40.Прості, складні, абсолютно визначені та відносно визначені колізійні норми та інші види колізійних норм

Залежно від структури колізійні норми поділяються на: 1) прості норми, які мають у своєму складі один обсяг і одну прив’язку. Наприклад, «Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом».

2) складні норми, які мають у своєму складі декілька обсягів та (або) декілька прив’язок. Наприклад: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в до-розі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле-не, якщо інше не встановлено за згодою сторін» – дві прив’язки. «Форма правочину щодо нерухомого майна визначається від-повідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – права України» – два обсяги і дві прив’язки.

Необхідно також вказати й на такі колізійні норми, як міжнародні та міжобласні (інтерлокальні). Їх виділяють згідно з критерієм дії колізійних норм у просторі. На цей час існує багато норм, які стосуються колізії законів, що повністю або в якійсь частині є загальними для кількох дер­жав (як правило, йдеться про уніфіковані норми). У випад­ку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що в багатьох держав, насамперед з федеральним устроєм, в суб’єктах федерації або адміністративних одиницях є свої правові системи. У разі відсилання колізійної норми до пра­ва такої держави постає запитання про те, яке законодав­ство або яке право повинно бути застосоване.

У сучасній науці МПрП актуальним є поділ колізійних норм на "жорсткі" та "гнучкі". До "жорстких" відносять класичні колізійні норми, що ґрунтуються на чітких критеріях прикріплення (громадянство, місце проживання, місце події, місце державної реєстрації тощо). Застосування таких норм заздалегідь дозволяє прив'язатись до певного порядку на підставі правил, які чітко прописані у законодавчому акті. "Гнучкі" колізійні норми засновані на пошуку правопорядку, із яким дані правовідносини є більш тісно пов'язаними.

Прикладом гнучкої колізійної норми є ч. 1 ст. 60 Закону України про МПрП: "Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином".

41. Типи колізійних прив’язок Характеристика окремих колізійних прив’язок

Результатом узагальнення застосування колізійних норм є ви-значення найбільш розповсюджених типів колізійних прив’язок, які ще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширення набули такі колізійні прив’язки:

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis). Традиційно ця колізійна прив’язка поділяється на дві форми: закон громадян-ства та закон місця проживання. Прив’язка «закон громадянства» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, громадя-нином якої є фізична особа. Прив’язка «закон місця проживан-ня» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, в якій особа постійно чи переважно проживає. Порядок визначення особистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародне приватне право». Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце про-живання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце пере-бування. Особистим законом біженця вважається право держа-ви, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичної особи використовується для визначення обсягу правоздатності та дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою та оголошення померлою. Також особистим законом визначається право на ім’я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав, порядок встановлення над особою опіки та піклування.

2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Вказану прив’язку також називають законом національності юридичної особи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такі способи визначення національності юридичної особи: закон міс-ця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміні-стративного центру юридичної особи, закон місця здійснення ді-яльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осіб застосовується визначення національності юридичної особи на підставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, суб’єкти якої здійснюють контроль за діяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особис-того закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закон України «Про міжнародне приватне право». Вона передбачає, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходження юридичної особи розуміється держава, у якій юридична особа заре-єстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, за-стосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Особистим законом визначається обсяг правоздатності та дієздатності юридичної особи.

3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) застосовується зде-більшого в речовому праві та в спадковому праві, що ускладнені «іноземним елементом». Наприклад, стаття 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право влас-ності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визнача-ються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Стаття 71 цього Закону визначає, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно.

4. Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного права, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються правила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний еле-мент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здій-снені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.

Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені після вчинення правочину, то такий вибір мае зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визна-ння правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, а також не може обмежити чи порушити права, яких набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

5. Закон місця вчинення акту (Іех Іосі асгдіз) означав, що застосу-ванню підлягає право тієї держави, на території якої був здійсне-ний акт. Найчастіше застосовуються такі форми цієї прив’язки:

а) закон місця вчинення правочину. Частина 1 статті 31 Закону Укра'ши «Про міжнародне приватне право» визначае, що форма правочину мае відповідати вимогам права, яке застосову-еться до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, якщо інше не передбачено законом, стаття 34 цього Закону визначае, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності ви-значаються правом держави, у якій видана довіреність;

б) закон місця укладення шлюбу. Стаття 56 Закону Укра'ши «Про міжнародне приватне право» визначае, що форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином Укра'ши та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом Укра'ши;

в) закон місця виконання зобов’язання означав застосування права тієї держави, на території якої зобов’язання підлягає виконанню.

6. Закон місця вчинення правопорушення (Іех Іосі сіеІісН соттіззі) застосовуеться до зобов’язань, які виникають внаслідок заподі-яння шкоди. Ця прив’язка закріплена в статті 49 Закону Украї-ни «Про міжнародне приватне право» і передбачає, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкоду-вання шкоди. Ця прив’язка є основною, але не единою, що застосовуеться до деліктних зобов’язань.

7. Закон найбільш тісного зв’язку (ргорег 1а\у) означав, що до пра-вовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою пра-вовідносини мають найбільш тісний зв’язок. Такий зв’язок вияв-ляеться за різними критеріями залежно від виду правовідносин (наприклад, частина 2 статті 44 Закону Укра'ши «Про міжнародне приватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме май-но - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке май-но підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провалиться така діяльність або створюються передбачені договором результата; щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій про-водяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).

8. Закон суду (Іех Іогі) означав, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив’язки [5, С. 115]. Закон суду використовується здебільшого в процесу-альних відносинах.

9. Закон країни продавця (Іех УЄПСІІЇОГІЗ) означав, що застосуванню до правовідносин підлягає право тієї держави, на території якої засновано, мае місце проживания або місце знаходження сторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, яка в цьому договорі є продавцем.

10. Закон прапору (Іех па§і) використовується в морському та по-вітряному праві і означав, що до правовідносин, що виникають на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв’язку із використанням таких суден, застосовуеться право тієї держави, під прапором якої ходить судно.