13.2.Вимоги до платоспроможності в країнах Європейського Союзу. Вимоги до платоспроможності страхових організацій у країнах Європейського

Союзу (ЄС), встановлюються спеціальними законодавчими актами – директивами, які ухвалює Рада країн ЄС. Ці директиви мають обов”язкову 133. чинність для країн ЄС, але національні владні органи вільні обирати форми і засоби їх впровадження.

Перша директива Ради країн ЄС 1973 року вимагала від кожної страхової організації, яка здійснює страхування інше, ніж страхування життя, навності технічних резервів, мінімально необхідного рівня платоспроможності та гарантійного фонду. Рівень платоспроможності визначається шляхом порівняння фактичного запасу платоспроможності (нетто – активи) з його розрахунковою величиною ( межою платоспроможності). Фактичний запас платоспроможності страховика – це власні кошти, які можуть бути спрямовані на виконання

зобов”язань перед страхувальниками і визначається як різниця між активами (крім нематеріальних) і зобов”язаннями.

Рівень платоспроможності розраховується окремо для інших видів страхування та страхування життя.

Розрахунок межі платоспроможності видів страхування, інших ніж страхування життя (здійснюється на базі премій та на базі збитків).

На базі премій:

1. Загальна сума отриманих протягом року страхових премій розподіляється на дві частини: частина в межах певної величини ( у даний час 10 млн. євро) та решта.

2. Визначається 18% від першої частини і 16% від другої частини. Ці дві величини додаються.

3. На підставі звітних даних останнього року розраховується коефіцієнт власних коштів, спрямованих на виплату страхових відшкодувань (розраховується

як відношення власних коштів до загальних виплат з урахуванням відшкодувань пере страховиків).

4. Отримана сума множиться на зазначений коефіцієнт. У випадку, якщо значення коефіцієнта менше як 0,5 , то до розрахунку береться 0,5.

На базі збитків:

1. Визначається середня за останні три роки сума виплат ( якщо зібрані страховиком премії із страхування від стихійного лиха становить більше як 50%, до розрахунку беруться 7 років).

2. Отримана таким чином величина розподіляється на дві частини: до 7 млн. Євро та більше.

3. Визначаються значення 26% величини до 7 млн. євро та 23% після неї.

4. Сума двох значень корегується на коефіцієнт власних коштів, спрямо- ваних на виплату страхових відшкодувань, у порядку, викладеному у розрахунку на базі премій.

Щоб запобігати випадкам зниження платоспроможності нижче необхідного рівня Директива вимагає створення страховиками мінімального гарантійного фонду в розмірі не менше як 1/3 від межі платоспроможності. Конкретна величина мінімального гарантійного фонду страховика залежить від його спеціалізації.

Директивами передбачено, що ця величина мінімального гарантійного фонду страховика не повинна бути маншою суми мінімального гарантійного фонду, встановленої для певного виду страхування.

Так, для видів страхування інших, ніж страхування життя, цей фонд становить:

1400 тис. євро - при страхуванні кредитів;

400 тис. євро - при страхуванні різних видів відповідальності;

300 тис. євро - при страхуванні від вогню, нещасних випадків,захворювань;

200 тис. євро - при страхуванні від заморозків градобою.

134. Для здійснення страхування життя мінімальний гарантійний фонд становить - 800 тис. євро.

Страховики, які здійснюють кілька видів страхування, інших, ніж страху- вання життя, повинні мати гарантійний фонд, який дорівнює найбільшій з передбачених сум.

Страховики повинні мати, у будь – якому разі, мінімальну межу плато- спроможності на рівні мінімального гарантійного фонду.

До платоспроможності страховиків, які здійснюють страхування життя, в країнах ЄС вимоги встановлені відповідною Директивою 1979 року.

Межа платоспроможності страховиків, які здійснюють страхування життя, визначається з урахуванням величини сформованих математичних резервів. У випадках, коли страхова організація здійснює кілька видів страхування життя, рівень платоспроможності визначається по кожному виду, а отримані величини підсумовуються і визначається загальний рівень платоспроможності. Мінімальний рівень платоспроможності по договорах страхування життя визначається на підставі двох величин.

Межа платоспроможності страхування життя розраховується:

Перша величина. Визначається 4% математичних резервів. Чотиривідсоткова величина корегується на коефіцієнт перестрахування (частка “нетто” в матема-тичних резервах). Якщо коефіцієнт корегування менше 0,85, застосовується 0,85.

Друга величина. Визначається як 0,3% різниці між виплатами за випадками смерті та математичними резервами по договорах на випадок смерті (валовий

ризиковий капітал), скореговані на частку перестрахування в ризиковому капіталі.

При здійсненні страхування життя та інших видів страхування неохідний гарантійний фонд, встановлений для страхування життя, додається до суми, передбаченої для інших видів страхування.

Виходячи з того, що 5 березня 2002 р. Європейський парламент і Рада ЄС прийняли нову Директиву – 2002/13 ЄС, якою внесені зміни до Директиви 1973 р

щодо вимог до рівня платоспроможності страховиків, які здійснюють страхування, інше, ніж страхування життя.

Країни – члени ЄС до 20 вересня 2003 р. ухвалили відповідні внутрішні нормативні акти, а з 1 січня 2004 р. запровадили контроль за їхнім виконанням. Статею 2 цієї Директиви передбачено, що країни – члени ЄС можуть надати страховим організаціям п”ятирічне відстрочення для виконання вимог щодо межі платоспроможності, встановленої новою Директивою.

Цією Директивою передбачено, що страхова організація повинна виконувати вимоги до платоспроможності на будь – яку дату, а не тільки на дату складання балансу. Упорядковується облік видів майна, які включаються до фактичного запасу платоспроможності. Вони поділяються на три групи: