5.6. Поняття та сутність інформаційної безпеки України

Інформаційна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації. (Проект закону України «Про інформаційну безпеку України» від 22 вересня 2004 року)[4].

В ст. 8. Закону України «Про основи національної безпеки» (від 19.06.2003, №964 -IV) пропонуються такі заходи в інформаційній сфері[1]:

- забезпечення інформаційного суверенітету України;

- вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

- активне залучення засобів масової інформації до запобігання і протидії корупції, зловживанням службовим становищем, іншим явищам, які загрожують національній безпеці України;

- забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;

- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Категорія національних інтересів в інформаційній сфері в повній мірі узгоджується з іншою категорією - національною безпекою, і співвідноситься між собою за схемою «частина» і «ціле». При цьому слід ураховувати, що інформаційна складова не може існувати поза цілями загальної національної безпеки, так само, як і національна безпека не буде всеохоплюючою без інформаційної безпеки.

У цілому політика національної безпеки держави спрямована на мінімізацію та, по можливості, уникнення існуючих чи потенційних внутрішніх або зовнішніх загроз розвитку держави у відповідності з її цілями.

Для розуміння реальних та потенційних загроз інформаційному простору України необхідно дати визначення інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційного тероризму га комп’ютерна злочинність.

Спеціальні інформаційні операції (СЮ) - це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Акти зовнішньої Інформаційної агресії (АЗА) - легальні та/або протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.

СЮ та АЗА вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види:

- операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення;

- операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам;

- операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію. Інформаційний тероризм - небезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи осіб, державні органи влади і управління, пов’язані з розповсюдженням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об’єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій в державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

Комп’ютерні злочини — протиправні діяння, у сфері використання електронних обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж, за які передбачена відповідальність чинним Кримінальним кодексом України.