1.Поняття та класифікація суб’єктів фінансового права.

На попередніх лекціях ви розглядали основні теми такого інституту Загальної частини фінансового права, як об’єктивне право. Закономірним продовженням буде вивчення суб’єктивного фінансового права. Перша тема даного розділу, яку ми сьогодні розглянемо, це – суб’єкти фінансового права. Але перш ніж перейти до теми слід зазначити, що ж таке суб’єктивне фінансове право.

Суб’єктивне право є ключовим елементом механізму правового регулювання. Дане поняття є багатозначним і існує два підходи до його розуміння:

1. Юридичне, що виникає з норми і обумовлене відповідним обов’язком.

2. Природно-правове розуміння, поширене в сенсі природних прав людини;

З позитивістського підходуСуб'єктивне фінансове право — це на­лежна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єк­там цих зв'язків для задоволення їхніх інтересів міра можливої або дозволе­ної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів. З етатистської точки зору, суб'єктивне право виражено в суворо визначених юридичних можливостях цієї особи, в наяв­ності у неї відомого «юридичного плюса», причому ці можли­вості не безмежні, їх чітко визначено за змістом, у цих межах особа й може будувати свою поведінку. Наприклад, Державна фінансова інспекція (державне контрольно-ревізійне управління*, основним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і ма­теріальних цінностей, їхнім збереженням, станом і достовір­ністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відом­ствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і устано­вах, а також на підприємствах, установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валют­них фондів, відповідно до законодавства, має, наприклад, такі права: право проводити ревізії та перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т.д. грошові й бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджу­ють надходження й використання коштів і матеріальних цінно­стей; право одержувати від відповідних установ потрібні відо­мості тощо. До того ж, саме обов'язки іншої сторони фінансо­вих відносин, що містяться в нормі, виступають гарантією дотримання прав управомочених суб'єктів

З природно-правового підходу суб’єктивне фінансове право – це вид та міра поведінки людей, що виступає передумовою особистої свободи індивіда, засоби задоволення матеріальних та духовних потреб, забезпечує поєднання колективних, індивідуальних і суспільних інтересів. Тобто, суб’єктивне право виступає мірою свободи, яка визначається суб’єктивною здатністю окремої людини реалізовувати себе.

Як висновок можемо зазначити, що з позицій природно-правового типу право розуміння суб’єктивне фінансове право це можливість реалізації невід’ємних прав і свобод особи у сфері правового регулювання публічних фінансів та максимальне їх закріплення та гарантування з боку публічного суб’єкта.

1. Поняття та класифікація суб’єктів фінансового права.

Наявність правової категорії суб’єкт фінансового права зумовлюється тим, що, регулюючи вiдповiдну сферу суспільних відносин, фінансове право визначає коло учасників цих відносин, наділяє їх юридичними правами та обов’язками, реалізація яких забезпечує розподіл та перерозподіл ВВП та частини національного доходу  та здійснення фінансового контролю за цими процесами.

С.С. Алексєєв вважає, що для суб’єкта права характерними є дві головні ознаки. По-перше, це особа – учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Вона повинна володіти: а* зовнішньою відокремленістю; б* персоніфікованістю; в* здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю.

По-друге, це реально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм.

Суб’єкт фінансового права є поняттям ширшим, ніж суб’єкт фінансових правовідносин і співвідноситься з останнім як загальне і конкретне, оскільки є носієм передбачених нормами фінансового права суб’єктивних прав і юридичних обов’язків та має потенційну можливість участі у фінансових правовідносинах. Тобто, якщо суб’єкт фінансового права – це особа, яка потенційно здатна бути учасником фінансових правовідносин, то суб’єкт фінансового правовідношення – це реальний учасник конкретних правовідносин.

Загальною передумовою участі суб’єктів фінансового права у правовідносинах є правосуб’єктність, яка виступає соціально-правовою можливістю суб’єкта бути учасником правовідносин. Правові норми, які наділяють суб’єкта права правосуб’єктністю, вказують на якості, якими повинен володіти суб’єкт будь-яких правовідносин і зумовлюють наявність існуючого правового зв’язку між державою і суб’єктом. Немає суб’єкта з єдиною універсальною правосуб’єктністю, суб’єкт одних суспільних відносин може не визнаватися суб’єктом інших. Кожний вид суспільних відносин характеризується специфічним колом їхніх суб’єктів.

Фінансова правосуб’єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб’єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин. Передумовою фінансової правосуб’єктності виступають: конституційна правосуб’єктність – для Української держави, Автономної Республіки Крим та муніципальних утворень; адміністративна правосуб’єктність – для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб’єктність – для фізичних та юридичних осіб.

Фінансова правосуб'єктність визнається за певним суб'єктом:

• безпосередньо – шляхом прямої вказівки на це в законі;

• опосередковано – шляхом окреслення їхніх прав та обов'язків у сфері правового регулювання публічних фінансів.

У загальній теорії права виділяють загальну, галузеву та спеціальну правосуб'єктність.

Відповідно, загальна правосуб'єктність – це здатність суб'єкта бути учасником правовідносин взагалі; галузева – здатність суб'єкта бути учасником лише фінансових правовідносин; спеціальна – здатність суб'єкта бути учасником певного кола фінансових правовідносин.

Спеціальна правосуб'єктність має свої різновиди: активна правосуб'єктність, якою наділені управо мочені носії; пасивна правосуб'єктність, яка надана зобов’язаним  суб'єктам.

Правосуб'єктність публічних осіб виявляється у їх компетенції – сукупності прав і обов'язків, які надаються їм для виконання відповідних функцій.

Правосуб'єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності і дієздатності, в деяких випадках вона включає деліктоздатність.

Категорія фінансова правосуб’єктність є складною і становить єдність понять фінансова правоздатність і фінансова дієздатність. Фінансова правоздатність – це зумовлена фінансово-правовими нормами можливість суб’єктів права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки у сфері публічних фінансів. Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і роз­мірах, установлених законом. Усі громадяни щороку подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встанов­леному законом.

Під фінансовоюдієздатністю слід розуміти обумовлену правовими нормами здатність суб’єктів фінансового права своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД.

Розрізнення правоздатності і дієздатності є важливим для характеристики фінансової правосуб’єктності фізичних осіб, оскільки можливість своїми діями набувати права і нести обов’язки виникає у фізичних осіб лише після досягнення певного віку. У таких суб’єктів фінансового права як держава, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Однією із форм прояву дієздатності суб'єкта фінансових правовідносин є деліктоздатність, тобто встановлена правовими нормами здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених цими нормами.

Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що особи, їхні об'єднання, організації та інші суб'єкти спочатку в силу приписів норм законодавчих актів набувають правового статусу суб'єктів фінансового права, а надалі, вступаючи у конкретні відносини, вони реалізують свою правосуб'єктність і переходять у статус суб'єктів фінансових правовідносин.

Класифікація суб'єктів фінансового права здійснюється із урахуванням наявності фінансової правосуб'єктності або, інакше кажучи, фінансово-правового статусу учасника правовідносин.  Фінансові правовідносини є публічними за своєю правовою природою, тому у них завжди бере участь сторона, яка представляє та забезпечую публічний інтерес.

У фінансово-правовій науці серед учених найбільш поширеним є підхід виділяти такі три групи суб’єктів фінансового права:

• суспільно-територіальні утворення;

• колективні суб’єкти;

• індивідуальні суб’єкти.

До суспільно-територіальних утворень відносять державу в цілому та  органи місцевого самоврядування (АР Крим, області, міста, райони, селища, села*.

До колективних суб’єктів – органи державної влади, підприємства, установи та організації.

Третя група об’єднує індивідуальних суб’єктів, до яких відносяться фізичні особи.

Водночас питання віднесення суспільно-територіальних утворень до суб'єктів фінансового права є дискусійним. Так, деякі вчені вказують на те, що суб'єктами фінансового права виступає не держава в цілому, а її конкретні органи, що реалізують свої повноваження у конкретній сфері. Так, М. Гурвич зазначає, що відносини у фінансовій сфері можуть виникати лише між органами державної влади, органами державного управління, місцевими органами влади та громадянами. Аналогічну позицію щодо цього займають і інші вчені. Водночас варто зазначити, що для публічних галузей права є характерним визначення держави як суб'єкта, що має специфічні ознаки. Що ж стосується приватних галузей права, то в цивільному законодавстві України існує пряма вказівка, що держава є учасником цивільних відносин, а відтак наділена цивільною правосуб'єктністю.

Тому деякі вчені виділяють дві групи суб’єктів: колективні суб’єкти, до яких відноситься держава в особі уповноважених органів, місцеві утворення, юридичні особи, некомерційні організації  та індивідуальні суб’єкти – до яких відносять фізичних осіб.

Також серед зазначених суб’єктів можна виділити управомочених суб’єктів фінансових правовідносин та зобов’язаних суб’єктів фінансових правовідносин. Наважимося припустити, що під терміном «управомочений суб’єкт» автори розуміють суб’єкта, наділеного владними повноваженнями у фінансовій сфері, якщо так то, це є не зовсім коректним використання даного терміна.  Отже, остання класифікація, має виглядати так:

1. владарюючі суб’єкти фінансового права; (Корекніше цю групу було б назвати уповноваженні суб’єкти*.

2. зобов’язані суб’єкти фінансового права.

Д.В. Вінницький пропонує в основу класифікації суб’єктів податкового права покласти наявність (або відсутність* публічної влади у суб’єкта та поділити суб’єктів податкового права на публічних та приватних суб’єктів податкового права. Він зазначає, що даний принцип можна застосувати і для класифікації суб’єктів фінансового права в цілому.

Серед  ознак розрізнення публічних та приватних суб'єктів Д.В. Вінницький виділяє такі:

1. Приватні суб’єкти виражають у податкових правовідносинах (а відповідно й у фінансових*, як правило, свою власну волю та інтерес. Публічні – волю та інтерес відповідної соціальної спільноти, що проживає на відповідній території;

2. Правосуб’єктність приватних суб’єктів характеризується правоздатністю та дієздатністю, правосуб’єктність публічних суб’єктів – компетенцією;

3. Виникнення публічного суб’єкта має абоісторичний характер, або він створюється в примусовому порядку. Дляприватного суб’єкта більш характерним є добровільність створення (ця ознака маєзначення для колективних суб’єктів*.

Л. К. Воронова та О. П. Орлюк пропону­ють дещо відмінну від наведеної класифікацію суб'єктів фінансових правовідносин. Вони відносять до таких суб'єктів юридичних і фізич­них осіб, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків, при цьому зазначаючи, що правами юридичних осіб у фінансових відносинах наділені: держава в цілому; державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції; орга­ни місцевого самоврядування; підприємства, установи (у тому числі бюджетні*, об'єднання тощо. У своїх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами юридичні особи виступають як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для осіб, що вступають з ним у відносини.

Водночас слід зазначити, що кожен фінансово-правовий інститут (бюджетний, податковий, валютний, інститут видатків та ін.* характеризується певноюспецифікою, яка проявляється як на рівні їх змісту, так і на рівні суб'єктного складу.