13

Глосарій термінів

до курсу „Психологія вищої школи”

студентки 506 групи

(філологічний факультет)

Штаєр І. Л.

Модуль іі. Психологія

Тема 1. Психологія вищої школи як наука

1. Адаптація в психології особистості – пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також згідно з потребами, прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості. Психологічна адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості, у ході її індивідуального розвитку, соціального й професійного становлення.

2. Адаптація дидактична – готовність студента-першокурсника опанувати різноманіттям нових організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо.

3. Адаптація соціально-психологічна – процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння деякими соціально-психологічними рольовими функціями; людина прагне досягти гармонії між внутрішніми й зовнішніми умовами життєдіяльності.

4. Валідність – це показник точності, з якою методика вимірює те, для чого вона створена, а також адекватність методу поставленому завданню дослідження.

5. Виховання – цілеспрямоване створення соціальних умов ( матеріальних, духовних, організаційних ) для розвитку особистості, для її входження в контекст сучасної культури.

6. Гіпотеза наукового (магістерського) дослідження з психології – це зроблене на основі аналізу наукових джерел, власних умовиводів і спостережень припущення про основні напрями розв’язання наукової проблеми.

7. Гуманізація освіти – система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості (головної цінності освіти). Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю і суспільством. Гуманізація освіти – умова вирішення глобальних проблем сучасного людського соціуму, це шлях до вдосконалення духовного, культурного складу особистості, це формування соціальних здібностей людини жити в суспільстві за моральними нормами, зберігати й примножувати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість.

8. Гуманітаризація освіти – узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство і людину. Ставиться завдання підняти правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою. Гуманітаризація освіти тісно пов’язана з принципом гуманізації, передбачає інтеграцію наук, їх співдружність (синергія).

9. Етапи психологічного дослідження:

• відповідно до наукової проблеми і теми дослідження визначається його об’єкт і предмет, мета, гіпотеза та завдання;

• вибір наукових методів дослідження, які доповнюють один одного;

• визначення умов дослідження (лабораторний або природний експеримент);

• розробка плану експериментального дослідження;

• вибір методів обробки емпіричних даних (кількісний, якісний аналіз);

• інтерпретація зібраного експериментального матеріалу;

• формулювання висновків і визначення сфери їх застосування.

10. Ідентичність – почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших. Ідентичність – 1) збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2) стійкий образ „Я”, усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними.

11. Категорії психології вищої школи: навчання, розвиток, виховання ( в єдності та взаємозв’язку, що визначається загальним поняттям едукація ).

12. Мета наукового дослідження – головний елемент структури і надзвичайно важливий методологічний інструмент дослідження.

13. Мета освіти сьогодні – виховання в молоді довіри до динамічних знань, усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей.

14. Метод дослідження – нормативний обґрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних теоретичних уявлень про сутність об’єкта дослідження. Розуміння, визначення і вибір методів дослідження залежать від загально-наукової і конкретно-наукової методології.

15. Методи збору емпіричних фактів – обираються за цілями та завданнями дослідження:

• описати факти: спостереження, аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв’ю, анкетування, вивчення життєвого шляху (біографічний метод) та ін.;

• виміряти психічні явища - тести;

• визначити особливості – констатувальний (природний або лабораторний) експеримент;

• знайти фактори, виявити психологічні умови розвитку та перетворити явище – формувальний психолого-педагогічний експеримент.

16. Методи інтерпретації фактів дослідження:

• генетичний метод – інтерпретація зібраного матеріалу в характеристиках розвитку (фази, стадії, критичні моменти) – виявлення „вертикального” генетичного зв’язку (філогенетичний, онтогенетичний);

• структурний метод – виявлення „горизонтального” структурного взаємозв’язку (класифікація, типологія).

17. Методика дослідження – конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб’єкта й об’єкта дослідження на основі конкретного матеріалу і визначеної процедури. У методиці дослідження конкретизується мета, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедура аналізу та інтерпретації одержаних даних.

18. Методологія - шлях пізнання, одержання й пояснення необхідних фактів і розкриття закономірностей досліджуваних явищ. Система принципів, норм і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

19. Навчання – упорядкована взаємодія викладача зі студентом, спрямована на розвиток особистості майбутнього фахівця, досягнення мети професійної підготовки. Змістом цієї взаємодії є цілеспрямована, послідовна передача (трансформація) суспільно-історичного, соціокультурного, професійного досвіду студентам у спеціально організованих умовах вищої школи.

20. Надійність – ступінь узгодженості результатів, які дослідник одержує при багаторазовому застосуванні методики виміру.

21. Об’єкт дослідження – це частина об’єктивної психологічної реальності (тобто того, що існує незалежно від нашої волі та свідомості), яку потрібно дослідити.

22. Об’єкт психологічної науки – соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і відношення.

23. Плани експериментального дослідження:

• лонгітюдний план – вивчаються одні й ті ж піддослідні протягом тривалого часу та поетапно проводиться аналіз із порівнянням результатів зрізів;

• поперечний план – реалізовується методом порівняння окремих груп піддослідних різного віку;

• комбінований план – застосовується, щоб виокремити ефекти хронологічного часу від ефектів історичного часу.

24. Предмет дослідження – якась конкретна сторона, аспект, властивість або відношення об’єкта дослідження.

25. Предмет психології вищої школи – особистість викладача і студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії. Психологія вищої школи досліджує роль особистісного чинника при впровадженні інноваційних технологій навчання і виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі степеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

26. Принципи психологічного дослідження:

• принцип системності (Б. Ф. Ломов) – полягає в уявленні, вивченні та конструюванні психологічних явищ і об’єктів як системи;

• принцип науковості – будь-яка наукова проблема повинна бути науково-обґрунтованою, визначеною;

• принцип об’єктивності – реалізація його забезпечує надійність, однозначність результатів і неупередженість автора при фіксації фактів та їх інтерпретації.

27. Професійна готовність студента – особистісна якість, яка проявляється в позитивній самооцінці себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності та прагненні займатися нею після закінчення ВНЗ. Вона допомагає молодому фахівцю успішно реалізовувати професійні функції, правильно використовувати набуті знання і досвід, зберігати самоконтроль і долати непередбачувані перешкоди. Професійна готовність – вирішальна умова швидкої адаптації випускника до умов праці, подальшого його професійного вдосконалення і підвищення кваліфікації.

28. Професійна спрямованість – розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею інтересів, настанов, переконань і поглядів. Усі ці ознаки і компоненти професійної спрямованості виступають показниками рівня її сформованості в студентів. Вона характеризується стійкістю (нестійкістю), домінуванням соціальних або вузько особистісних мотивів, далекою чи близькою перспективою.

29. Професіоналізм діяльності – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високу професійну кваліфікацію і компетентність, розмаїття ефективних професійних навичок і умінь, у тому числі тих, що базуються на творчих рішеннях, володіння сучасними алгоритмами й способами розв’язання професійних завдань.

30. Професіоналізм особистості – якісна характеристика суб’єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих і індивідуально-ділових якостей, акмеологічних інваріантів професіоналізму, високий рівень креативності, адекватний рівень домагань, професійну мотиваційну спрямованість, ціннісні орієнтації, професійні інтереси.

31. Психологія вищої школи – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості педагогічної взаємодії.

32. Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті примноження кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.

33. Розвиток особистості фахівця – процес, під час якого індивід, засвоюючи соціальний, моральний і професійний досвід, набуває реального соціального, морального і професійного статусу.

34. Синергія (співдружність) – підвищена результативність спільної дії чинників порівняно з тими ж, які діють окремо.

35. Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом настанов, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі.

36. Соціалізація особистості – процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми.

37. Статистичні методи для обробки одержаного дослідницького матеріалу:

• кореляційний аналіз – числове співвідношення двох різних змінних;

• факторний аналіз – для визначення спорідненості окремих психологічних тестів на основі порівняння коефіцієнтів кореляції кожного з них.

38. „ Я-концепція ” – цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного „Я”, який є установкою людини стосовно себе. „ Я-концепція ” містить такі компоненти: 1) когнітивна складова - „Образ-Я” – уявлення індивіда про самого себе, про свої якості, здібності, зовнішність, соціальну значущість та ін.; 2) оцінна складова - „ Ставлення -Я ” – самооцінка, самоставлення, самоповага та ін.; 3) поведінкова складова - „Вчинок-Я” – потенційні поведінкові реакції, конкретні дії, само презентації. У склад „ Я-концепції ” входять: 1) „ фізичне Я ” – схема власного тіла; 2) „реальне Я” – уявлення про себе у теперішньому часі; 3) „ динамічне Я ” – те, яким суб’єкт має намір стати; 4) „ соціальне Я ” – співвіднесене з сферами соціальної інтеграції; 5) „ екзистенційне Я ” – як оцінка себе в аспекті життя і смерті; 6) „ ідеальне Я ” – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен бути, орієнтуючись на моральні норми; 7) „ фантастичне Я ” – те, яким суб’єкт бажав би бути, якщо це було б можливим.