II.Основна частина. Проблеми навчання аудіюванню у вищих навчальних закладах.

1. Поняття «аудіювання».

1. Визначення поняття «аудіювання»

2. Психофізіологічні складники процеса аудіювання.

3. Мета аудіювання.

2. Труднощі, що виникають у процесі аудіювання.

1. Індивідуально-психологічні особливості слухача.

2. Мовні особливості аудіотексту.

3. Умови для сприйняття аудіотексту.

3. Етапи навчання аудіюванню

1. Початковий етап.

2. Просунутий етап.

3. Ділова гра.

4. Аудіовізуальний метод

4.1 .Поняття «аудіовізуальний».

2. Підбір мовного матеріалу.

3. Способи засвоєння матеріалу. III. Висновки.

I. Вступ.

Сьогодні, коли вищі навчальні заклади України перебу­довують свою роботу відповідно до вимог Болонського процесу, коли українські студенти отримують можливість продовжити навчання в інших країнах, питання опануван­ня іноземної мови стає надзвичайно актуальним. Умови здобуття вищої освіти в іншомовному середовищі та по­всякденне спілкування з носіями іноземної мови вимага­тимуть від студентів вміння та навичок розуміти почуте, інакше можуть виникнути певні труднощі у процесі ауді­ювання лекцій та спілкування з викладачами.

Таким чином, проблеми навчання аудіюванню у вищих на­вчальних закладах потребують найскорішого розв'язання.

II. Основна частина.

1. Поняття «аудіювання».

Аудіювання — це процес сприйняття усного мовлення та його розуміння.

З точки зору психофізіології, процес аудіювання визна­чається як перцептивна розумова мнемонічна діяльність.

Перцептивна — тому, що йде процес сприймання.

Розумова — бо пов'язана з такими логічними операція­ми, як аналіз, індукція, дедукція,порівняння, абстрагуван­ня, конкретизація.

Мнемонічна — тому, що відбувається виділення і засво­єння інформативних ознак шляхом зіставлення з еталоном, який зберігається в пам'яті.

Метою аудіювання є осмислення почутого мовленнєво­го повідомлення та його інтерпретування, узагальнення чи трансформування або у процесі усного спілкування, або у процесі нотування.

2. Труднощі, що виникають у процесі аудіювання.

Успішність процесу аудіювання залежить від низки чин­ників.

По-перше, від самого слухача (рівня розвитку слуху, пам'яті, уваги, інтелекту тощо), тобто його індивідуально-психологічних особливостей.

По-друге, від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням студентів.

По-третє, від умов сприймання аудіотексту.

Відомо, що успішність аудіювання залежить від потреби студентів пізнавати щось нове, від їхньої зацікавленості темою повідомлення. Під цікавим текстом розуміють текст захоплювального змісту, що буде спонукати слухача мобі-лізовувати увагу та пам'ять.

Успіх аудіювання залежить також від ступеня мовних труднощів тексту. Основними труднощами аудіювання є фонетичні. Вони пов'язані з інтонацією, логічним наголо­сом і темпом мовлення.

Лексичні труднощі виникають при вживанні фразеоло­гічних зворотів та слів у переносному значенні. Важко та­кож сприймати пароніми (звучання яких може відрізняти­ся лише одним звуком).

Особливо складним для сприймання є діалогічне мов­лення.

Ускладнює процес розуміння почутого й недостат­нє знання предмета мовлення, тому доцільно підбирати

аудіотексти, в яких градуйовано подаються елементи но­визни.

Додаткові труднощі також створює відсутність позамов­них способів спілкування (міміка, жести тощо). Треба за­значити, що у процесі безпосереднього спілкування такі способи значно полегшують процес аудіювання.

3. Етапи навчання аудіюванню.

На початковому етапі матеріалом для навчання є мовні одиниці різних типів.

Спочатку це окремі слова і словосполучення.

Потім — речення. А завершальним буде текст, який по­винен бути простим і змістовним.

У кожному аудіотексті має бути незнайомий лексичний матеріал. На першому етапі навчання кількість незнайомих слів не повинна перебільшувати трьох відсотків від загаль­ної кількості слів тексту.

Крім того, в тексті має бути багато елементів, що неодно­разово повторюються.

Темп мовлення може бути звичайним, але за рахунок збільшення пауз між реченнями його можна зменшити. Довжина речень не повинна перебільшувати 9-12 слів, тому що обсяг короткочасної пам'яті дорівнює 7+2 оди­ниці.

Текст має звучати не більше двох хвилин. Контроль почутого здійснюють за допомогою питань до тексту або тестів.

На другому етапі навчання аудіюванню збільшують кількість незнайомих слів до 7-10% та час звучання тек­сту до 3-5 хвилин. Крім того, збільшують рівень трудно­щів тексту, замінюючи монологічні тексти діалогічними, а розповідні — описовими.

Формою контролю є письмовий переказ почутого тек­сту, який відображує здатність студентів сприймати та трансформувати отриману інформацію.

Третій етап — це вже вільне спілкування студентів із викладачем і між собою в процесі ділової гри.

4. Аудіовізуальний метод

Метод було створено в 50-ті роки XX століття у Фран­ції. Сама назва методу відбиває ті принципи, що було покладено в його основу. Новий матеріал студент сприймає на слух (лат. «аиudio» — чую, слухаю). Водночас створю­ється зорова наочність за допомогою діапозитивів, слайдів, відеофільмів (лат. «visus» — зір).

Особливий інтерес викликає підбір мовного матеріалу для аудіовізуального курсу, у створенні якого брали участь видатні французькі лінгвісти М. Брюно, Ж. Гугенейм. Словник та граматичні структури були відібрані на основі ретельного аналізу живої розмовної французь­кої мови.

Велику кількість діалогів, «підслуханих» у різних ситу­аціях повсякденного спілкування французів, було записано на плівку. Після їх статистичного оброблення виявили най­частіше вживані слова й конструкції.

Крім того, було проведено опитування носіїв мови сто­совно найбільш уживаних слів, наприклад, для опису кім­нати, будинку і таке інше. Результати цих досліджень сприяли укладанню навчального словника обсягом в 1500 слів, який містив головним чином дієслова, прикметники, прислівники та необхідну кількість конкретних іменників. Це стало новим кроком у практиці укладання словниково­го й граматичного мінімуму, оскільки до цього часу відбір матеріалу здійснювався лише на основі письмових літера­турних текстів.

Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення фраз за аналогією.

Протягом перших 15-16 занять викладач і студенти працюють без підручника (для того, щоб виробити звичку асоціювати звук зі змістом, а зміст зі звуком).

Як вважають автори цього методу, наявність друковано­го тексту гальмує розвиток усного мовлення.

Наприкінці початкового етапу проводиться навчання письму і читанню – щоб розвити вміння написати й про­читати те, що вже добре засвоєно усно.

Увесь навчальний матеріал організовано в діалоги, які промовляються носіями мови. Теми діалогів присвячено типовим ситуаціям повсякденного спілкування, а слайди, відеофільми, кінофільми є не лише засобом наочної семантизації реплік, але й засобом знайомства студентів

з умовами спілкування (ситуаціями), в яких ці репліки вживаються.

Цикл роботи складається з чотирьох етапів.

1. Виклад матеріалу. Студенти двічі переглядають новий фільм: вперше без звукового супроводу, вдруге — у супро­воді запису діалогу.

1. Пояснення. Фільм переглядають ще раз, кадр за ка­дром, а викладач перевіряє у студентів правильність розу­міння відповідних реплік. У разі виникнення труднощів він пояснює незрозуміле за допомогою перефразування, жестів, посилання на деталі в кадрах.

2. Повторення. Студенти вчаться імітувати репліки діа­логу, які вони сприймали на слух. Фільм переглядають та репліки прослуховують стільки разів, скільки потрібно для того, щоб кожний студент був спроможний повторити кож­не речення за диктором.

3. Активізація. На цьому етапі фільм демонструють без звукового супроводу, а діалог повторюють у ролях.