4.5. Інструменти платежів, що використовуються у міжнародній торгівлі

У зовнішній торгівлі широко використовуються такі інструменти платежів: чеки, векселі та пластикові картки. Векселі та чеки застосовуються як самостійні засоби платежів, так і в поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.

Платежі чеками. Чек — грошовий документ, що містить наказ власника рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові (чекодержателеві).

Особливість чека полягає у тому, що він не відноситься до інструментів кредитування і підлягає оплаті при пред'явленні, тому строк його обігу чітко обмежений. Згідно Женевської конвенції термін подання чека до оплати у країні його видачі становить 8 днів, у платіжному обороті між країнами Європи 20, а в міжконтинентальному платіжному обороті — 70 днів. Ці терміни діють з дня виставлення чека. Випущений в обіг чек повинен мати відповідне фінансове покриття. Оскільки, оплачений чек з підписом пред'явника служить для банку розпискою про виплату вказаної в чеку суми і підтвердженням достовірності виконаної операції. За видачу чека без валютного покриття законодавства багатьох країн передбачають кримінальні санкції. Відмова в оплаті чека повинна бути посвідчена протестом.

Чеки можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу та в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. У міжнародному обороті чек як засіб платежу використовують при розрахунках за отриманий товар, надані послуги, а також у розрахунках за неторговельними операціями.

Платіж чеками здійснюється без права регресу, тобто для передачі прав за чеком іншій особі немає необхідності застосовувати цесію. Всі права за чеком можуть передаватися при посередництві передавального надпису — індосаменту, що проставляється на зворотній стороні чека або на прикладному до чека листку (алонжі).

Оформлений індосаментом чек повинен бути вручений індосатом (особа, якій чек належав раніше і яка проставила на ньому свій індосамент) індосатору (новому власнику чека).

Міжнародна банківська практика виробила універсальний текст чекового індосамента.

Платіж чеком. Такий платіж здійснюється без права регресу, що означає вираз держателю (чека) в певній формі рішення банка-трасата після перевірки легальності чека (зразків підписів трасанта, номера рахунку, номера чека тощо).

На додаток до відповідальності, яка накладається законом на чекодавця та індосанта чека у випадку його неоплати, платіж за чеком може бути гарантованим на всю суму або її частину будь-якою іншою особою, крім платника.

Така гарантія звичайно виражається словами "гарантований", "аваль", "вважати за аваль", іншими рівнозначними словами і супроводжується підписом особи (аваліста), який прийняв на себе відповідальність за платіж. Причому особі, яка підписалася в якості гаранта, можна, але не обов'язково вказувати, за кого вона дає гарантію. При відсутності такої вказівки гарантія вважається даною за чекодавця. Відповідальність гаранта (аваліста) по чеку є акцесорною, тобто додатковою, неосновною. Згідно такому положенню гарант може обмежити свою відповідальність лише частиною суми чека або вказати, що його гарантія діє лише до певного строку; оплативши чек, гарант набуває по ньому права вимоги проти сторони, за яку він дав гарантію, і проти тих сторін, які відповідальні перед останньою; до гаранта не можна пред'являти вимоги за чеком до тих пір, поки не наступила відповідальність гаранта.

У міжнародній практиці застосовують такі види чеків: фірмові та банківські. Особливими видами чеків є дорожні (туристичні) та єврочеки.

Фірмовий (комерційний) чек — документ виписаний в національній чи іноземній валюті на пред'явника (одержувача), і виставляється фірмою (чекодавцем) на свій банк. Оплата за ним здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

Комерційний чек відрізняється від інших тим, що приймається тільки на інкасо від бенефіціара і передачі не підлягає. Комерційний чек включає такі обов'язкові реквізити: найменування емітента (банк, компанія, приватна особа); найменування банка-платника (тобто банка, на який виставляється чек і який буде його оплачувати); ім'я або назва бенефіціара (отримувача коштів по чеку — ним може бути фізична або юридична особа, на користь якої виписано чек); суму до оплати; валюту платежу. На зворотній стороні чека клієнт пише індосамент в такій формі: "Рау to the order of Ваnк..." — і ставить свій підпис, тим самим доручаючи іноземному банку здійснити платіж за наказом вказаного банку. Комерційні чеки мають обмежений строк дії. Якщо на чеку не вказано строк, він звичайно діє не більше 6 місяців. При прийомі від клієнта чека на інкасо з нього береться застава в розмірі — 20-30 дол. США. При співпаданні валюти, в якій виписано чек, з валютою країни банка-платника — 50-75 дол. США. При неспівпадані цих валют, застава стягується з кожного чека пред'явленого до оплати. Відмінність в сумі застави (30 і 75 дол. США.) обумовлена існуванням двох форм оплати чеків, які практикуються в іноземних банках — "саsh" і "соllесtion". При оплаті "саsh" іноземний банк негайно (розуміється 3, 6 та 14 днів) зараховує всю необхідну суму в покриття відправлених йому чеків, а потім перевіряє можливості платежу, зв'язуючись з банками-платниками, на яких виписані чеки. При оплаті "соllесtion" іноземний банк кредитує рахунок банку тільки після всіх можливих перевірок, що гарантують остаточне зарахування. В США право регресу зберігається від 7 до 30 років в залежності від штату, в якому знаходиться банк, що здійснює платіж.

Оплата "саsh" здійснюється без стягування комісії банка. А при прийнятті чеків від клієнтів для направлення їх в іноземні банки-кореспонденти на інкасо, як правило в одному випадку в одну відправку, включається таке число чеків, щоб комісія банку (її розмір від номіналу чека) окупила витрати на відправку чеків і принесла доход.

Первинними документами при прийомі комерційного чеку є дві заяви від клієнта про прийом на інкасо комерційного чека і про відкриття спеціального заставного рахунку. Для заяви клієнта з проханням прийняти на інкасо комерційний чек (від приватної особи) розроблено спеціальний бланк, що містить деяку інформацію про клієнта та певні реквізити чека (паспортні дані та підпис клієнта, найменування банку, суму і валюту платежу). Клієнт заповнює заяву з проханням відкрити на нього спеціальний заставний рахунок. Якщо клієнт має поточний рахунок і його сальдо дозволяє списати заставу, то подібна операція здійснюється. Якщо сальдо не дозволяє списати суму застави або особа не має поточного рахунку в банку, сума застави вноситься готівкою і проводиться через касу. Вказана процедура характерна для зарубіжної банківської практики. В Україні для прийому чека на інкасо не потрібно відкривати заставні рахунки, що взагалі-то не передбачено законодавством.

Банківський чек — чек, виписаний банком на інший банк-кореспондент.

У тексті таких чеків відсутні найменування фірми-чекодавця, ним виступає банк-боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за кошти банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспондентові за кордоном. У міжнародному платіжному обігу найчастіше використовують банківські ордерні чеки.

Розрізняють авізовані та не авізовані банківські чеки. Перші звичайно містять в тексті вказівку на те, як банк-платник може отримати покриття по чеку (наприклад "В оплату дебетуйте сумою чека наш у вас рахунок №___"), або банк-чекодавець окремим листом (авізо) направляє банку-платнику покриття (кредитове авізо) або сповіщає про те, куди, в який банк це покриття поставлене. Авізовані банківські чеки можуть замінювати банківські перекази. Неавізовані чеки для одержання платежу вимагають інкасації, тобто представлення для оплати вказаному в чеку банку-платнику безпосередньо або через інший банк.

Єврочеки — стандартизовані чеки, які випускають банки-члени Європейської банківської системи "Єврочеки" разом із спеціальною гарантійною карткою.

Чек у євровалюті виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки, тобто в рахунок банківського кредиту терміном до одного місяця; оплачується у будь-якій країні-учасниці угоди "Єврочеки". Разом із єврочеком клієнту видається єврочекова картка, яка дає можливість, випускати гарантовані єврочеки. Зараз функції єврочекової картки значно розширилися: вона не лише гарантує оплату чека в межах установленого ліміту, а також може використовуватися як дебетна картка для зняття готівки у мережі банківських автоматів. Оплачений єврочек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня його оплати. Єврочеки оплачуються лише при пред'явленні їх власником єврочекової картки. Інкасування єврочеків, виставлених усередині країни, не відрізняється від інкасо звичайних чеків. Єврочек, виписаний за кордоном, направляється через центр-єврочек країни перебування власника чека у центр-єврочек своєї країни і проводиться перерахунок цього єврочека за обмінним курсом у національну валюту. Банк, який оплачує та інкасує чек, стягує комісію.

Дорожний чек — грошове зобов'язання (наказ) виплатити зазначену на чеку суму валюти власнику, зразок підпису якого є на чекові.

Дорожний чек — стандартний платіжний документ, який виписують у національній або іноземній валюті і використовують в закордонних подорожах для оплати товарів і отримання в банку готівки. Оплата чека відбувається в іноземних банках проти повторного підпису чеко-держателя.

Банки України приймають до оплати чеки: VIZA, Amerikan Express, Thomas Cook, Сiticore в доларах США та євро. Усі вони іменні і реалізуються за відповідною схемою: перший підпис покупець ставить при купівлі чека; другий підпис власник ставить при отриманні готівки за чеком. За обмін чеків на місцеву валюту банки стягують певний процент-комісійні для покриття своїх витрат.

Вексель у системі міжнародних платежів. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму валюти власнику векселя.

Форми, реквізити, умови виставлення і сплати векселів регулюються національним вексельним законодавством, що базується переважно на "Однотипному вексельному законі", який було прийнято Женевською вексельною конвенцією 1930 р.

Більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують Женевську систему вексельного права привели своє законодавство у відповідність до Женевської вексельної конвенції.

У сучасних умовах інтернаціоналізації міждержавних господарських зв'язків вексель є універсальним кредитно-розрахунковим документом. Використання векселя фінансового інструменту в додаток до інкасо та акредитиву дає право на отримання кредиту і валютної виручки.

За формою та способом використання векселі поділяють на прості (соло-вексель) і переказні — тратта.

У міжнародних розрахунках, як правило, застосовують переказні векселі (тратти) — стандартизований документ, що містить безумовний наказ кредитора (трасанта) позичальнику (трасату) виплатити у визначений строк певну суму коштів пред'явнику векселя. За британської системи вексельного права переказний вексель розглядається як розпорядження, яке вимагає від імпортера, або банку, який представляє імпортера заплатити визначену суму валюти експортеру.

Отже у вексельній операції приймає участь:

■ трасант (векселедавець) — особа, яка виставляє вексель

(тратту) з наказом здійснити платіж;

■ банк-ремітент — банк, якому доручається інкасування тратти;

■ трасат (боржник) — особа на ім'я якої виписано переказний вексель і яка повинна заплатити за вексель;

■ ремітент (векселедержатель) — особа, на користь якої видано вексель і яка одержує гроші за вексель;

■ інкасуючий банк, який пред'являє векселі імпортеру для оплати.

У міжнародному торговельному контракті використання тратти може передбачатися, а в деяких випадках і визначатися як обов'язкова умова акредитивної та інкасової форми розрахунків. В інкасовому дорученні і заяві на відкриття акредитива необхідно вказати, що товарні документи будуть передані для імпортера лише за умови оплати чи акцепту виставленої тратти.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебільшого він виписується у валюті країни платежу. Разом з тим, вексельне законодавство кожної країни містять спеціальні пункти відносно валюти векселя.

При експортних поставках у кредит експортер виписує і виставляє тратту на імпортера. Тратта може виписуватися у вигляді векселя на пред'явника або строкової тратти. Щоб краще зрозуміти, як використовується переказний вексель у міжнародних розрахунках розглянемо гіпотетичну операцію між американським імпортером та англійським експортером.

Послідовність передачі векселя:

1. Згідно зовнішньоторговельного контракту англійський експортер відправляє товар в Америку для імпортера одночасно виписує переказний вексель.

2. Експортер направляє тратту разом із товаросупроводчими документами (коносамент, рахунок-фактура, сертифікат якості та ін.) у свій лондонський банк на інкасо.

3. Банк експортера ретельно перевіряє платіжні документи, і якщо вони відповідають усім вимогам, підтверджує кредитне зобов'язання, даючи обіцянку здійснити платіж за векселем тобто інкасувати вексель.

Інкасація векселя — доручення банку отримати суму валюти за векселем з рахунку імпортера і зарахувати цю суму на рахунок експортера (клієнта).

Примітка. Лондонський банк може сам купити тратту в експортера (негоціація векселя). Зазвичай такий платіж здійснюється у валюті експортера.

4. Англійський банк направляє переказний вексель та інші необхідні документи в банк американського імпортера, який також ретельно провіряє достовірність і правильність оформлення документів.

Якщо вексель виписаний на пред'явника, то американський банк виплачує визначену суму валюти, а потім (у визначений строк за векселем) отримає кошти від імпортера. Якщо вексель представляє строкову тратту, то банк ставить на ній печатку з надписом "акцептована", підписує і відсилає її назад у банк експортера. Замість платежу відбувається акцепт тратти. Банк імпортера може поступити в інший спосіб — придбати тратту з врахуванням дисконту. Отже, якщо банк імпортера платить банку експортера за строковою траттою, то таким чином він перетворює тратту в банківський акцепт. У даному випадку американський банк може тримати тратту у себе до моменту, коли наступить строк платежу, або продати банківський акцепт на грошовому ринку.

Акцепт (від лат. ассіреге) — атрибут тільки переказного векселя. При простому векселі векселедавець (він же платник) вже виразив згоду на оплату тим, що він підписав вексель. Пред'явлення тратти для акцепту може розглядатися скоріше як право векселедержателя, а не його обов'язок. У сучасному вексельному праві існує своєрідна змішана система, в якій розділяються випадки, коли акцепт обов'язковий чи факультативний. Обов'язковість акцепту може виникати або у випадку прямої вказівки про це в законі, або коли закон дає право трасанту обумовити необхідність пред'явлення до акцепту. Згідно британського права допускається обов'язковість пред'явлення векселя для акцепту. В цій ситуації пред'явити вексель для акцепту необхідно раніше ніж він буде пред'явлений до оплати. Недотримання такої умови може потягти за собою позбавлення права регресу за векселем. Отже, акцепт може бути здійснений в будь-який термін до настання строку платежу за векселем. Однак, у міжнародній практиці бувають виключення, коли строк акцепту спеціально вказується у векселі. Акцептант тратти є головним боржником і несе відповідальність за оплату векселя. У разі неплатежу векселедержатель має право пред'явити проти акцептанта прямий позов, що витікає з умов переказного векселя. У практиці міжнародних розрахунків пріоритет віддається акцептованим переказним векселям, оскільки такий вексель набуває високої ліквідності лише тоді, коли містить зобов'язання трасанта (векселедавця) і трасата (платника). Чим більше підписів на векселі, тим більша його надійність та привабливість.

Строк платежу за переказним векселем у кожному конкретному випадку визначається умовами угоди між експортером та імпортером у вигляді певної дати, періоду віддати векселя або періоду після пред'явлення векселя. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред'явленням.

За оплату тратти відповідальність несе акцептант, в якості якого виступає імпортер або банк коли настає термін оплати строкової тратти, імпортер (якщо виконані всі умови за контрактом) зобов'язаний здійснити платіж за векселем, або за нього зобов'язаний це зробити банк — акцептант. Вексель, пред'явлений до оплати, повинен в обов'язковому порядку бути оплаченим у день пред'явлення. Однак існують граціонні дні на користь кредитора, тобто він може пред'явити тратту в один із двох наступних робочих днів. Крім того строк, на який виставлено тратту за додатковою угодою контрагентів може бути пролонгованим.

Індосамент векселя. Векселі як цінні папери мають можливість обертатися. Використання векселя в якості платіжного засобу передбачає, що перший отримувач векселя має право передати його у власність іншій особі, таке ж право має і кожний наступний отримувач. Передача векселя у власність (як і чека) називається індосаментом: особа, яка передає вексель іншій — індосантом, а особа, до якої переходить вексель — індосатом.

Правове регулювання індосамента уніфіковане для всіх кран з різним правовим регулюванням — Женевська система права, англійська та ін. Особа, якій вексель передається, набуває більше прав у порівнянні зі своїми попередниками. Коли держатель векселя є законним держателем, він володіє векселем незалежно від будь-яких недоліків права попередніх володарів або від особистих претензій з боку попередніх власників один до одного і може вимагати здійснення платежів від сторін за векселю. Законним держателем вважається особа, що отримала повний і оформлений вексель добросовісно за якусь власність, без якихось дефектів в праві з боку особи, що передає вексель, до закінчення за ним строку виплати і без вказівки, що він опротестований.

Суть індосамента полягає в тому, що шляхом проставлення на зворотній стороні векселя передавального надпису разом з векселем третій особі передається право на отримання платежу. Дія по передачі векселя називається індосуванням (індосацією) векселя. Існують два види передавальних надписів, якими виражається індосамент: іменний підпис і бланковий. Іменний підпис вимагає окрім підпису особи, яка передає вексель, вказування імені нового власника векселя (індосанта). Бланковий підпис тільки особи, яка передає вексель-індосанта, тобто бланковий підпис не вказує, кому саме передається вексель. Якщо на зворотній стороні не вистачає місця для передавального надпису, то він робиться на прикріпленому до нього додатковому листку (алонжі) так, щоб індосамент починався на самому векселі і закінчувався на алонжі.

Передача векселя по індосаменту може переслідувати різні цілі, перш за все передачу індосату права власності на вексель, можливий заставний індосамент (індосат в цьому випадку не отримує права власності на вексель стаючи його заставодержателем, індосамент доповнюється застереженням "валюта в заставу", "валюта в забезпечення"), а також індосамент з метою виконання індосатом доручення індосанта, що характеризується для міжнародних розрахунків. Мається на увазі та обставина, що коли банк, посилаючи своїм кореспондентам на інкасо тратти, які виставлені за його наказом експортерами на імпортерів, а також прості векселі, які видаються іноземними фірмами експортерам, то цей банк проставляє перепоручительні індосаменти на користь іноземного банка-кореспондента, це дає можливість такому здійснювати необхідні дії для одержання платежу.