Тема № 12: «Господарські зобов’язання в окремих галузях промисловості»

Питанн 1. Роль і місце організаційно-господарських зобов'язань у сучасній економіці

Господарським кодексом України вперше у теорію і практику правового регулювання господарської діяльності легально введене поняття організаційно-господарських зобов'язань. У ст. 173 Кодексу такі зобов'язання разом з майново-господарськими названі основними видами господарських зобов'язань.З прийняттям Господарського кодексу України істотно змінюється законодавча база, на якій ґрунтується правове регулювання відносин в економіці, якісних змін зазнають правові за-сади здійснення господарської діяльності. Актуальною проблемою юридичної науки у цих умовах виступає теоретичне осмислення положень Господарського кодексу України, розроблення і впровадження рекомендацій щодо їхньої практичної реалізації з метою підвищення ефективності економіки та утвердження суспільного господарського порядку. Глибокого і системного теоретичного опрацювання потребують законодавчо започатковані Кодексом поняття і категорії, до яких, зокрема, належить категорія «організаційно-господарське зобов'язання». Дослідження таких зобов'язань у цьому плані виступає як важливе науково-теоретичне і практичне завдання. Визначення організаційно-господарських зобов'язань наведене у ст. 176 Господарського кодексу. Ними визнаються ті господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов’язку. Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми, яка розглядається, показує, що організаційно-господарські зобов'язання в умовах сучасної економіки практично не досліджені. Такий стан є цілком зрозумілим, адже теорія зобов'язань протягом тривалого часу переважно розвивалася і значною мірою розвивається нині в межах цивілістичної науки. Щодо зобов'язань у сфері господарювання основна увага приділяється тим з них, які у Господарському кодексі дістали назву майново-господарських. Теоретичні засади дослідження організаційно-господарських зобов'язань як одного з видів господарських зобов'язань були закладені в умовах доринкової планово-розподільчої (адміністративно-командної) економіки. За термінологією, що була запропонована тоді в юридичній літературі І.А.Танчуком, зазначені зобов'язання мали назву господарсько-управлінських. Така назва використовувалася для позначення цих зобов'язань протягом тривалого періоду і збереглася практично до нинішніх часів. Сам термін «організаційно-господарські зобов'язання» з'явився лише в редакції проекту Господарського кодексу України від 2 червня 2000 р. при його підготовці і, на наш погляд, є цілком адекватним сучасним підходам до державного регулювання економіки, яке ґрунтується на використанні переважно непрямих форм і методів. Вченими-юристами, представниками господарсько-правової науки періоду доринкової економіки був зроблений висновок, що використання категорії зобов'язання не є монополією цивільного права, хоча саме у цій правовій галузі дана категорія виникла. Категорія зобов'язань належить до загальнотеоретичних правових категорій і використовується у таких галузях права, як трудове, сімейне, фінансове, адміністративне тощо. Вона відображає один із основних типів правового зв'язку між учасниками правовідносин, їхніми суб'єктивними правами та обов'язками. Використання цієї категорії у господарському праві було представлене як обґрунтоване і плідне. Разом з тим було доведено, що господарські зобов'язання мають свої специфічні властивості, обумовлені специфікою господарського права як правової галузі. Одна з цих специфічних властивостей проявляється у наявності в господарському праві таких видів господарських зобов’язань, які значно відрізняються від традиційних зобов'язань «по горизонталі», аналогічних цивільно-правовим. Маються на увазі, зокрема, господарсько-управлінські (за сучасною термінологією організаційно-господарські) зобов'язання. Названими представниками господарсько-правової науки тих часів був проведений глибокий теоретичний аналіз системи господарських зобов'язань у цілому та їх окремих видів, у тому числі господарсько-управлінських зобов'язань. Останні були визначені як такі зобов’язання, у формі яких здійснюється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій[8, 175]. Була досліджена роль управлінсько-господарських зобов'язань у регулюванні господарських відносин, особливості їхнього суб'єктного складу, об'єкта, змісту, запропонована класифікація цих зобов'язань відповідно до реальних типів, що сформувалися та існували на той час в економіці. У науковій та навчальній юридичній літературі останнього десятиріччя з проблем господарського (підприємницького, комерційного) права розгляд зобов'язальних правовідносин у переважній більшості обмежується викладенням позитивного матеріалу щодо господарських договорів. Лише у деяких виданнях, як українських так і російських, знайшли подальший розвиток наведені вище теоретичні висновки вчених-юристів щодо господарсько-управлінських (організацій но-господарських) зобов'язань і простежується прагнення якоюсь мірою висвітити проблему господарських зобов'язань в цілому. У більшості ж праць організаційно-господарські зобов'язання або зовсім не розглядаються, або не розглядаються як такі. Останнє стосується, зокрема, угод приватизації державного та комунального майна, концесійних угод (за законом України „Про концесії» від 16.07.1999) та деяких інших, які підпадають під визначені Господарським кодексом України ознаки організаційно-господарських зобов'язань або названі в ньому такими, але розглядаються поза зв'язком з цими зобов'язаннями. Фундаментальний підручник монографічного типу з господарського права за редакцією академіка В.К.Мамутова вміщує найбільш повний аналіз господарських зобов'язань у сучасній юридичній літературі. Дослідження цієї категорії у підручнику ґрунтується на висновках згадуваної теорії господарських зобов'язань, розробленої за радянських часів, з урахуванням сучасних економічних відносин та їх правового регулювання, а також сучасних теоретичних положень науки господарського права. Господарські зобов'язання розглядаються в окремій гла-ві підручника з відповідною назвою (автори глави B.C.Шелестов та В.П.Жушман), а також в інших главах, присвячених особливостям правового регулювання в окремих галузях господарювання. Але й тут очевидна перевага надається тим самим майново-господарським зобов'я-занням. Особливий інтерес з точки зору теоретичного аналізу організаційно-господарських зобов'язань становить розгляд їх як одного з підвидів господарських правовідносин у відповідній главі підручника (автор глави Г.Л. Знаменський). Таким чином, у сучасній юридичній науці проблема організаційно-господарських зобов'язань тільки започатковується і набуває актуальності у зв'язку із закріпленням цієї категорії у Господарському кодексі України. Найбільш актуальною складовою частиною цієї проблеми виступає нині сама її постановка та окреслення відповідно до новітнього господарського законодавства, визначення підходів до її розгляду. Аналізу проблеми організаційно-господарських зобов'язань як важливого наукового і практичного завдання присвячена дана стаття. Звісно, дана проблема у достатньому обсязі не може бути розглянута в рамках цієї статті. Мета останньої обмежується постановкою проблеми в цілому у її новому баченні відповідно до положень прийнятого Господарського кодексу України, з'ясуванням ролі і місця організаційно-господарських зобов'язань у сучасній економіці. У досягненні поставлених цілей даного дослідження важливе значення має кваліфікація організаційно-господарських зобов'язань за ознаками, визначеними Господарським кодексом. Вона дає можливість кваліфікувати певні господарські правовідносини як організаційно-господарські зобов'язання, з'ясувати межі поширення цих зобов'язань та їхнє практичне значення у сучасних умовах господарювання. Насамперед слід зауважити, що юридична форма організаційно-господарських зобов'язань використовується в усіх сферах і галузях економіки. Адже згідно зі ст. 176 Господарського кодексу України такі зобов'язання можуть виникати між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта. Вони можуть виникати між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств. Досить великою сферою поширення організаційно-господарських зобов'язань є певні групи відносин між суб'єктами господарювання у разі, якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством. Така конструкція використовується, зокрема, у найважливіших, стратегічних галузях економіки, де для найбільш ефективного керівництва ними створені холдингові компанії (у вугільній промисловості), або національні чи державні акціонерні компанії (HAK «Надра України», HAK «Нафтогаз України», HAK «Украгролізинг», ДАК «Вугілля України», ДАК «Хліб України» тощо) з мережею підпорядкованих їм дочірніх компаній, товариств і підприємств. За допомогою форми організаційно-господарських зобов'язань здійснюється використання коштів державних лізингових фондів, інноваційного фонду, деяких інших централізованих фондів та резервів. Так, згадувана HAK «Украгролізинг» здійснює оперативне управління коштами державного лізингового фонду та ведення казначейської мережі в частині здійснення лізингових операцій на підставі агентської угоди, яку вона укладає з Міністерством аграрної політики України як головним розпорядником відповідних бюджетних коштів. Вказана агент-ська угода породжує відповідне організаційно-господарське зобов'язання між зазначеними су-б'єктами та виступає його юридичною формою. Юридична форма організаційно-господарських зобов'язань ефективно використовується у нафтогазовій і гірничодобувній промисловості. Так, відповідно до Закону України «Про наф-ту і газ» від 12.07.2001 користування нафтогазоносними надрами суб'єктом господарювання здійснюється на підставі спеціального дозволу на таке користування, який на конкурсних засадах видається Державною геологічною службою (Держгеолслужбою) — урядовим органом державного управління у складі Міністерства екології та природних ресурсів України. При цьому відповідно до ст. 28 зазначеного Закону між Держгеолслужбою та суб'єктом господарювання — переможцем конкурсу на отримання спеціального дозволу укладається угода про умови користування нафтогазоносними надрами. Ця угода є невід'ємним додатком до вказаного спеціального дозволу. Вона регулює і конкретизує передбачені законодавством та цим дозволом технічні, технологічні, організаційні, фінансові, економічні, соціальні, екологічні аспекти користування нафтогазоносними надрами на відповідній ділянці нафтогазоносних надр. До істотних умов угоди, зокрема, належать програма робіт, що повинна бути виконана, порядок її уточнення чи зміни, джерела фінансування і строки виконання робіт, зобов'язання щодо охорони довкілля, порядок здійснення контролю за виконанням умов спеціального дозволу, відповідальність сторін та ін. Угода про умови користування нафтогазоносними надрами виступає однією з підстав виникнення (разом з дозволом) і договірною формою відповідного складного організаційно-господарського зобов'язання. До категорії організаційно-господарських зобов'язань належать також угоди про розподіл продукції, які укладаються відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999. Згідно з такою угодою одна сторона — держава Україна доручає іншій стороні — інвесторові на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим або відповідний орган місцевого самоврядування, які за Законом виступають від імені держави однією із сторін в угоді, укладаючи цю угоду та виконуючи її, реалізують при цьому свої організаційно-господарські повноваження. Об'єктом угоди є організаційно-господарська дія — організація і проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, ведення інших пов'язаних з угодою робіт. Практичне значення угод про розподіл продукції полягає в тому, що за їхньою допомогою вирішується важлива економічна проблема — створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин за умови дефіциту державних коштів. До цієї ж категорії організаційно-господарських зобов'язань можуть бути віднесені угоди приватизації державного та комунального майна. Продавцями в зазначених угодах щодо державного майна виступають державні органи приватизації — Фонд державного майна України та його територіальні органи, а щодо майна комунальної власності — органи місцевого самоврядування або уповноважені ними органи. Вступаючи у відносини приватизації, зазначені органи реалізують організаційно-господарські повноваження, надані їм відповідним законодавством.

Таким чином, можна зазначити, що категорія організаційно-господарського зобов'язання відображає економіко-правове явише реального життя, коли орган керівництва економікою (суб'єкт організаційно-господарських повноважень), реалізуючи свою господарську компетенцію, закріплену в законодавстві, вступає у зобов'язальні правовідносини із суб'єктом господарювання. Це насамперед стосується тих сфер управлінської діяльності, де для оптимального вирішення економічних, соціальних чи інших завдань, що стоять перед зазначеним органом (органом держави, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом організаційно-господарських повноважень), необхідне підключення активної, ініціативної діяльності суб'єкта господарювання, де, виходячи із загальнонаціональних, регіональних чи інших публічних позитивних інтересів, потрібне максимальне урахування прав цього суб'єкта, більш повне їх забезпечення.

В силу зобов'язання, що виникає при цьому між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, кожна із сторін бере на себе і виконує певні обов'язки і реалізує певні права, що кореспондують одне одному. Причому, обов'язки і права у цьому зобов'язальному правовідношенні сформульовані за участю усіх його учасників, враховують їхні інтереси, у тому числі як публічний інтерес (державний, галузевий, регіональний чи інший публічний), так і інтерес суб'єкта господарювання. Більше того, обов'язки і права учасників зобов'язання конкретизуються і деталізуються відповідно до конкретної ситуації, реальних життєвих обставин їх виконання, що також сприяє досягненню оптимального варіанту правомірної корисної поведінки і оптимальних позитивних результатів. Таким чином, юридична форма господарського зобов'язання, що використовується при цьому, виступає способом оптимального здійснення певної організаційно-господарської (управлінсько-господарської) дії. Використання у процесі організації економіки та управління нею юридичних форм зобо-в'язальних відносин між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень змінює сам цей процес, вводить до нього елемент диспозитивності, що дозволяє більшою мірою враховувати інтереси усіх учасників організаційної (управлінської) діяльності і конкретні реальні обставини. Це є найбільш адекватним сучасному етапу становлення ринкових відносин, який потребує запровадження переважно непрямих форм і методів державного регулювання.

Разом з тим треба враховувати, що зазначений елемент диспозитивності повинен запроваджуватися в оптимальних пропорціях. Підсумовуючи, доцільно ще раз підкреслити, що використання непрямих форм і методів державного регулювання економіки в умовах сучасного ринку особливо потребує опосередкованості правом. Це завдання виконує Господарський кодекс України, зокрема шляхом введення зобов'язально-правових форм у процес організації економічного життя. Застосування таких форм забезпечує чітке юридичне закріплення взаємних прав, обов'язків і відповідальності учасників господарських відносин — як суб'єктів господарювання, так і суб'єктів організаційно-господарських повноважень, сприяє становленню правового господарського порядку та більш ефективному вирішенню економічних і соціальних проблем. Це свідчить про підвищення ролі організаційно-господарських зобов'язань в організації сучасної економіки та управлінні нею. Питання теоретичного аналізу таких зобов'язань на сьогодні набувають актуального значення. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі пов'язані з дослідженням видів організацій-но-господарських зобов'язань, особливостей їх складу, підстав виникнення, виконання, забезпечення тощо.

Питання 2. Господарські зобов’язання у гірничодобувній промисловості