Проблемно-пошукові питання:

1. Дайте визначення понять „термінознавство”, „термінологія”, „терміносистема”.

2. Поясніть національне та інтернаціональне в термінознавчому процесі.

3. Назвіть основні фонетико-граматичні ознаки іншомовних слів.

4. Дайте визначення кліше.

5. Сформулюйте систему вимог до стилю українських нормативних документів.

6. Назвіть основні особливості перекладу дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.

Теми рефератів:

1. Історія виникнення та шляхи формування економічної термінології.

2. Формування та розвиток економічної термінології в Україні.

3. Особливості використання стандартних зворотів у ділових та професійних текстах.

Література:

1. Л.Васенко, В.Дубічинський, О.Кримець. Фахова українська мова. – К., «Центр учбової літератури», 2008.

2. Л.Мацько, Л.Кравець. Культура української фахової мови. – К., Видавничий центр «Академія», 2007.

3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. Посіб. – К.: «Академія», 2005. – 368 с.

4. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

ЛЕКЦІЯ 4. ЛЕКСИКОГАФІЯ ТА ТЕРМІНОГРАФІЯ В УКРАЇНІ. ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВНИКІВ

1. Поняття «лексикографія» та «термінографія». Джерела лексики термінологічних словників.

2. Особливості термінологічних словників. Їх класифікація за призначенням та використанням.

3. Структура словникової статті.

1. Лексикографія – це розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів. Науково-технічна лексикографія (термінографія) – це розділ лексикографії, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й використання фахових термінологічних словників. Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І.Гавришкевича («Початок до уложення термінології ботанічної руської», 1852), І.Верхратського («Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної», 6 випусків, 1864-1879); цього автора вважають фундатором української термінології) та ін.. Інтенсивного розвитку українська термінографія набула з кінця 20-х р.р. XX століття, задовольняючи потреби у галузевих словниках. За кілька років було складено близько 20 шкільних термінологічних словників з природознавства, хімії, фізики, географії тощо. Починаючи з 1918 року, створюються словники-проекти фізичної, природничої, сільськогосподарської, технічної та ін.. термінологій. До 1933р. було видано понад 80 термінологічних словників (переважно російсько-українських). У 50-80 р.р. XX ст. У 1957 році було створено Словникову комісію, яка мала визначити основні принципи укладання термінологічних словників. Упродовж 1959-79 років видано низку галузевих словників (понад 70), переважно російсько-українських. Недоліком їх була орієнтація на принцип мінімальних розходжень з російськими аналогами (в основному російські терміни калькувалися). У зв’язку з тим, що майже всі наукові праці та підручники друкувалися російською мовою, то, відповідно, і науковці користувалися здебільшого російською мовою. Тому цей період позначився поступовим спадом процесу творення й унормування української наукової термінології.

90-ті роки XX ст. – початок XXI ст. є найпродуктивнішими у розбудові української термінографії. Визначальним для цього процесу стає законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, поширення її функцій. Упродовж 1990-2007 р.р. в Україні вийшло понад 600 галузевих словників. Серед них слід виділити: «Російсько-український словник наукової термінології» у трьох книгах (1994, 1996, 1998), близько 320 000 термінів; «Словник-довідник термінів судової медицини» О.Герасименка (2002) та ін.. найпоширенішим типом в українській терміногафії є перекладний двомовний словник. Більшість їх – російсько-українські та українсько-російські. Всі названі словники є нормативними, вони обіймають загальнонаукову та широковживану термінологію різних галузей знання або діяльності. Термінологічні словники є різновидом лінгвістичних словників, у яких подано термінологію однієї або кількох галузей знань (діяльності). Укладання термінологічного словника починають з відбору з різних джерел термінів. Джерела можуть бути такими:

- монографії та статті відомих вчених та фахівців-практиків;

- підручники для вищих навчальних закладів, що містять чіткі визначення понять і стандартизовані терміни;

- галузеві енциклопедії;

- вторинні документи ( реферати й анотації з реферативних журналів та опис винаходів).після відбору термінів складають словник термінологічного словника – реєстр одиниць (слів, словосполучень, скорочень, символів тощо), які слід визначити й описати.

2. За призначенням словники поділяють на декілька груп:

1) словники узусу (від лат «usus» – 1. звичай, правило;2. вживання, використання). До цих словників належать більшість існуючих термінологічних словників, що відбивають стан термінології у певній галузі знання на цей час;

2) регламенту вальні словники, які бувають двох видів: словники стандартизованих термінів (тобто стандарти на терміни) і словники рекомендованих термінів;

3) інформаційні словники. Прикладом цієї групи словників є інформаційно-пошуковий тезаурус. Його використовують під час автоматичного оброблення інформації. Кожна словникова стаття починається терміном – дескриптором. До нього наводяться синоніми, а також інші терміни, пов’язані з ним родовидовими або асоціативними відношеннями;

4) систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словники та словники терміносистем). (Класифікатори – це системно й алфавітно впорядковані назви об’єктів науки і техніки та характеристики цих об’єктів).

За тематичним охопленням термінів є багатогалузеві, галузеві та вузькогалузеві словники. За кількістю мов термінологічні словники бувають одномовними, та перекладними ( дво-, тримовні та багатомовні).

Розташування термінів у термінологічних словниках може бути різним: за абетковим, за абетково-гніздовим (тобто в одному гнізді об’єднано спільнокореневі слова або сполучення термінологічного характеру), за статистичним ( за спадом частоти появи терміна у текстах) та за тематичним принципами. Всі спеціальні словники поділяються на два види: словники, що адресовано людині, й словники, що орієнтовано на роботу з комп’ютером. До перших належать одномовні та перекладні словники, частотні, а також рубрика тори й класифікатори. Для автоматичного оброблення тексту призначені інформаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афіксів).

3. Для термінологічних словників дуже важливою ознакою є наявність і зміст лівої та правої частин словникової статті:

• ліворуч – заголовне слово (термін);

• праворуч – семантизація заголовного слова, що може містити такі відомості про термін:

1. зазначення щодо сфер вживання терміна;

2. переклад цього заголовку, якщо це перекладний словник;

3. граматична характеристика терміна:

• вказують, яка це частина мови;

• наводять закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку однини;

• наводять закінчення іменників жіночого роду у давальному та місцевому відмінках, якщо є чергування приголосних;

• наводять наголоси в однині та множині, якщо вони змінні;

• зважаючи на те, що в мові науки і техніки дієслова вживають найчастіше у формі 3-ої особи однини і множини, у словниках до всіх дієслів вказують саме ці закінчення;

4. дефініція – визначення поняття, що позначено саме цим терміном;

5. приклади та сполучуваність терміна з іншими словами;

6. похідні слова, етимологія, синоніми, антоніми.

За змістом лівої частини словникової статті розрізняють власне словники термінів і словники терміноелементів. До останніх відносять, наприклад, словники інтернаціональних морфем.

За змістом правої частини словникової статті розрізнюють : термінологічні перекладні словники; словники, в яких наведено визначення понять (їх традиційно називають тлумачними); словники-довідники; словники-переліки термінів або понять (дескрипторні й ідеографічні словники).останній відрізняється від традиційного термінологічного словника тим, що основою його структури є не алфавітний список термінів, а список понять. Кожна словникова стаття розпочинається номером і назвою поняття, а потім йдуть синоніми та слова, з якими воно може сполучатися у певній тематичній групі, тобто дається уявлення про семантичне поле цього поняття.