2.Моніторинг меліорованих земель.

Спрямоване поліпшення несприятливих властивостей природного середовища з метою максимально повного використання природно-ресурсного потенціалу називають меліорацією.

Моніторинг меліорованих земель являє собою систему безперервного спостереження за параметрами складу, властивостей і режимів ґрунтів, зрошувальних, ґрунтових (підземних) і ін. вод на границях меліоративної системи й прилягаючих територій. Він є складовою частиною Державного моніторингу земель і має загальні об'єкти спостережень із Державною системою обліку вод і Державним моніторингом підземних вод.

Метою ведення моніторингу є спостереження за станом земель для своєчасного виявлення деградації й забруднення меліорованих ґрунтів, їхньої оцінки, запобігання й усунення наслідків негативних процесів, забезпечення екологічної безпеки виробничої діяльності й здійснення своєчасних й ефективних заходів щодо охорони меліорованих і прилягаючих до них територій.

Завдання моніторингу меліорованих земель полягають в: одержанні своєчасної й достовірної інформації про їхній стан і прилягаючих територій, а також показниках технічного стану; забезпеченні користувачів на всіх рівнях керування своєчасною й повною поточною, ретроспективною й прогнозною інформацією; розробці заходів (експлуатаційних, виробничо - технологічних й ін.) по окультуренню ґрунтів, запобіганню їхньої деградації й забруднення; оцінці ефективності здійснюваних заходів щодо меліорації земель, охороні водних і земельних ресурсів меліоративних систем і приляглих територій.

Моніторинг поширюється на всі зрошувані землі, незалежно від їхнього правового режиму й характеру використання, а також інші категорії земель у границях меліоративної системи або в зоні її впливу, які включають землі: сільськогосподарського призначення, населених пунктів, природоохоронного, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного призначення, водного фонду, запасу.

По рівнях він розділяється на: державний моніторинг, що охоплює всі меліровані землі України; регіональний, що охоплює район або область, локальний моніторинг, що охоплює меліоровані землі адміністративних районів і землі зрошувальних систем. Зрошуване поле є найнижчим рівнем моніторингу.

Об'єктами моніторингу зрошуваних земель є ґрунти, ґрунтові й зрошувальні води й гідротехнічні спорудження на границях меліоративної системи, а також джерела води й прилягаючі території.

Перелік основних заходів, що рекомендують по веденню моніторингу земель наступний:

1. Спостереження за станом меліорованих і прилягаючих до них земель із виявленням й оцінкою ступеня засолення, перезволоження ґрунтів і підтоплення земель й їхнього забруднення.

2. Щорічна оцінка еколого-меліоративного стану зрошуваних і прилягаючих до них земель.

3. Виявлення причин і прогноз негативних природно-техногенних процесів.

Зміст моніторингу земель визначає дані тематичних зйомок, обстежень і режимних спостережень, що фіксують дискретні значення параметрів складу, властивостей і режимів об'єктів моніторингу в границях природних, природно-техногенних й адміністративно-територіальних ділянок суши, а також визначає використання гідрометеорологічної інформації існуючих гідрометеопостів і станцій.

При веденні моніторингу враховуються й постійно уточнюються границі полів, сівозмін, ділянок із групою близьких по водоспоживанню або стійкості до перезволоження культур.

Комплексна оцінка стану зрошуваних й осушених земель виконується на границях меліоративної системи в розрізі землекористувачів і землевласників. Наступний облік стану цих земель на рівні району, області, кліматичної зони, басейну ріки або озера полягає в агрегуванні результатів оцінки стану земель на меліоративних об'єктах.

Моніторинг, здійснюваний на базі тривалих стаціонарних дослідних і спеціальних полігонів, доцільно супроводжувати лізометричними й мікропольовими дослідами з міченим азотом.

В цілому, в моніторингу зрошуваних земель  визначають рівневий і гідрохімічний режими ґрунтових та підземних вод, вод но-сольовий режим ґрунтів і порід зони аерації, окисно-відновний і поживний режими ґрунтів, поширення й ін тенсивність розвитку негативних геоекологічних та грунтоутворюючих процесів, стан забруднення ґрунтів і підземних вод; здійснюють спостереження за: 

- технічним станом зрошувальних та колекторно-дренажних систем спостережної мережі;

- кількістю та якістю поливних і дренажно-стічних вод.

Кількісне оцінювання проводять за комплексом гідрогеологічних, інженерно-геологічних і ґрунтово-меліоративних показників, а та кож показників забруднення ґрунтів і вод (ґрунтових, підземних, дренажно-скидних). До гідрогеологічних показників належать: середня за вегетаційно-поливний період глибина залягання рівня ґрунтових вод (РГВ); глибина залягання РГВ у передпосівний період; мінера лізація ґрунтових вод, їх гідрохімічний склад. Інженерно-геологічні показники охоплюють коефіцієнт порис тості орного шару, підорного шару і товщі порід, а та кож ступінь прояву екзогенних геологічних процесів. За допомогою ґрунтово-меліоративних показників визначають ступінь засолення верхнього метрового шару і зони аерації (при РГВ до 5,0 м), ступінь солонцю ватості ґрунтів, ступінь обслуговування ґрунтів, глиби ну залягання першого від поверхні сольового горизон ту, глибину залягання солонцевого горизонту.

Прогнозування меліоративного стану зрошуваних і прилеглих до них земель виконують на основі оцінювання потенційної і фактичної стійкості земель.

Потенційною меліоративною стійкістю земель вважають природно зумовлену здатність геологіч ного середовища протистояти дії зрошення.

Залежно від результатів оцінювання виокремлюють чотири категорії стійкості земель: стійкі (1,0 бал), умовно нестійкі (5,0 балів), нестійкі (25,0 балів), дуже не стійкі (125,0 балів). До першої категорії відносять землі з середнім балом стійкості менше 2; до другої — 2—10; до третьої — 10—з0, до четвертої — понад 30 балів.

 За результатами оцінювання виокремлюють п'ять категорій фактичної меліоративної стійкості: стій кі (0,2 бала), умовно стійкі (1,0 бал), умовно нестійкі (5,0 балів), нестійкі (25,0 балів) і дуже нестійкі (125,0  балів). До І категорії відносять землі, де за розрахунками середній бал Бс не перевищує 0,4 бала; до II — 0,4—  2,0; III — 2,0—5,0; IV — 5,0—10,0; V — понад 10,0 балів.  Оцінювання фактичної меліоративної стійкості земель залежно від їх меліоративного стану та техногенного навантаження виконують щороку, за умови, що Бс > 2,0 балів і один раз на 4—5 років при Бс < 2,0. Прогнозування меліоративного стану земель в умовах зрошення здійснюють шляхом зіставлен ня потенційної і фактичної меліоративної стій на різні періоди часу з урахуванням рівня техногенного навантаження на територію.

Для осушених ґрунтів моніторинг повинен включати спостереження за станом і зміною їх у часі й просторі, оцінку стану ґрунтового покриву й прогноз можливих його змін; розробку науково обґрунтованих прийомів регулювання стану ґрунтів і режимів, що безпосередньо визначають їхню родючість.

Особливого значення набувають процеси руйнування органічної речовини, спостережувані насамперед на торф'яних ґрунтах. Руйнування органічної речовини приводить до втрат його, а з ним - і елементів ґрунтового живлення, обумовлює збільшення концентрації біогенних елементів, продуктів техногенезу в дренажних і ґрунтових водах, прилеглих водоймах.

Загальна оцінка впливу осушення на довкілля здійснюється шляхом:

• порівняння даних про стан природних комплексів у природних умовах (до проведення осушувальних меліорацій) і в техногенних умовах (після 3-5 років вводу осушувального об'єкту меліорації в експлуатацію);

• порівняння даних про стан природних комплексів в техногенних умовах з аналогом поза зоною впливу осушення (на прилеглих зонах);

• встановлення фактичної зони впливу осушення на прилеглі землі і порівняння з проектною (прогнозованою).

• Оцінюють екологічний стан об'єкта шляхом порівняння одержаних польових, лабораторних і камеральних даних із прийнятими за основу.

Оцінка проводиться з метою створення на осушуваних землях оптимального водно-повітряного режиму для росту і розвитку сільськогосподарських культур.