МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ім. М.ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО
Кафедра фінансів
Іванова О.В.
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ
ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
“МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВІ І ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ”
для студентів денної і заочної форми
економічних спеціальностей
Д
онецьк
- 2004
ЗМІСТ
Тема 1. Основи організації міжнародних розрахунків |
3 |
Тема 2. Валютні розрахунки в міжнародних розрахунках |
14 |
Тема 3. Документи в зовнішньоторговельних операціях та умови постачання |
26 |
Тема 4. Способи платежів у міжнародній торгівлі |
33 |
Тема 5. Документарні форми розрахунків |
49 |
Тема 6. Банківська гарантія у міжнародних розрахунках |
76 |
Тема 7. Банківське фінансування зовнішньоторговельних угод |
92 |
Тема 8. Валютний ринок та валютні операції |
99 |
Тема 9. Депозитні валютні операції |
103 |
Тема 10. Управління валютним ризиком |
108 |
Тема 1. Основи організації міжнародних розрахунків
1.1. Поняття і особливості міжнародних розрахунків
Міжнародні розрахунки - регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Міжнародні розрахунки виділяють в окрему систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей, яка має ряд своїх особливостей.
По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але і міжнародними законами та правилами, такими як, наприклад:
Уніфікований чековий закон, затверджений Женевською конвенцією в 1931 р.;
Уніфікований закон про переказний і простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р.;
Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація (№ 500) видана Міжнародною торгівельною палатою (МТП) в 1993 р.;
Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких вступила в силу з 1 січня 1979 р. (публікація МТП № 322);
Уніфіковані правила для гарантій, які підлягають оплаті за вимогою, видані МТП 1992 р. (публікація № 458),
та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій.
Така уніфікація міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликана інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародної торгівлі та універсалізацією банківських операцій.
По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, за умови вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Іншими словами, найбільш ефективне включення тієї чи іншої країни в міжнародний розподіл праці і міжнародні торгівельні розрахунки можливе лише на основі конвертованої валюти.
Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на проведення зовнішньоторговельних розрахунків. Валютні обмеження - це законодавчі або адміністративні заборони, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати на валютний обмін і платежі за міжнародними угодами.
У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні способи розрахунків, а документарні операції більш поширені при розрахунках з країнами підвищеного ризику.
Документарні операції отримали певне поширення в українській зовнішньоторговельній практиці. Отримавши економічну самостійність і можливість приймати рішення, вони вибирають найбільш прийняті для них форми і способи розрахунків в кожному окремому випадку. А зокрема, при імпортних операціях з партнерами із Західної Європи, Північної Америки та інших розвинутих країн, які враховують підвищений ризик економічних стосунків з українськими контрагентами і їх низьку платоспроможність. При експортних операціях українські підприємства і банки теж використовують документарні форми міжнародних розрахунків з країнами так званого третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Разом з тим здійснюють розрахунки з іноземними партнерами багато українських підприємств і на недокументарній основі.
Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери га банки, що їх обслуговують. Вони вступають у певні відносини, пов'язані з рухом товарно-розпорядчих документів та операційним оформленням платежів. При цьому комерційні банки у міжнародних розрахунках виступають посередниками. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового становища, ділової репутації, мережі філіалів і кореспондентських відносин.
Розрахунки здійснюються переважно безготівковим способом через записи на міжбанківські рахунки. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям коррахунків "лоро" і "ностро".
Кореспондентські відносини між національними банками здійснюються на основі контрактів, де визначаються умови і порядок розрахунків, розмір комісійних, методи поповнення валютних коштів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.
Диверсифікація валютних резервів (активів) - регулювання структури валютних резервів через залучення до їх складу різних іноземних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків і захисту їх від валютних ризиків. До міжнародних резервних активів належать різні види міжнародних вимог в іноземній валюті - депозити, векселі, державні облігації, авуари в СДР, резервна позиція в МВФ, авуари у євро та золото.
Внаслідок завершення міжнародних розрахунків та здійснення інших валютний операцій в уповноваженому банку постійно змінюється співвідношення балансових і позабалансових вимог і зобов'язань із кожної іноземної валюти. Таке співвідношення називають валютною позицією.
Валютну позицію вважають закритою, якщо сума купівлі валюти збігається з сумою проданої валюти. Коли сума вимог і зобов'язань не збігається, позиція вважається відкритою. Вона може бути:
короткою (shot position), коли зобов'язання (пасиви) в іноземній валюті перевищують вимоги (активи).
довгою (long position), коли вимоги в іноземній валюті перевищують зобов'язання у відповідній валюті.
В Україні управління валютною позицією комерційного банку здійснюється за нормативами в порядку, що передбачений Інструкцією НБУ № 10. Для розрахунку нормативу за кожною іноземною валютою підраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку.
Коли вартість активів і позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов'язань, відкривається довга валютна позиція. Якщо ж вартість пасивів і позабалансових зобов'язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у відповідних валютах, то відкривається коротка валютна позиція. Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюс, що означає надлишок надходжень інвалюти; короткої - зі знаком мінус, що означає нестачу інвалюти порівняно з її витратами.
Під час купівлі чи продажу валюти довга відкрита валютна позиція виникає тоді, коли обсяги купівлі перевищують обсяги продажу, а відкрита коротка - в разі перевищення обсягів продажу над обсягами купівлі.