1. Поняття та правова природа зборів та інших обов’язкових платежів

1. 1. Поняття та правова природа зборів та інших обов’язкових платежів

Ст.6.2 Збором (платою, внеском* є обов'язковий платіж: до від­повідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Поява цієї статті в такій редакції є певною новелою податкового законодавства. Уперше в українському податковому законодавстві нада­но визначення податку та збору. У статті 2 Закону України № 1251-XII від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 39. - Ст. 510.* під податком і збором (обов'язковим платежем* до бюджетів та до державних цільових фондів розумівся обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або дер­жавного цільового фонду, який здійснювався платниками у порядку і на умовах, що визначалися законами України про оподаткування. Тобто розмежування податку та збору залишалося поза увагою законодавця. Така ситуація містила певне протиріччя. По-перше, яким чином розріз­няти ці платежі? По-друге, як вони співвідносяться з митом, державним митом і т. д.? По-третє, що таке закони України про оподаткування? Але найбільшою проблемою була конструкція «податку, збору (обов'язкового платежу*». По-перше, вона суперечила ст. 67 Консти­туції України, яка закріплює обов'язок сплачувати податки та збори (ні про які обов'язкові платежі не йдеться*. По-друге, до обов'язкових платежів належить і низка інших надходжень до бюджету (наприклад, адміністративні штрафи і т. д.*. Саме тому такий підхід чинної редак­ції Податкового кодексу України є певним досягненням.

Аналізуючи справляння податків, необхідно враховувати, що вони є не єдиним джерелом доходів бюджету. Крім власне податків (яким належить провідна роль у формуванні бюджету*, іс­нують й інші види вилучень у бюджети: ліцензійні й реєстраційні збори тощо. Слід також враховувати, що юридичні та фізичні особи здійснюють обов'язкові відрахування в позабюджетні фонди, спла­чують інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм платежів викликає необхідність визначити, що ж з них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Таким чином, всюсистему платежів, які входять до податкової системи, можна розподілити на податки і збо­ри. Якщо до першої групи належать саме податки(податок на при­буток підприємств, плата за землю та ін.*, то друга група складається із зборів (збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів та ін.*. Слід окремо зазначити, що відсутність єдиного підходу до роз­межування податкових зборів, їх класифікації створює труднощі, у тому числі й в аспекті характеристики нецільової природи податку.

Від правильного визначення місця кожного виду платежу в системі доходів публічних суб’єктів та, зокрема, в системі обов’язкових платежів, залежить порядок його встановлення та введення, підстави справляння та стягнення.

З цією метою необхідно провести чітку межу між окремими видами платежів, основою якої повинні стати не лише позиція законодавця, але і юридична природа та економічний зміст цих платежів. Як зазначає С.В. Разгулін, назва податкового платежу повинна законодавчо формулюватися на основі його сутності, а не навпаки[1].

Частина 2 ст. 6 Податкового кодексу України справляє двоїсте враження. З одного боку, її намагалися максимально наблизити до конституційної вимоги в сплаті податків та зборів (ст. 67 Конституції України*. Тобто виходячи з цієї норми, крім податків та зборів ніяких інших платежів, які мали б цю правову природу, Конституцією не передбачено. Позитивним у цьому сенсі виглядає зникнення конструк­ції обов'язкових платежів, яка використовувалася Законом України «Про систему оподаткування». Утім законодавець так і не зміг подо­лати певного протиріччя щодо різноманіття податкових платежів. Поняття збору використовується як родова конструкція до плати та внеску. Це дуже суперечлива та штучна позиція. По-перше, виникає питання щодо їх співвідношення. По-друге, якщо проаналізувати склад загальнодержавних та місцевих податків та зборів (статті 8-10 Податкового кодексу України*, то використовуєть­ся конструкція податку, збору, плати, мита. Тобто про внесок взагалі не йдеться, і в цьому сенсі ми стикаємося вже з колізією між окреми­ми статтями Загальної частини цього кодифікованого акту. По-третє,  із такої редакції ст. 6 залишається незрозумілим місце мита. Наявність навіть бланкетної норми до митного законодавства внесла б більшу визначеність у регулювання цих відносин.

Дуже часто як синоніми вживаються поняття «податок» і «збір». Дійсно, це дуже схожі категорії, але вони перебувають у певному співвідношенні. Тривалий час як певне родове визначення стосовно них використовувалось поняття обов'язкового платежу, яке розгляда­лося як родове, що охоплювало всю сукупність податків і зборів. Йшлося, фактично, про обов'язкові платежі податкового характеру. Штрафи, стягнення теж мають обов'язковий, але не податковий ха­рактер. У широкому розумінні саме обов'язкові платежі податкового характеру як сукупність податків та зборів і становлять податкову систему.

Природно податок та збір поєднує низка загальних рис:

а* обов'яз­ковість сплати податків і зборів;

б* надходження їх до відповідних бюджетів;

в* справляння на основі законодавчо закріпленої форми й порядку справляння;

г* примусовий характер вилучення у разі несплати в добровільному порядку;

ґ* здійс­нення контролю за їх справлянням спеціально уповноваженими конт­ролюючими органами;

д* безеквівалентний характер платежів.

Разом з тим, збори відрізняються від податків. Особливості зборів пов'язуються також із певними рисами, які відмежовують їх від податків:

1* за значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень у до­хідну частину бюджету, збори значно менше*;

2* за метою (податки — задоволення загальносуспільного інтересу; збори — задоволення потреб чи витрат юридичних, фізичних осіб, а також певних потреб або витрат установ*;

3* за обставинами (за характером платежу* (податки — безумовні, індивідуально безвідплатні та нецільові платежі,  збір - виплачуються за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв'язку з по­слугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження, тобто сплачують у зв'язку з наданням певних прав, послуг, або як відшкодування деяких видатків бюджету*;

4* за характером обов'язку (сплата податку пов'язана із реалізацією чітко вираженого обов'язку платни­ка; збір може характеризуються певною добровільністю дій*;

5* за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю*. Відмінності за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито* можуть справлятися як одноразова сплата, податки — певна періодична сплата*; періодичність дій (збори, мито прямо за­лежать від кількості дій, що породжують зобов'язання по сплаті, податки — не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періо­дичність сплати податку із власників нерухомого майна відмінного від земельної ділянки не пов'язується з характером використання такого майна*;

6* за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від по­датків*.

Чіткого законодавчого розмежування мита й збору в Україні на сьогодні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. За сучасних умов акценти трохи змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій при перетинанні митного кордону України.

При визначенні збору законодавець розглядає його як обов'язковий платіж, що справляється з платників зборів унаслідок вчинення на їхкористь юридично значущих дій.

Виділено і суб'єктний склад тих осіб, які мають вчиняти такі дії. До них віднесено: 1* державні органи; 2* ор­гани місцевого самоврядування; 3*уповноважені органи; 4* інші осіб.

Якщо стосовно перших двох учасників цих відносин може скластися певне уявлення, то щодо інших двох виникають деякі питання. По-перше, яким має бути повноваження органу, для того щоб його дії були під­ставою справляння збору? По-друге, що мається на увазі під особами? Здається, що в цьому випадку йдеться про органи та осіб (нотаріальні контори та нотаріуси і т. д.*, та яким чинним законодавством України делеговано обов'язок щодо здійснення таких дій.

[1] Див.: Разгулин С.В. О некоторых вопросах установления налогов и сборов// Налоговый вестник. – 2001. - №11. – С. 145.