ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

Тема 1. СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

§ 1. Сучасна політична карта світу

Частина 1. Періоди формування.

Частина 2. Типи країн.

§ 2. Територія країн та державний лад. Міжнародні організації. Політична географія

Частина 1. Територія країни та державний кордон. Державний лад і державний устрій. Міжнародні організації.

Частина 2. Політична географія.

Узагальнююче повторення до теми 1

Тема 2. НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

§ 3. Чисельність населення світу, його природний та механічний рух

Частина 1. Чисельність населення. Природний рух. Демографічна політика.

Частина 2. Механічний рух населення.

§ 4. Розселення населення. Структура населення

Частина 1. Розміщення населення. Міське і сільське населення. Урбанізація. Статево-вікова структура населення.

Частина 2. Трудові ресурси. Етнічний склад населення. Релігійний склад населення.

Узагальнююче повторення до теми 2

Тема 3. СВІТОВІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

§ 5. Взаємодія суспільства і природи. Мінеральні ресурси

§ 6. Інші види природних ресурсів

Частина 1. Земельні ресурси. Водні ресурси. Ресурси Світового океану.

Частина 2. Лісові ресурси. Рекреаційні ресурси

Узагальнююче повторення до теми 3

Тема 4. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 7. Світове господарство та міжнародний поділ праці

Частина 1. Міжнародний географічний поділ праці. Світове господарство.

Частина 2. Галузева структура світового господарства.

§ 8. Науково-технічна революція та її вплив на структуру і розміщення світового господарства

Частина 1. Поняття про НТР та її основні напрями. Вплив НТР на галузеву структуру господарства.

Частина 2. Чинники розміщення виробництва в умовах НТР.

§ 9. Географія промисловості світу

Частина 1. Паливно-енергетична промисловість.

Частина 2. Інші галузі

§ 10. Географія сільського господарства

§ 11. Географія транспорту та міжнародні економічні зв'язки

Узагальнююче повторення до теми 4

Тема 5. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

§ 12. Поняття про глобальні проблеми людства. Політичні, екологічні та демографічні проблеми

Частина 1. Поняття про глобальні проблеми людства. Політичні проблеми. Екологічна проблема.

Частина 2. Демографічна проблема.

§ 13. Економічні проблеми

Частина 1. Продовольча проблема. Енергетична проблема.

Частина 2. Сировинна проблема. Проблема освоєння Світового океану.

Узагальнююче повторення до теми 5

Розділ II. РЕГІОНАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Тема 6. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

§ 14. Загальна характеристика країн Західної Європи

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Інтеграційні процеси та значення ЄС у розвитку регіону.

§ 15. Порівняльна характеристика Німеччини та Великобританії

Частина 1. Економіко-географічне положення. Природні умови і ресурси. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 16. Порівняльна характеристика Франції та Італії

Частина 1. Економіко-географічне положення. Природні умови і ресурси. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 17. Малі розвинуті країни Західної Європи

Частина 1. Країни Північної Європи. Країни Середньої Європи.

Частина 2. Країни Південної Європи.

§ 18. Країни Центральної Європи

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 19. Польща

Узагальнююче повторення до теми 6

Тема 7. КРАЇНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ, ПІВНІЧНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

§ 20. Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 21. Росія

Частина 1. Географічне положення. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 22. Білорусь

Узагальнююче повторення до теми 7

Тема 8. КРАЇНИ СХІДНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

§ 23. Східна Азія

§ 24. Китай

Частина 1. Географічне положення. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 25. Японія

Частина 1. Географічне положення. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 26. Країни Південно-Східної Азії

§ 27. Країни Південної Азії. Індія

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Індія

§ 28. Країни Південно-Західної Азії. Туреччина

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Туреччина

Узагальнююче повторення до теми 8

Тема 9. КРАЇНИ АМЕРИКИ

§ 29. Сполучені Штати Америки

Частина 1. Географічне положення. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 30. Канада

Частина 1. Географічне положення. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Промисловість. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 31. Країни Латинської Америки. Бразилія

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Сільське господарство. Промисловість. Транспорт. Бразилія.

Узагальнююче повторення до теми 9

Тема 10. КРАЇНИ АФРИКИ. АВСТРАЛІЯ ТА ОКЕАНІЯ

§ 32. Країни Африки

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.

Частина 2. Сільське господарство. Промисловість. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

§ 33. Порівняльна характеристика Австралії та країн Океанії

Частина 1. Географічне положення та склад території. Природно-ресурсний потенціал. Населення. Загальна характеристика господарства.Промисловість.

Частина 2. Сільське господарство. Транспорт. Зовнішні економічні зв'язки.

Узагальнююче повторення до теми 10

Тема 11. ПІДБИВАЄМО ПІДСУМКИ

§ 34. Світ на межі тисячоліть

§ 35. Україна і світ

ДОДАТКИ

Короткий словник термінів

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Шановні учні!

Курсом «Економічної та соціальної географії світу» завершується вивчення географії в школі. Предметом цього курсу є територіальна організація господарської діяльності населення. Тут досліджуються закономірності розміщення та розвитку суспільства як на земній кулі в цілому, так і в окремих регіонах та державах світу. Складовими цієї науки є демогеографія (географія населення), соціальна географія (географія сфери послуг, рекреаційна географія, географія торгівлі тощо), економічна географія (географія природних ресурсів, географія промисловості, географія сільського господарства, географія транспорту тощо), політична географія (територіальний розподіл політичних сил у світі).

Економічна та соціальна географія світу розвивається з урахуванням знань, нагромаджених у суспільних науках. Для неї властиві тісні міжпредметні зв'язки з фізичною географією, економікою, статистикою, історією, політологією, соціологією, картографією тощо.

Курс економічної та соціальної географії складається із двох великих розділів. У першому розділі розглядаються особливості й закономірності розвитку суспільства, світового господарства, вплив на нього науково-технічного прогресу. У другому — географія окремих регіонів світу та держав. У регіональній географії основою для вивчення світу є історико-географічні регіони. Єдність країн у межах одного історико-географічного регіону залежить від особливостей їх історичного розвитку, типу цивілізацій, які у ньому склалися, ходу етнічних процесів, розвитку господарських зв'язків, транспортних шляхів тощо. У Європі виділяються три великі регіони: Західна, Центральна та Східна Європа. До Азії входять такі історико-географічні регіони, як Центральна, Східна, Південно-Східна, Південна та Південно-Західна Азія. Держави Америки вивчають з урахуванням мовних особливостей, тобто — англомовна Америка (США і Канада) і Латинська Америка. В Африці розглядають такі історико-географічні регіони, як Північну, Західну, Центральну, Східну та Південну Африку.

У посібнику наводиться характеристика сучасного положення України у світі, її зовнішньоекономічної діяльності.

Текстовий матеріал посібника доповнюють картосхеми, таблиці, рисунки. Книга завершується додатками, у яких наведені показники економічного і соціального розвитку деяких країн, умовні позначення, які використовуються на картах та короткий словник термінів, у якому вміщено пояснення термінів, позначених зірочкою (*).

Населенню, господарству, міжнародним політичним та економічним відносинам притаманні постійні зміни, тому для глибокого вивчення політичного і господарського життя країн та регіонів необхідно користуватися країнознавчою літературою, знайомитися з матеріалами періодичних видань і засобів інформації.

Вивчення економічної та соціальної географії світу допоможе узагальнити знання, які ви одержали у попередніх класах, зрозуміти сучасні процеси, що відбуваються у світі, особливості розвитку окремих країн та світового господарства на межі двох тисячоліть, визначити місце України у ньому.

Автор

Загальна характеристика світу

Тема 1. Сучасна політична карта світу

§ 1. Сучасна політична карта світу

1. Періоди формування. Політична карта світу формувалася протягом тривалого часу. Цей процес продовжується і в наші дні, оскільки на ній знаходять своє відображення утворення нових держав, об'єднання вже існуючих, зміни кордонів, назв країн, їх столиць тощо.

У формуванні політичної карти можна виділити кілька періодів (стародавній, середньовічний, новий і новітній).

Стародавній період (до V ст. н. є.) відповідає епосі стародавніх цивілізацій. У цей період виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим та ін.

Середньовічний період (V-XVI ст.) — це епоха аграрно-ремісничих цивілізацій. У цей час виникло багато держав, які поділили між собою значні території. Так, у Європі на той час існували Київська Русь, Московська держава, Візантія, «Священна Римська імперія», Португалія, Іспанія, Англія, Франція тощо.

Новий період у формуванні політичної карти світу (з рубежу XV-XVI ст. до 1914 р.) відповідає епосі зародження та утвердження індустріального суспільства. Значний вплив на формування карти в цей період мали Великі географічні відкриття, які дали початок колоніальній експансії і водночас сприяли поширенню міжнародних господарських зв'язків на весь світ. Особливо великі зміни на політичній карті відбулися у кінці XIX ст., коли між країнами загострилася боротьба за територіальний поділ світу. Якщо в 1876 р. лише 10% території Африки належали західноєвропейським країнам, то у 1900 р. — вже 90%. На початку XX ст. цей поділ повністю завершився, і з цього часу став можливим лише насильницький перерозподіл територій, що і стало однією з основних причин початку Першої світової війни.

Новітній період поділяється на три етапи. На першому етапі (1918-1945 рр.) з політичної карти зникли деякі імперії (Австро-Угорщина, Османська, Російська) та в результаті цього на карті з'явилися нові незалежні країни: Польща, Фінляндія, Чехословаччина, Югославія тощо. Розширили свої колоніальні володіння Великобританія, Франція, Бельгія, Японія. Відбувся розкол світу на дві системи — капіталістичну (держави ринкової економіки та їхні колонії) та соціалістичну (країни з планово-адміністративним регулюванням економіки). Остання була представлена двома державами — СРСР та Монголією.

На другому етапі (1945 – початок 90-х років XX ст.) після розгрому німецького нацизму та японського мілітаризму продовжувала формуватися світова система соціалізму, до якої, крім СРСР та Монголії, у 1944-1945 рр. увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія, Німецька Демократична Республіка (НДР, 1949 р.) в Європі, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) та Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ), Китай (1949 р.) в Азії, Куба (1959 р.) в Америці. У 1976 р. з Південного В'єтнаму в результаті перемоги національних сил були виведені війська США, і відбулося об'єднання його з ДРВ у єдину країну — Соціалістичну Республіку В'єтнам. В цьому ж році до соціалістичних країн приєднався Лаос. Таким чином сформувалася соціалістична система, яка мала чималий вплив на перебіг світових подій.

Значні зміни на політичній карті світу відбулися внаслідок краху колоніальної системи. У 1945 р. в колоніях та напівколоніях проживало 2/3 людства. Наприклад, у колоніальних володіннях Великобританії у 1945 р. проживало 431,8 млн.. осіб, а площа володінь становила 15,7 млн.. км кв.. У другій половині 40-х років та у 50-ті роки здобули незалежність більшість колоній в Азії. У 60-ті роки посилилась національно-визвольна боротьба в Африці. Якщо у і 955 р. лише чотири країни були незалежними (Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Лівія), то у 1960 р. вибороли суверенітет 17 колоній. У 60-70-ті роки стали незалежними чимало країн Латинської Америки (Гайана, Тринідад і Тобаго, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі га ін.). В Європі незалежною стала Мальта. Упродовж другого етапу на політичній карті з'явилося близько 100 незалежних держав.

На початку 90-х років XX ст. розпочався третій етап новітнього періоду, ший характеризується розпадом світової соціалістичної системи. У 1990 р. об'єдналися дві німецькі держави, НДР увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Західний Берлін перестав існувати як окрема політична одиниця, знову ставши частиною єдиного Берліну (з 1991 р. — столиця ФРН). У 1989-1990 рр. відбулися переважно мирні, народно-демократичні революції в країнах Центральної Європи, які викликали перехід цих країн до ринкової економіки. У 1991 р. розпався СРСР: у вересні стали незалежними республіки Прибалтики, а наприкінці року і решта 12 республік. У цьому ж році відбувся розпад Югославії. Стали незалежними Словенія, Хорватія (1991р.), Боснія і Герцеговина, Македонія (1992 р.), Югославія (1992 р.). Гостра політична криза у країнах колишньої Югославії викликала громадянську війну і міжнаціональні конфлікти. Складові частини Чехословаччини — Чехія та Словаччина — спочатку проголосили автономію, а з 1993 р. стали незалежними країнами.

Процес утворення суверенних держав триває і зараз. На початку 90-х років зі складу Ефіопії виділилась Еритрея, здобули незалежність країни Тихого океану та Океанії (Маршалові острови і Мікронезія, Палау), у 2002 р. став незалежним Східний Тимор.

Табл. 1. Формування політичної карти світу у XX ст. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У 2002 р. у світі нараховувалося 193 держави та 33 колоніальні володіння (див. табл. 1 у додатку).

2. Типи країн. Між країнами існують значні відмінності за розмірами території, кількістю населення, економіко-географічним положенням, державним ладом і устроєм, рівнем розвитку.

При визначенні типології країн за основу найчастіше беруть рівень та характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві.

За цими ознаками всі країни світу можна поділити на чотири типи:

1. Економічно розвинуті країни. До них належать США, Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка (ПАР), Ізраїль. Але й між цими країнами існують відмінності в рівнях економічного розвитку та їхній ролі в господарстві світу. Тому серед економічно розвинутих країн можна виділити декілька груп.

До першої групи належать економічно високорозвинуті країни «великої сімки»: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Господарство цих країн виробляє майже 1/2 промислової продукції світу. Вони є лідерами у світовій торгівлі, на них припадає 45% світового товарообігу. Головна роль у цій групі належить США, що є найрозвинутішою країною світу і головним експортером сучасної наукомісткої продукції та науково-технічної інформації. Країни цієї групи мають значний вплив на перебіг світових політичних подій.

До другої групи входять економічно високорозвинуті країни Західної Європи (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія). Усі вони мають високий рівень економічного розвитку, займають помітні позиції у світовій торгівлі, відіграють роль сполучної ланки в економічних взаємовідносинах країн.

Третя група складається з країн переселенського типу. Це ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль. їх об'єднують спільні риси історичного та економічного розвитку. Перші три були колоніями Великобританії, а зараз входять до складу Британської Співдружності. Ізраїль був створений у 1948 р. за рішенням ООН унаслідок поділу колишньої британської території Палестини на суверенні єврейську та арабські країни. Індустріально-капіталістичне виробництво у цих країнах започатковане переселенцями, а не було результатом розвитку корінного населення.

Ще одну групу складають країни із середнім рівнем економічного розвитку — Ірландія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція. Головна особливість цих країн — фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинутих держав.

2. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. До цієї групи належать країни колишньої соціалістичної системи. Перехідною вважається економіка, що перебуває у процесі великомасштабних змін, які ведуть до іншої стабільної економіки (у даному випадку до ринкової економіки та демократичного суспільства). Найбільших успіхів у проведенні ринкових реформ досягай Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва та Словенія.

3. Країни централізовано керованої економіки: Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), В'єтнам, Куба. Проте і ця група країн неоднорідна. Незважаючи на те, що в Китаї при владі залишилася комуністична партія, там відбувається швидкий підйом економіки на основі розширення ринкових відносин та приватного сектора. Останнім часом швидкими темпами розвивається економіка В'єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускають введення приватної власності тощо.

4. Країни, що розвиваються. Це здебільшого колишні колонії, які здобули політичну незалежність і створюють свої національні економіки. Вони відрізняються розмірами території, запасами природних ресурсів, рівнем економічного розвитку, місцем у світовому господарстві. Серед них можна виділити декілька груп.

• Нові індустріальні країни (НІК). До цієї групи входять Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур («азіатські тигри»), Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, Туреччина, Малайзія, Індонезія і Таїланд. НІК відзначаються швидкими темпами розвитку, основою якого є використання «плодів» НТР та іноземні інвестиції. Туреччину та Республіку Корея все частіше відносять до економічно розвинутих країн.

• Країни — експортери нафти. Це — Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран. їх економічний розвиток залежить від експорту нафти і цін на неї. Серед країн, що розвиваються, вони виділяються доволі високим рівнем соціально-економічного розвитку.

• Малі острівні країни (Антигуа, Барбуда, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Бахрейн, Сейшельські о-ви). Високі прибутки цих країн пов'язані з розвитком сфери послуг і, у першу чергу, з банківським бізнесом і туризмом.

• Країни середніх можливостей. До цієї групи входить 60 країн, що розвиваються (Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія та ін.). Більшість з цих країн мають певні можливості для подальшого розвитку. Та для розвитку їхньої економіки доводиться постійно позичати гроші в економічно розвинутих країнах, що призводить до зростання заборгованості.

• Найменш розвинуті країни. За класифікацією ООН до них належать 47 країн з населенням понад 500 млн. осіб. В Африці це Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Малаві та ін.; в Азії — Камбоджа, Ємен, Афганістан тощо (див. табл. 2 у додатку).

Для більшості країн, що належать до цього типу, характерні спільні риси:

а) багатоукладність економіки;

б) двоїста соціально-економічна структура (індустріальний та традиційний сектори. Останній існує на основі відсталих суспільних відносин, характеризується низькою ефективністю і охоплює основну частину населення);

в) монокультурність господарства (спеціалізуються на виробництві та експорті 1-2 сільськогосподарських культур або експорті продукції гірничодобувної промисловості);

г) надзвичайна залежність від світового ринку, а саме від цін на продукти експорту та продукцію промисловості, яка імпортується.