Розділ 5

основні ЗАСОБИ

підприємств

• Е кономічна суть та класифікація основних засобів

• Облік і оцінка основних засобів на підприємстві

• Зношення основних засобів

• Амортизація основних засобів

• Показники основних засобів

• Основні напрямки поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей

5.1 Економічна суть і класифікація основних засобів

Виробничий процес може функціонувати тільки в тому випадку, якщо в просторі і часі з’єднані його складові елементи, які зображені на рис. 5.1.

Засоби праці

Праця

0. Матеріальна продукція

1. Робота виробничого призначення

2. Виробничі послуги

Предмети праці

Рис. 5.1. Складові елементи виробничого процесу

Засоби праці і предмети праці – це засоби виробництва, вони складають матеріально-технічну базу підприємства, їх ще називають виробничими фондами (рис. 5.2). Залежно від функціональної ролі в процесі виробництва, способу перене­сення своєї вартості на готову продукцію та характеру відтворення виробничі фонди поділяються на основні і оборотні засоби.

Визначаючи економічну суть основних засобів, можна сказати, що основні засоби – це матеріальні активи, що призначені для використання у господарській діяльності підприємства, мають достовірну вартість більшу за 2500 грн., яка у частині виробничих основних засобів поступово зменшується (амортизується) до завершення строку їх корисного використання, що становить понад один рік або операційний цикл, якщо він довший за рік.

Отже, характерними ідентифікаційними ознаками основних засобів є:

- матеріальна форма (критерій форми);

- використання у господарській діяльності підприємства, тобто вони призначені не для продажу (критерій призначення);

• вартість об’єкта має перевищувати 2500 грн. та бути достовірно визначена, тобто підтверджена документально (критерій вартості);

• у частині виробничих основних засобів застосовується особливий механізм перенесення їх вартості на продукцію, роботи, послуги (амортизація);

• довготривалий термін корисного використання – не менший за один рік або операційний цикл, якщо він більший за рік (критерій строку використання).

Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.

Об’єкт основних засобів – закінчений пристрій зі всіма приладами і приладдям до нього або окремий конструк­тивно відокремлений предмет, призначений для вико­нання певних самостійних функцій.

Оскільки об’єкти основних засобів на підприємствах, як правило, є дуже численними, важливе значення має їх класифікація.

Насамперед залежно від виробничого призначення основні засоби поділяють на засоби виробничого та невиробничого призначення, рис. 5.2.

Основні виробничі засоби – це частина основних засобів, котрі безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, прилади, устаткування) або створюють умови для його здійснення (виробничі будівлі, транспортні споруди, електро- та тепломережі), або служать для зберігання предметів та продуктів праці.

Оскільки елементи основних виробничих засобів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, їх поділяють на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції (робочі машини й устаткування, інструмент, транспортні засоби), і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва (будівлі, споруди, господарський інвентар).

Поряд з виробничими існують невиробничі основні засоби – житлові будинки, дитячі і спортивні комплекси, їдальні, кафе, медпункти, заклади побутового обслуговування та інші об’єкти культурно-побутового призначення, які перебувають на балансі підприємств. На відміну від виробничих засобів вони не беруть участі в процесі виробництва.

Рис. 5.2. Класифікація виробничих фондів підприємств

Основні виробничі засоби – матеріально-технічна база виробництва. Від їх обсягу і продуктивності залежить виробнича потужність підприємства. Вони становлять приблизно 95-98% від загальної вартості основних засобів підприємства.

За видовою класифікацією, яка зображена на рис. 5.3, основні засоби підприємств поділяють на групи.

Рис. 5.3. Видова класифікація основних засобів .

1. Група основних засобів – це сукупність однотипних за технічними характеристиками та умовами використання основних засобів.

У групі 1 “Земельні ділянки” ведеться облік земельних ділянок, що є власністю підприємства.

У групі 2 “Капітальні витрати на поліпшення земель” ведеться облік капітальних витрат на культурно-технічні заходи поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування (планування земельних ділянок, корчування площі під ріллю, очистка полів від каміння і валунів, купин, розчистка заростей, очистка водойм та ін.).

У групі 3 “Будівлі, споруди та передавальні пристрої” обліковуються:

0. • будівлі (компресорних, операторних, насосних, майстерень, лабораторій, контори експедицій, офіси, житлові будівлі та інші архітектурно-будівельні об’єкти виробничого, адміністративно-господарського і соціально-побутового призначення).

Об’єктом основних засобів у цій групі є кожна окрема будівля, прибудови, які мають самостійне господар­ське значення (склади, гаражі тощо). При цьому до складу об’єкта входять усі комунікації, необхідні для нормальної його експлуатації (системи опалення, освітлення, вентиляції, водогазопостачання, внутріш­ні телефони і сигналізаційні мережі, ліфтове господар­ство);

• споруди (нафтові і газові свердловини, стовбу­ри шахт, автомобільні дороги, мости, резервуари та ін.), які є сукупністю інженерно-будівельних об’єктів, призначених для виконання спеціальних технічних або загальних функ­цій процесу виробництва без зміни процесу праці та його результатів. Об’єктом основних засобів вважаєть­ся кожна окрема споруда з усім обладнанням, що належить до неї;

• передавальні пристрої (лінії електропередач, трансмісії, трубопроводи, тепломережі, газові мережі, лінії зв’язку та ін.) – тобто сукупність об’єктів, призначених для передачі електричної, теплової, механічної енергії, інформації тощо.

У групі 4 “Машини та обладнання” обліковуються:

• силові машини та обладнання, машини-гене­ратори, що виробляють теплову та електричну енергію, і машини-двигуни, що перетворюють різ­ного роду енергію (енергію води, вітру, теплову, електричну енергію та ін.) у механічну, тобто в енергію руху;

• робочі машини та обладнання (бурові верстати, агрегати, сепаратори, насоси, лебідки, сейсмостанції, каротажні станції, машини, апара­ти та їх обладнання, запірна арматура інше);

• вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої та лабораторне обладнання (геофізичні прилади, манометри, ваги, доза­тори, обладнання для диспетчерського контролю, сигналізації, прилади й апаратура заводських та науково-дослідних лабораторій, мікроскопи, термостати тощо);

• електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації та їх комплектуючі (комп’ютери, монітори, принтери, засоби зчитування інформації, периферійне і мережеве обладнання, мікрофони і рації, телефони (в тому числі і стільникові) тощо);

• інші машини та обладнання (зокрема медич­не обладнання, обладнання стадіонів, спортивних майданчиків, телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

У групі 5 “Транспортні засоби” ве­деться облік усіх засобів пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів.

• рухомого складу залізничного, водного, авто­мобільного транспорту (електровози, тепловози, буксири, баржі та барки, човни, автомобілі вантажні та легкові, причепи, автосамоскиди, автоцистерни, автобуси, трактори-тягачі та ін.);

• рухомого складу повітряного транспорту (літаки, вертольоти).

• гужового транспорту (вози, сани та ін.);

• виробничого транспорту (електрокари, мотоцикли, моторолери, велосипеди, візки та ін.);

• усіх видів спортивного транспорту.

В групі 6 “Інструменти, прилади та інвентар” обліковуються:

• інструменти – механічні та немеханічні знаря­ддя праці загального призначення. До них належать: різальні, ударні, та ущільнюючі знаряддя ручної праці, а також різного роду пристрої для обробки матеріалів, здійснення монтажних робіт та ін. (лещата, патрони, електродрилі та ін.);

• виробничий інвентар та приладдя – предмети виробничого призначення, які служать для полегшення виробничих операцій в процесі роботи (робочі столи, верстаки, кафедри, парти, стелажі, інвентарна тара);

• господарський інвентар – предмети конторсько­го та господарського облаштування (вішаки, гардероби, шафи різні, столи, крісла, друкарські машини, намети, килими, портьєри та інший інвентар).

У групі 7 “Тварини” здійснюється облік:

• робочої худоби (коні, віслюки та інші робочі твари­ни);

• продуктивної та племінної худоби (корови, вівцематки, кози, барани та ін.).

Об’єктом основних засобів цієї групи зазвичай є кожна доросла тварина.

У групі 8 “Багаторічні насадження” обліковуються плодово-ягідні насадження всіх видів, дерева та кущі, озеленювальні та деко­ративні насадження на вулицях, площах, у парках, садах, скверах, на території установ.

У групі 9 “Інші основні засоби” ведеться облік засобів, які не включені до наведених вище груп.

Окрім цього, в Національних стандартах бухгалтерського обліку окремо виділяються інші необоротні матеріальні активи, які слід розглядати як основні засоби, котрі у Податковому кодексі кваліфікують за такими групами:

10. Бібліотечні фонди.

11. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

12. Тимчасові споруди.

13. Природні ресурси.

14. Інвентарна тара.

15. Предмети прокату.

16. Довгострокові біологічні активи.

Видова класифікація основних засобів використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики.

Співвідношення окремих груп основних засобів в їх загальному обсязі становить їх структуру. Підприємство зацікавлене в підвищенні питомої ваги машин, обладнання, тобто активної частини основних засобів, які визначають можливості підприємства щодо виробництва різних видів продукції.

Виробнича структура основних засобів та її зміни за певний період дають змогу характеризувати технічний рівень підприємства та ефективність використання капітальних вкла­день в основні засоби. Зокрема, вища питома вага активної части­ни основних засобів забезпечує збільшення виробництва про­дукції на 1 грн. основних виробничих засобів. Така структура елементів основних засобів спостерігається на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності та праці, де виробничі процеси механізовані й авто­матизовані, широко використовуються досягнення науки.

Окрім того, на виробничу структуру основних засобів підприємства впливає також розвиток спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, що зумовлюють технічний його рівень.

Істотними особливостями основних засобів є їх висока вартість, значна тривалість експлуатації, а також ди­намічні зміни технологічного рівня внаслідок розвитку НТП та інноваційної діяльності підприємства.

5.2 Облік і оцінка основних засобів на підприємстві

Облік основних засобів повинен забезпечити нормальний процес їх відтворення та збереження, контроль за використанням. Він здійснюються в нату­ральній і вартісній формах.

При оцінці основних засобів у нату­ральній формі встановлюють кількість машин, їх продук­тивність, розмір виробничих площ тощо. Такі дані використову­ють для розрахунку виробничої потужності підприємств, плану­вання виробничої програми, виявлення резервів підвищення продуктивності обладнання. З цією метою проводять інвентаризацію і паспорти­зацію обладнання, облік його вибуття та надходження.

Грошова, або вартісна оцінка основних засобів необхідна для прогнозування розширеного відтворення основних засобів, визначення рівня їх спрацювання, розміру амортизаційних відрахувань, цілей приватизації.

Існує кілька видів грошової оцінки основних засобів, що зумовлено тривалістю їх участі в процесі виробництва і зміною умов відтворення; за первісною, відновною, справедливою, залишковою, ліквідаційною, вартістю ліквідації, балансовою вартістю.

Первісна вартість основних засобів – це їх історична (фактична) вартість на момент придбання. Вона складається з: суми витрат, що сплачують постачальникам та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт; витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів; сум реєстраційних зборів, державного, ввізного мита, страхування та аналогічних платежів, що здійснюються в зв’язку з придбанням основних засобів; інших витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), і зменшується в зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних засобів.

Відновна вартість – вартість відтворення основних засобів у сучасних умовах. Як правило, вона визначається під час переоцінки основних засобів, яка проводиться за рішенням уряду. Відновна вартість встановлюється на основі чинних на момент переоцінки цін на нові засоби праці, аналогічні раніше створеним, а за відсутності останніх – множенням первісної вартості на індекс зміни цін продукції даного виду за період, що минув з мо­менту її створення.

Всього в Україні було здійснено чотири індексації вартості основних фондів станом на: 1 травня 1992 р.; 1 серпня 1993 р.; 1 січня 1995 р.; 1 квітня 1996 р. Ці переоцінки здійснювались у відповідності з темпами гіперінфляції, яка мала місце в Україні в 1992-1995 рр. й індекс якої склав за цей період близько 100 000. Ось чому при введенні гривні 1 вересня 1996 року грошова реформа полягала в збільшенні вартості гривні відносно купоно-карбованця в 100 000 разів.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку підприємства мають право переоцінювати основні засоби, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Справедлива вартість визначається сумою, за якою актив може бути обміняний або отриманий в операції між незалежними, поінформованими та зацікавленими сторонами.

Поняття справедливої вартості широко використовується у Міжнародних стандартах фінансової звітності. Воно є тотожним поняттю ринкової вартості, хоча не в усіх випадках вони еквівалентні. Справедлива вартість є ринковою вартістю основних засобів у тих випадках, коли є можливість її встановити і знаходиться вона, шляхом оцінки. За відсутності даних про ринкову вартість справедливою вартістю вважають відновну вартість за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. У Податковому кодексі України поняття справедливої вартості заміщене поняттям «звичайна ціна».

«Звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом. Якщо доведено зворотне, вважається, що звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін» (ст. 14.1.71).

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною або відновною вартістю основних засобів та сумою їх спрацювання за весь період експлуатації.

Ліквідаційна вартість – вартість основних засобів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних засобів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням втрат, пов’язаних з ліквідацією.

Балансова вартість – вартість, за якою основні засоби обліковуються на балансі підприємства. На даний час балансовою вартістю вважається залишкова вартість основних засобів.