1. Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчиз­няних юристів - фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права

 

Наукові погляди на сутність і зміст, межі фі­нансового права пройшли довгу та складну еволюцію, без вра­хування якої, на нашу думку, не можливо всебічно проаналізу­вати та адекватно відобразити сутність фінансового права пост- соціалістичної держави. Адже воно народжується та стверд­жується методом діалектичного зняття з фінансово-правових доктрин, теорій, концепцій минулого, насамперед з радянського фінансового права. Аналіз цих доктрин, теорій та концепцій пе­реконує, що у всі часи в підходах вчених до розуміння фінан­сового права мали місце плюралізм поглядів, різноманітність і навіть протистояння концепцій, наукова полеміка, яка періодич­но переростала в гострі дискусії.

До найбільш дискусійних питань, як правило, належали та продовжують ними залишатися нині наступні проблеми: 1* які саме суспільні відносини належать до сфери фінансового права; 2* які фонди грошових коштів необхідно включати в дану галузь права; 3* яким характером відзначаються фінансово-правові від­носини і чим саме він зумовлений; 4* що являє собою система фінансового права і чим вона зумовлюється; 5* в чому поляга­ють сутність і особливості фінансово-правового методу (чи ме­тодів* регулювання.

Інакше кажучи, в якості основного об'єктивного критерію віднесення правових норм до галузі фінансового права розгля­дався в минулому та продовжує розглядатися нині матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом - фінансових відносин, однак не всіх, а лише публічних фінан­сів. Всі названі проблеми розв'язувались дослідниками в мину­лому та трактуються сучасними вченими-фахівцями з фінансо­вого права в залежності від того, як вони розуміли публічні фі­нанси. Наше розуміння публічних фінансів визначається принци­пом соціального натуралізму. Воно спирається на новітні досяг­нення науки про фінанси і виходить з того, що фінансові відносини - це відносини з розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту і національного доходу. Тобто, що це - розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

Проте такої точки зору дотримуються далеко не всі вчені. У всі періоди розвитку науки фінансового права як вітчизняні, так і зарубіжні юристи-фінансисти нерідко саме поняття «фінан­сове право» ототожнювали з фінансами, з фінансово-правовою наукою і навіть з наукою про фінанси. Таке змішування якісно різних категорій - юридичних, економічних, науково-пізнавальних глибоко помилкове. Проте ми були б не об'єктивними, як би не сказали, що таке змішування має певне логічне пояснення (не переплутати з виправданням*. Зокрема, методологічним ключем до такого пояснення є те, що «фінансове право» як юри­дична категорія генетично пов'язане з «публічними фінансами» як економічною категорією. При цьому характер їх взає­мозв'язку детермінований діалектикою форми та змісту.

Зокрема, видатний російський вчений кінця XIX - початку XX століть, що дістав в той період широке міжнародне визнання у галузі науки фінансового права, В.А.Лебєдєв, писав, що до фінансів належать не тільки державні доходи та грошові кошти, але й взагалі усі матеріальні та особисті кошти, які держава чи інша публічна влада має в своєму розпорядженні для задово­лення суспільних потреб. Використання державних коштів В.А.Лебєдєв до сфери фінансового права не відносив. З приводу останнього він, зокрема, писав: «...власне застосування, витра­чання коштів... виходить за межі відання фінансової науки ... Для фінансового управління функція використання коштів по­лягає тільки у відпуску їх відповідно вимогам, з якими зверта­ються установи».

Інший відомий юрист-фінансист, сучасник В.А. Лебєдєва, 1.1. Патлаєвський до сфери публічних фінансів відносив і витра­чання державних коштів, але тільки виключно по лінії «бюджет - відомство - одержувач бюджетних асигнувань», тобто, ті від­носини, які сучасна наука фінансового права називає «вико­ристанням фондів». Ведучи мову про доходи держави, І.І. Пат­лаєвський мав на увазі не лише грошові кошти, але й різномані­тні натуральні повинності та податки. Зокрема, він включав до сфери фінансового права особисті трудові повинності громадян, наприклад, участь у громадсько-корисних роботах і навіть вій­ськову повинність, які сучасна юриспруденція відносить до сфери адміністративного і конституційного права.

Нерідко до сфери державних видатків, що регулюються фінансовим правом, юристи-фінансисти включали виплату за­робітної плати державним службовцям та пенсій бувшим чино­вникам. Тепер, як відомо, ці відносини регулюються відповідно нормами трудового права і права пенсійного забезпечення. Окремі автори до сфери фінансово-правового регулювання включали навіть так звані «речові потреби», тобто, казенні під­ряди і поставки - те, що в даний час у цивілізованих країнах належить до предмету цивільного права.

Деякі вчені до предмету фінансового права відносили вза­галі все державне майно, як у грошовому, так і в матеріальному вираженні, незалежно від способів його набуття та викорис­тання. При цьому ними робилась оригінальна класифікація та­кого майна: а* майно імператорського двору; б* домени - майно, що покликане за своєю природою приносити дохід державі, на­приклад, державні ліси; в* регалії - поштова, монетна, телегра­фна; г* державні промисли - гірничі, соляні і т.д. Внаслідок цьо­го фінансове право визначалось ними, як сукупність норм, «що регулюють придбання, управління і використання матеріальних ресурсів державою або як «сукупність законів, на підставі яких держава в даний час задовольняє власні матеріальні потреби».

Для всіх без винятку викладених нами вище позицій до­слідників фінансового права спільними з найбільш істотних рис є, по-перше, так званий «широкий» підхід до розуміння предме­ту фінансового права і, по-друге, тлумачення фінансових відно­син, як майнових. Прибічники такого підходу до розуміння фі­нансів і фінансового права в кінці XIX - на початку XX століть, тобто в період розквіту вітчизняного фінансового права, кількі­сно переважали над представниками усіх інших поглядів на пу­блічні фінанси і фінансове право.

Проте вже в той час висловлювались та обґрунтовувались якісно відмінні погляди на предмет фінансового права, що ви­явилися згодом незрівнянно пліднішими та прогресивнішими. Так, уродженець Київщини, найтитулованіший з усіх вчених юристів-фінансистів дійсний член Російської академії наук І. Янжул вважав, що натуральні повинності не належать до пред­мету фінансового права, а є сферою впливу двох інших галузей права - державного та адміністративного. Сферу фінансового права він обмежував тільки відносинами по формуванню держа­вних фондів грошових коштів, тобто, на мові сучасної наукової термінології, він бачив предмет фінансового права у розподіль­них відносинах.

Інший відомий дослідник цієї проблеми А.Свірщевський відзначав, що державні фінанси мали натуральний характер тільки у древні часи. В новий та новітній періоди історії людства вони переважно пов'язані з публічними фондами грошових коштів.