5.4 Амортизація основних засобів
Амортизація – економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію (виконану роботу) з подальшим нагромадженням коштів для відтворення основних засобів. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зношення основних засобів і здійснюється з метою повної їх заміни при вибутті, що є головним призначенням амортизаційних відрахувань. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних засобів, часу їх використання, витрат на капітальні ремонти та модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних засобів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції (робіт, послуг) і відшкодовується при її реалізації.
В умовах ринкових відносин розмір амортизаційних відрахувань істотно впливає на економіку підприємства.
Відношення річної суми амортизації до вартості основних засобів, виражене в процентах, називається нормою амортизації. Нарахована у процентах, вона показує питому вагу щорічної балансової вартості, яку основні засоби переносять на вироблену ними продукцію. За встановленими нормами амортизації відрахування включаються у собівартість готової продукції.
Визначення норм амортизації має важливе значення для економіки підприємства. В Україні до 1 липня 2000 р., тобто до моменту введення Національних стандартів бухгалтерського обліку, норми амортизації визначались централізовано і були єдиними для всіх підприємств.
Норма амортизації залежить, в основному, від чотирьох факторів:
• вартості об'єкта основних засобів;
• ліквідаційної вартості;
• строку корисного використання;
• методу нарахування амортизації.
У загальному вигляді норму амортизації (НА) можна розрахувати за формулою
(5.6)
де Фп – первісна вартість, грн.; Вк – витрати на капітальний ремонт за весь строк служби основних засобів, грн.; Вм – витрати на модернізацію за весь строк служби основних засобів, грн.; Вл – ліквідаційна вартість, тобто виручка від реалізації після закінчення терміну використання основних засобів, грн.; Тн – нормативний строк служби основних засобів, роки.
Первісна вартість об'єкта основних засобів – показник, який визначається за даними бухгалтерського обліку та не потребує будь-яких вірогідних оцінок. Види витрат, що їх враховують у складі первісної вартості, в зв'язку із введенням у дію стандартів практично не змінилися. До таких витрат належать витрати, пов'язані з придбанням, доставкою (у тому числі витрати на страхування ризиків доставки) і введенням об'єктів основних засобів в експлуатацію.
Оцінку ліквідаційної вартості може бути доволі точно здійснено для активів з відносно коротким терміном використання. Але здебільшого вона є досить умовною. Найчастіше застосовують оцінку вартості основних засобів після закінчення строку їх корисного використання виходячи з ціни брухту, який можна реалізувати. В окремих випадках, окрім ціни брухту, в оцінці ліквідаційної вартості може бути враховано вартість деталей зношеного активу, які можуть бути реалізовані або використані як запасні частини. Отже, ліквідаційна вартість залежить не тільки від стану об'єкта, а й від ринку збуту.
Одним з найважливіших показників, що впливають на визначення норми амортизації, є нормативний строк відшкодування вартості основних засобів (Тн), або строк корисного використання (експлуатації).
Згідно з Національними стандартами, строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).
У табл. 5.1 наведено мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів, які встановлені Податковим кодексом України, введеним у дію з 1.04.2011 року.
Підприємство має право самостійно встановлювати строки корисного використання основних засобів, але не менші мінімально допустимих. При встановленні термінів корисного використання необхідно враховувати:
очікуване використання об’єкта основних засобів з врахуванням його потужності і продуктивності;
фізичне та моральне зношення основних засобів;
правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
Табл. 5.1