46

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….….3
РОЗДІЛ 1. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПОЛТАВСЬКОГО РОЗПИСУ ТАРІЛОК НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА……………………………………………………………………….5
1.1. Зміст навчального матеріалу з теми «Полтавського розпис тарілок» на уроках образотворчого мистецт………………...........................5
1.2. Аналіз педагогічного досвіду вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва …………………….……….10
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ЗІ ШКОЛЯРАМИ ПОЛТАВСЬКОГО РОЗПИСУ ТАРІЛОК НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА......................................................................16
2.1. Інноваційні пропозиції щодо вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва………………………..…….16
2.2. Опис технологія виконання практичних завдань
з теми «Полтавського розпис тарілок» на уроках образотворчого мистецтва..17 ВИСНОВКИ…………………………………………………………….............…34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..………37
ДОДАТКИ……………………………………………………………...…...40

ВСТУП

Актуальність теми. Переконливість у високій результативності національно-орієнтованої системи освіти змусила вдатися до пошуку шляхів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання на основі національних культурних традицій українського народу.

При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому загальноосвітня школа повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом. Про їх могутній психолого-педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М.Б.Євтуха, Л.В.Калуської, Л.В.Оршанського, М.Г.Стельмаховича, Є.І.Сивавко, Б.М.Тимківа та ін.

На всіх цих рівнях відбувається виховання підростаючих поколінь на високих зразках традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення професійних знань та умінь вчителя в галузі цього виду народного мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами декоративно-ужиткового мистецтва.

Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.

Дана робота присвячена методиці викладання полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва і містить програму художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у школі у якості розділу варіативної частини шкільної програми. Також її можна використовувати у роботі гуртків, клубів, творчих об'єднань, позашкільних навчально-виховних закладів.

Мета дослідження полягає в об'єктивному і всебічному висвітленні теми: «Методика вивчення композиції на склі на уроках образотворчого мистецтва».

Завдання:

• визначити ступінь наукової розробки теми методика вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва;

• проаналізувати досвід вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва;

• дослідити інноваційні пропозиції щодо вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва;

• охарактеризувати технологія виконання практичних завдань.

Об'єктом дослідження є методика вивчення полтавського розпису тарілок на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження – полтавський розпис тарілок на уроках образотворчого мистецтва.

Методи дослідження:

а)теоретичні

б)емпіричні

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

РОЗДІЛ І.

ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПОЛТАВСЬКОГО РОЗПИСУ ТАРІЛОК НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Зміст навчального матеріалу з теми:"Полтавський розпис тарілок"

Декоративний розпис — це один з видів декоративно-прикладного мистецтва, що передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах. Останнім часом декоративний розпис ви­конують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станково­го мистецтва.

Твори декоративного розпису виконують олійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками з подальшим випалюванням у керамічних печах.

Декоративний розпис є традиційними видом мистецтва, який здавна поширений в Україні. Він і в наші дні займає чільне місце у творчості народних художників.

Ще в часи розквіту Київської Русі народні майстри прикрашали декоративним розписом ін­тер'єри та екстер'єри будівель, хат, житла князів та знаті, предмети домашнього вжитку, дитячі іг­рашки, зброю, музичні інструменти тощо.

Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоратив­ного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: кві­тів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, лю­дей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: як реальними, так і народженими тво­рчою уявою та фантазією народних художників[4,78].

Значного поширення в народному побуті набув розписа­ний дерев'яний посуд, особливо тарілки для хліба, які вирізували у XVIII ст. вручну, а з кінця XIX ст. виточували на токарному верстаті. Тарілки здебільшого були круглої або овальної форми, що зумовлювало і композицію розпису. У найдавніших розписах тарілок уся центральна частина де­коративної композиції заповнювалась, а довкола вимальо­вувались додаткові дрібніші мотиви. У пізніших розписах тарілок став обов'язковим орнамент на вінцях, урівноваже­ний із центральною частиною декору. Оздоблювали тарілки для хліба переважно квітковими узорами, композиціями з птахів серед квітів і ягід, а також риби, ножа, виделки, зеле­них огірків тощо. Декоративно розписані тарілки прикра­шали святковий стіл, а в будні, разом з розписаним мисничком, були окрасою інтер'єру.

Досить поширеним у XVII — на поч. XIX ст. був розпис олійними фарбами різьблених деталей саней і возів. Пізніше поруч із геометричним і рослинним орнаментом трапляють­ся зображення риб, птахів і коней. З появою автотранспорту гужовий вид транспорту поступово зникає, натомість з'яв­ляються інші реалії й інші види розписів.

Значний внесок у розвиток декоративного розпису по де­реву зробили народні майстри з с. Петриківки Дніпропет­ровської області О. Пікуш (мал. ), Г. Ісаєва, М. Шишацька, Н. Шулик, Я. Клюпа[8,90].

У середині 1930-х років сестри В. і Г. Павленко та М. Тимченко почали розписувати олійними фарбами без ґрунтовки невеличкі дерев'яні коробочки різних форм. Ці розписи бу­ли неякісні. Відродилися декоративні розписи після Вели­кої Вітчизняної війни, але вже на новій технічній основі. Це був підлаковий розпис на чорному тлі, виконуваний петриківськими майстрами на Київському експериментально­му кераміко-художньому заводі.

У творах мистецтва чудово проявляється фактура дерева, дзвінкішими за кольорами і якіснішими стають розпи­си, зберігаються традиції славного петриківського розпису (Додаток 1 ).

Народні майстри з різних регіонів часто розписували різноманітні дерев'яні вироби великими декоративними композиціями (гілки калини з ягодами, квіти і птахи), дося­гаючи певних успіхів. Так, художниця З. Мосійчук із Жито­мирщини закріплювала розписи на пресованій дерев'яній масі поліефірним лаком, який надавав її композиціям особ­ливої глибини і соковитості кольору, не кажучи вже про їхню незвичайну довговічність. Народні майстри створюють різноманітні за формою вироби з дерева, починаючи з побутових предметів (бра­слетів, топірців, кухонних дощечок, ложок тощо) і до склад­них композицій з фігурок птахів, звірів, людей, оздоблених декоративним розписом (Додаток 2 ).

Техніка малювання «від себе» є однією з визначальних рис полтавського розпису тарілок, що відрізняє його від інших технік декоративного малярства.[6] Виконуючи полтавського розпис тарілок, пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі[32,97].

Характерною рисою полтавського розпису тарілок є те, що весь малюнок ніби розгорнутий на площині декоративної тарілки, має поверхневий вигляд. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листки, ягоди тощо) мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — анфас.

Професійні майстри Полтави не користуються олівцем. У них надзвичайно точний окомір та дивовижна вправність руки — всі майстри малюють без попередньо накресленого контуру і не користуються жодним вимірювальним інструментом. Майбутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки і лише тоді кладеться мазок за мазком.[7,65]

Особливістю розпису є також те, що елементи малюнку слід виводити одним мазком: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке стебло рослини, легким дотиком передавати і твердість плоду, і м'якість ягоди.

Для зображення ягід грон калини, винограду, горобини майстри часто користуються таким «інструментом», як власний палець. Умочивши палець у фарбу, торкаються ним до паперу й лишають кругленьку плямочку, трохи світлішу й випуклу в центрі та неначе обведену темнішим контуром довкола.[8,90] «Якщо побачите калинку без відбитків, вважайте, що вона несправжня!»[9,76]За словами майстрів, весь малюнок можна виконати тільки пальцем, а потім просто звести «кошачкою» — пензлем з котячої шерсті, і буде гарна завершена композиція.

Типи мазків. Щоби створити візерунок у техніці полтавського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять, почавши з легкого дотику, до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос. Звідси і назва. Для елементів, пов'язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», тоненьких гілочок, годиться звичайний акварельний пензель з тоненьким гострим кінчиком (коли він зволожений). Але за традицією для виконання цих мазків використовувався саморобний пензлик із шерсті кота.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад, зелену), а потім в іншу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.[10,34]

Кольори та візерунки.

Подібні візерунки зустрічаються і на старовинних речах, що колись належали запорізьким козакам. На думку дослідників, полтавського розпису тарілок бере свій початок від традицій стародавньої орнаментики, яка широко використовувалася в побуті українців ще за язичницьких часів.

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і відчуттям законів орнаментальної композиції, полтавського розпису тарілок має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису інших місцевостей.

Характерною особливістю полтавського розпису тарілок є, перш за все, переважання рослинних візерунків (здебільшого квіткових) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори, наприклад, «цибульки» або «кучерявки». Широке застосування в розпису мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для візерунків є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя[18,34].

Інколи квіти та ягоди поєднуються з птахами, ще рідше зустрічаються зображення тварин і людини, які повинні мати дещо фантастичний вигляд.

Поступово складений колорит розпису являє собою поєднання чотирьох основних кольорів: жовтого, червоного, синього та зеленого.

Знаряддя праці. Свої райдужні фарби полтавці видобували із знайомих із дитинства трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим чином. Улюблений червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків, яке дивує нас і понині. Популярність не обійшла стороною полтавських старійшин. Слава про них як про чарівників і чаклунів линула по всій Україні[16,89].

Символіка розпису

" ... Культура природна, селянська зберегла до наших днів (аж до неймовірного!) — незлічені ознаки, явища, релікти, яких ми вперто не вивчаємо, не розкриваємо, а їх вік обмежуємо переваж­но століттями, тоді, коли з них кричать тисячоліття..." [9, с.32].

Одним з таких духовно-матеріальних проявів є феномен пол­тавських мальованих побутових дерев'яних виробів.

Полтавські розписи ХУІІІ-ХХ ст. різноманітні за стилем, вони увібрали всю красу оточуючої природи, у взірцях переважає рос­линний світ. Та в основі декоративних систем лежить релігійно-апотропеїчний принцип, котрий ‘привів пізніше до розвитку естетично­го смаку в населення і незвичайно високо розвинув орнаментаційний хист у нашого народу" [18, с.177].

Через руйнівну дію часу не збереглися найдавніші оздоблені дерев'яні вироби, та завдяки сталості традиційної культури до на­шого століття (й тисячоліття!) дійшли мальовані та дерев'яні зразки орнаментів, основи яких, очевидно, закладалися в давнину.