7. Творчість Софокл, періодизація його творчості.

Софо́кл — давньогрецький трагік, драматург, один із трьох найвизначніших трагічних поетів класичної Греції, який займає за часом життя і характером творчості місце між Есхілом та Еврипідом. Софокл народився в селищі Колонос, що існувало на відстані приблизно за 2,5 км на північ від Афінського акрополя. Коли Софколу було 16 років, він співав в хорі гімни на честь перемоги греків при Саламіні. Софокл, як і всі афіняни в V ст. до н. е., активно брав участь у суспільному житті. Збереглося сім трагедій Софокла, що відносяться до пізнього періоду його творчості. На підставі античних джерел встановлені дати постановок трагедій. Таким чином, сім уцілілих п'єс можна розташувати приблизно в такому порядку: «Аякс», «Антигона», «Троянки», «Цар Едіп», «Електра», «Філоктет», «Едіп у Колоні». Відомо, що Софокл одержав перший приз за «Філоктета» і другий — за «Царя Едіпа»

8. Творчість Евріпіда, основні риси драматургії «Медея»

Еврипід — давньогрецький поет-драматург, молодший з трьох великих афінських трагіків поряд із Есхілом та Софоклом. Його називають «філософом на сцені», «найтрагічнішим» Творчість Еврипіда по-справжньому оцінили вже після його смерті. З 90 його драм дійшло до нас 19. Найважливіші з, них:. «Медея», “Орест”, «Андромаха», «Безумний Геракл», «Едектра», «Іфігенія в Тавриді», «Іфігенія в Авліді», «Вакханки», «Кіклоп». Еврипід залюбки досліджував таємні відрухи людської душі майстерно зображував людські пристрасті та конфлікти, Що в них виходили. Найвідоміша трагедія Еврипіда — «Медея». Подружжя Ясон і Медея перебувають у скрутному матеріальному й суспільному становищі. Ясон вирішує поправити становище через шлюб з дочкою місцевого царя Креонта. Ясон пояснює Медеї, що цей шлюб вирішить багато проблем і буде на користь їхнім дітям, проте Медея, звичайно, має піти. Медея не може примиритися з таким рішенням Ясона, не може допустити, аби з неї кпинили, як з покинутої дружини. Вона вирішує помститися суперниці й посилає їй через своїх дітей отруєний одяг, дочка Креонта, одягнувши одяг, згорає живцем разом з батьком, який намагався її врятувати. Аби довести свою помсту до кінця, Медея власноруч убиває обох своїх синів від Ясона. У надісланій їй Геліосом крилатій колісниці, запряженій драконами, вона востаннє з'являється над Ясоном, демонструючи свою недосяжність і тріумф помсти. В останньому діалозі Ясона й Медеї Ясон проклинає свою колишню дружину, нагадує їй, що вона стала його дружиною, ціною зради батьківщини та вбивства власного брата. Натомість Медея закидає Ясонові вину в смерті їхніх дітей, оскільки він зруйнував їхню сім'ю, вона пророкує йому страшну смерть. Потім Медея здіймається на колісниці високо в небо, забравши з собою трупи дітей.

9. Розвиток комедії . Політичний та викривальний характер комедії.

Комедія (від грец. «весела процесія» і «пісня») — вид драми, в якій конфлікт, дія, характери, ситуації постають у смішних, комічних формах. Комедія висміює негативні суспільні й побутові явища, людські вади. Засобами викриття є сатиричне загострення, карикатура, буфонада, гротеск, іронія, сарказм, гумор. Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480 - х роках до н. е. Розрізняли три етапи давньогрецької комедії, сприйняті пізнішим європейським літературознавством:

1.давній (486—404 до н. е. — від Великих Діонісій до поразки Афін у Пелопоннеській війні);

2.середній (404—336 або 323 до н. е., тобто до смерті Александра Македонського та наступного занепаду його імперії);

3.новий, розквіт якого припадає на останню чверть IV — перші десятиліття III століття до н. е.

Давньогрецькій комедії давнього етапу притаманна соціальна заангажованість, політична сатира, гротескно-фантастичний сюжет (комедії Аристофана, Кратіна та ін.), середнього — міфологічна травестія, стереотипні маски вояка, гетери, кухаря та ін. Нова давньогрецька комедія зосереджувалася на сімейно-побутових мотивах, зокрема, на темі збезчещеної дівчини та покинутих дітей (Менандр, Філемон та ін. Першим теоретиком комедії і комічного був Арістотель. Комедія, на думку Арістотеля, є "зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не у всій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного, бо смішне — це яка-небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе і не згубне"3. Античний теоретик зауважував, що в основі комедії — перехід від нещастя до щастя.

10. АРИСТОФАН – БАТЬКО КОМЕДІЇ. БАГАТОПЛАНОВІСТЬ КОМЕДІЇ АРИСТОФАНА. Найвидатнішим представником давньої античної комедії був афінський драматург Арістофан, якого шанобливо називають "батьком комедії". Комедія — жанр, доведений до досконалості Арістофаном і двома його головними суперниками, Евполідом й Кратіном, очевидно, виникла з об'єднання традиційних народних розваг, таких, як міми, імпровізовані фарси та сільські пісні, зі стародавнім культом родючості на честь Діоніса. У древній комедії панують непристойність, злободенність, надзвичайно грубі особисті і політичні випади. Комедіографи користувалися нічим не обмеженою волею слова, і навіть видатні діячі не були позбавлені гноблень. Періодизація і особливості творчості Арістофана Уперше в афінському театрі Арістофан виступив у 427 р. до н. е. ( втрачена комедія "Бенкетуючі" ). Усього він написав не менше 40 комедій, до нас дійшли повністю лише одинадцять ( а від інших зберіглося бл. 900 фрагментів ) Уцілілі комедії поділяються на три групи : 1) Комедії першого періоду відрїзняються найяскравішою політичною спрямованістю, об'єкт критики в них завжди визначений з максимальною точністю. До нього входять : 1"Ахарняни" присвячену критиці братовбивчої війни між Афінами та Спартою. 2. "Вершники" спрямованої проти всемогутнього тоді в Афінах демагога Клеона, який прагнув "війни до переможного кінця". 3. "Хмари" 4. "Оси" спрямовану проти афінської верхівки, котра присвоювала собі левову частку народних грошей, а старих людей примушувала заробляти на життя сидінням на судових засіданнях, від чого ті уподібнювалися осам, прагнучи посильніше "вжалити" підсудних ( звідси назва твору ). 5. "Мир" 2)Комедії другого періоду відрізняються постановкою більш загальних питань і ослабленням персональної інвективи. У другий період входять : 1. "Птахи" утопічно - сатиричний твір, що відкриває приховані пружини афінської політики. 2. "Жінки на святі Фесмофорій" де висміяно драматургію Еврипіда, якого жінки карають за те, що в його трагедіях жіночі образи є негативними. 3. "Жаби" 3) Комедіі третього періоду - подальший розвиток тенденції до індивідуальної характерності і побутової конкретності персонажа. Входять дві комедії : 1. "Жінки в народних зборах" про фантастичну ситуацію, коли переодягнені чоловіками жінки захоплюють владу в народних зборах і змінюють закони згідно зі своїми інтересами, встановлюючи своєрідну "комуну" - спільність майна, дітей і чоловіків, але зазнають поразки. 2. "Плутос" фантастична ситуація, коли багатство чесних землеробів забезпечеється одужанням бога Плутоса; піднято також гостре питання про роль рабства у забезпеченні безбідного життя афінян. Комедії Арістофана, які дійшли до нас повністю, охоплюють майже сорокарічний період історії Афін, насичений подіями виняткової важливості.