Проте перебудова економіки проходила на фоні спаду життєвого рівня населення, у першу чергу серед робітників вугільної, металургійної та текстильної промисловості. Різко знизився рівень життя селян (на 30-40%). Це сталося тому, що власники дрібних селянських господарств раніше самі збували свою продукцію, однак за умов відсутності дефіциту продукції сільського господарства це стало неможливим.

І все ж, незважаючи на труднощі, Польща першою із країн Центральної Європи вийшла зі спаду. Зростання ВНП триває, близько 60% ВНП створюється у приватному секторі. У країні створено новий експортний комплекс, відбулася переорієнтація на ринки Західної Європи та Близького Сходу.

Серед чинників економічного зростання у другій половині 90-х років слід відзначити активізацію інвестиційної діяльності та зовнішньої торгівлі, пов'язану з економічним пожвавленням та сприятливою ситуацією на ринках розвинутих країн. Завдяки успіхам у ринкових перетвореннях господарства Польща однією з перших постсоціалістичних країн повинна до 2004 р. стати членом ЄС.

5. Промисловість. ПЕК Польщі використовує власне кам'яне й буре вугілля, нафтопереробна промисловість розвивається на сировині, що надходить із країн Близького Сходу, Росії. В енергетиці переважають ТЕС.

Чорна металургія залежить від імпорту залізної руди з Росії та Украї¬ни, тому нині в її розвитку є певні проблеми. Основний район розміщення чорної металургії — Верхня Сілезія. Більше значення має кольорова металургія, яка використовує власну сировину (виплавка міді, цинку, срібла).

Провідною галуззю промисловості є машинобудування (точне й загальне). Підприємства випускають обладнання для вугільної промисловості, хімічних та цукрових заводів, вагони, розвиваються суднобудування, виробництво електронних і електротехнічних приладів (див. рис. 56).

Хімічна промисловість представлена галузями основної хімії та хімією органічного синтезу. Остання почала розвиватися на основі вуглехімії, а потім перейшла на використання імпортної нафти. Останнім часом швидкими темпами розвивається фармацевтична промисловість.

У Польщі традиційно високий рівень розвитку мають текстильна та харчова промисловість. Найважливіші промислові центри країни — Варшава, Лодзь, Познань, Гданськ, а також промислові райони Верхньої та Нижньої Сілезії (див. рис. 57).

6. Сільське господарство. Провідну роль у сільському господарстві відіграє рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями зайнято 61% площі країни. Польща займає помітне місце в Європі за виробництвом картоплі, жита, цукрових буряків. Неабияке значення мають вирощування пшениці, льону, садівництво (у тому числі вирощування ягід), овочівництво.

Частка тваринництва у сільському господарстві досягла 45%. Тут розводять велику рогату худобу та займаються свинарством. Розвиток тваринництва стримується недостатньою кормовою базою (див. рис. 58).

Морське рибальство ведеться в Балтійському морі й Атлантичному океані.

7. Транспорт. До останнього часу основою транспортної системи Польщі були залізниці, але на сучасному етапі на перше місце за перевезенням вантажів вийшов автомобільний транспорт. Розвиваються річковий (Одра, Вісла та канали) та морський транспорт (найбільші порти — Гданськ, Гдиня, Щецин). Трубопровідний транспорт має широтний напрям, унаслідок орієнтації на транспортування російської нафти й газу в країни Західної Європи. Зараз створюється мережа трубопроводів меридіонального напрямку для експорту північноєвропейської та близькосхідної нафти, в тому числі й нафтопровід Одеса — Гданськ.

8. Зовнішні економічні зв'язки. До 1990 року зовнішні економічні зв'язки Польщі були орієнтовані на країни соціалістичного табору. На сучасному етапі основними зовнішньоекономічними партнерами Польщі стали країни Західної та Центральної Європи, країни Близького Сходу.

Країна експортує продукцію машинобудування, вугілля, мідь, срібло, продукцію легкої, харчової та фармацевтичної промисловості. Польща надає іншим країнам будівельні послуги.

Запитання і завдання

1. Як змінилося ЕГП Польщі після розпаду системи соціалізму?

2. Чому Польща є однією з наймолодших за віковою структурою країн Центральної Європи?

3. За картою вивчіть особливості розміщення промисловості країни. Назвіть основні промислові райони та центри. Чим викликане саме таке їх розміщення?

4. До якого типу належить сільське господарство Польщі за галузями спеціалізації?

5. За текстом параграфа визначте структуру імпорту Польщі.

Це цікаво

До 1939 р. Польща була багатонаціональною країною. Українці, білоруси, євреї, німці, литовці становили майже третину населення.

Найбільша українська діаспора в центральноєвропейських країнах — у Польщі. Тут живуть 300 тис. українців і ще 500 тис. осіб мають українське походження. Близько 200 тис. поляків проживають в Україні.

Один з найбільших у світі вугільно-металургійних районів — Верхньосілезький — виник ще в XIX ст. На його основі утворилася найбільша агломерація Польщі, яка об'єднала 14 міст із загальною чисельністю населення 3,5 млн. осіб. Найбільше місто Верхньосілезької агломерації — Катовіце.

Узагальнююче повторення до теми 6

Основні висновки

У наш час у межах регіону нараховується 39 держав, не враховуючи Гібралтару, який є володінням Великобританії. До складу Західної Європи входять 24 держави, 15 — належать до Центральної Європи. До Європейського Союзу входять 15 країн Західної Європи. Швейцарія, Норвегія та Фінляндія, залишаючись у складі Європейської зони вільної торгівлі, тісно співпрацює з Європейським Союзом. Усі західноєвропейські країни тісно зв'язані між собою й утворюють найбільше у світі інтеграційне об'єднання, яке за своїм соціальним та економічним потенціалом випередило США. Західноєвропейська економіка має постіндустріальний характер.

Неабиякий вплив на розвиток країн Центральної Європи мали розпад на початку 90-х років XX ст. як системи соціалізму в цілому, так і окремих країн — Чехословаччини та Югославії — через політичні, економічні причини, до яких додалися релігійні та етнічні суперечності. Країни Центральної Європи належать до постсоціалістичних країн із перехідною економікою. Вони намагаються перебудувати свою економіку за західноєвропейським взірцем. Найвищими темпами серед центральноєвропейських країн наприкінці XX ст. розвивалася Польща, країни Балтії, Чехія, Словенія, Хорватія.

Наприкінці XX ст. почалося поширення на схід військово-політичного блоку НАТО (до складу якого вже увійшли Польща, Чехія та Угорщина) та ЄС. Європейський союз планує у 2004 р. прийняти до свого складу більшість країн Центральної Європи.

Перевірте себе

1. Порівняйте ЕГП країн Західної та Центральної Європи, виділіть схожі та відмінні риси.

2. Чому, на вашу думку, країни Південної Європи та Ірландія мали найвищі темпи економічного розвитку саме впродовж останніх десятиліть ХХ ст.?

3. Як проявляється постіндустріальний характер економіки в найбільш розвинутих країнах Західної Європи?

4. Що, на вашу думку, сприяло перетворенню Західної Європи в один із центрів світового господарства?

5. Які етапи економічного розвитку країн Центральної Європи можна виділити у другій половині XX ст.? Охарактеризуйте їх.

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати та показувати на карті:

- країни Північної, Середньої, Південної Європи та їхні столиці;

- мегалополіси та найбільші агломерації;

- найкрупніші промислові центри ФРН, Франції, Великобританії, Італії;

характеризувати:

- особливості розміщення та формування населення країн регіону;

- урбанізаційні процеси;

- роль ЄС у розвитку регіону;

складати порівняльну характеристику забезпеченості країн регіону приходними ресурсами;

робити висновки:

- про особливості галузевої структури та територіальної організації господарства країн Західної Європи;

- про роль Західної Європи у світовому господарстві.

Поглиблюємо знання

Європейський Союз, переживши півстоліття свого непростого і динамічного розвитку, після чотирьох розширень готується до прийому нових членів. Цього разу йдеться про зарахування до ЄС десяти країн-кандидатів із Центральної (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія), Південної (Кіпр, Мальта) Європи. Процес приєднання країн-кандидатів до Євросоюзу відбувається поетапно. На початку 90-х років XX ст. були підписані договори про торгівлю і співробітництво між ЄС і сімома країнами, а у 1992 р. — із країнами Балтії, згодом ці країни одержали привілейований статус асоційованих членів Євросоюзу.

Стратегія попереднього вступу була вироблена ЄС у 1994 p., фінансування якого відбувається через спеціальну економічну програму SPHARE у вигляді допомоги на суму близько 1 млрд. євро щорічно для 10 країн-кандидатів. Кожна з цих країн у 1995 р. подала до ЄС «Білу книгу», в якій розглядалася їхня підготовка до інтеграції в єдиний ринок, згідно з цією стратегією необхідно, щоб країни-кандидати могли забезпечити: стабільність інститутів, які гарантують демократію, правопорядок, дотримання прав людини та захист національних меншин, наявність ринкової економіки, яка нормально функціонує. Крім того, вони повинні витримувати конкуренцію та дію ринкових сил і мати можливість узяти на себе зобов'язання (політичні, економічні, валютні), як повноправні члени ЄС. Ще однією важливою умовою для країн-кандидатів стало налагодження добросусідських відносин з безпосередніми сусідами. У зв'язку з цим було знято декілька болючих проблем між країнами. Наприклад, між Угорщиною і Румунією щодо прав угорської національної меншини у Трансільванії, між Угорщиною і Словаччиною з приводу спільного будівництва ГЕС і шлюзів Габчиково-Надьмарош на Дунаї, між Польщею і Чехією з деяких прикордонних питань, між країнами Балтії та Росією стосовно делімітації кордонів.

Враховуючи усі складності, керівництво ЄС проголосило, що прийом нових членів до співтовариства розпочнеться лише у травні 2004 р. У грудні 2004 р. планується розглянути питання про прийом до ЄС Туреччини, та якщо ця країна відповідатиме всім політичним критеріям членів ЄС, то переговори про її вступ до цієї організації розпочнуться раніше. За умови продовження реформ, зокрема у судовій та адміністративній галузях, у 2007 р. до Євросоюзу будуть прийняті Румунія та Болгарія.

Враховуючи різницю у рівнях економічного розвитку, для нових країн-членів Європейського союзу буде встановлено перехідний період терміном до 10 років, насамперед із питань субсидування сільського господарства та інтеграції в європейський ринок робочої сили. В ЄС цілком справедливо побоюються, що без попереднього вирівнювання умов Доплати праці та деяких інших соціально-правових стандартів, може виникнути потужна міграційна хвиля зі сходу на захід, що, у свою чергу, призведе до суспільно-політичних ускладнень.

Чимало спостерігачів висловлюють думку, що зі збільшенням країн-членів ЄС від 15 до 25 організація може стати некерованою. Виникають сумніви з питань розподілу компетенції органів фінансового керівництва у зоні євро, розподілу повноважень між Європарламентом, Єврокомісією та урядами країн-членів ЄС, ефективності роботи розширеного складу ЄС у галузі сільськогосподарської політики, юридичних основ функціонування Міжнародного європейського суду тощо.

Таким чином, п'яте розширення ЄС, враховуючи його масштаби, кількісні й якісні труднощі, інакше як «доленосним» не назвеш. Воно може стати або найнебезпечнішим експериментом «великого інтеграційного проекту» за весь час його існування, або епохальним проривом у історії Європи. З одного боку, нарощується ресурсний потенціал ЄС за рахунок нових територій та населення, значно розширюється ринок, посилюється його політичний статус у світі, а з іншого — це потребуватиме величезних економічних затрат та політичних зусиль. Збільшується ризик нестабільності у Євросоюзі, бо до нього приєднаються країни з відсталою структурою економіки, які потребують докорінної модернізації.

Запрошуємо до дискусії

Як вплине розширення на схід ЄС та НАТО на політичну ситуацію та економічний розвиток країн Західної та Центральної Європи.