4. Землі історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та вій-ськові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянок історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Статус та правовий режим цих земель визначається Земельним кодексом України, законами України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р. (ст. 7) та «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.

Об’єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки. Порядок визначення категорій пам’яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після занесення до реєстру на об’єкт культурної спадщини та всі його складові елементи поширюється правовий статус пам’ятки.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об’єктів культурної спадщини, що визнані пам’ятками. Так, усі пам’ятки археології як на поверхні, так і під водою незалежно від форм власності на землю чи водного об’єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Об’єкти культурної спадщини на території України охороняються та контролюються державою згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.

4. Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги

Водоохоронною зоною є природна територія господарської діяльності, яка регулюється і встановлюється вздовж річок і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Така зона створюється для сприятливого режиму водних об’єктів та островів, попередження їх забруднення, засмічення й вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин.

Водний кодекс України визначає прибережну захисну смугу, як частину водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони .

Землі прибережної захисної смуги розташовуються ближче до водного об’єкта, ніж інші землі водоохоронної зони, і саме вони потенційно розглядаються можливим об’єктом забудови зацікавленими особами. Але прибережна захисна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга запобігає руйнуванню водних екологічних систем, зсувам, ерозії, появі необґрунтованої забудови. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (окрім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Статтею 59 ЗКУ встановлено діяльність на земельних ділянках під прибережними захисними смугами та перелік призначень використання таких земельних ділянок при їх передачі в оренду громадянам і юридичним особам. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг водних об’єктів і островів для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, для проведення науково-дослідних робіт тощо.

Земельним кодексом України, а саме статтею 60 визначено поняття прибережної захисної смуги – це частина водоохоронної зони вздовж річки, навколо водойми, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, та визначені її розміри для водних об’єктів.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації, тобто прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються не автоматично, бо лише в цьому випадку існує можливість врахування містобудівної документації (яка існує на момент встановлення прибережної захисної смуги забудови в її теоретичних межах).

Необхідно зауважити, що при встановленні водоохоронної й прибережної захисної смуги вздовж або навколо водного об’єкту й острова в межах населеного пункту, на таку прибережну захисну смугу розповсюджується закріплений у нормативних актах правовий режим, і будівництво в межах такої смуги заборонене.

Відповідно до статтей 9, 87 Водного кодексу України облаштування прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм входить до компетенції міських, районних рад, тож хочеться побажати місцевим органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з метою усунення порушень діяльності суб’єктів господарювання та громадян, що завдають збитки довкіллю, забруднюють поверхневі води та землі у межах даних територій здійснювати ефективний контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг та додержання режиму їх використання.