Фінансове право України належить до числа тих галузей на¬ціональної системи права, що розвиваються найбільш динамічно, переживають період глибоких якісних змін, збагачуються новими методологічними підходами до своїх традиційних проблем та охо¬плюють своїм впливом нові явища суспільної дійсності. Такий стан галузі фінансового права зумовлений насамперед докорінни¬ми трансформаціями, що відбуваються у суспільстві, особливо в його економічній сфері. Все вагоміший вплив на розвиток фінан-сового права справляє утвердження в Україні правової держави та громадянського суспільства. Ці фактори роблять можливим і необ¬хідним водночас приводити галузь фінансового права до цивілізо¬ваних стандартів. Мова іде насамперед про регулювання у все більшій мірі су¬спільних відносин, які є предметом фінансового права, актами най¬вищої юридичної сили - законами. Останнє зумовлено тим, що хоч фінансове право не регулює відносини власності - як відомо, його предметом є розподільні та перерозподільні суспільні відносини у сфері публічних фінансів - проте ці суспільні відносини безпосе¬редньо пов'язані з відносинами власності, а тому є особливо чут¬ливими, резонансними у суспільстві. Українській державі, як і усім постсоціалістичним державам, до фінансово-правових відносин у все більшій мірі доводиться підходити з цивілізованих правових позицій та стандартів, враховувати у цьому великий історичний досвід розвинутих держав Заходу. У навчально-методичному посібнику на основі новітніх до¬сягнень науки фінансового права та фінансово-правової практики аналізуються основні проблеми сучасного фінансового права України, з по¬зицій принципу соціального натуралізму розкривається їх правова природа, соціальний зміст та види. Автор не уникає полемічних аспектів проблеми, по цілому ряду з них пропонує власні вирішен¬ня питань. Найбільша увага приділена розкриттю наступних зовсім не розроблених у науці аспектів фінансового права: об’єктивному фінансовому праву (началам фінансового права, конституційним засадам фінансового права, юридичним конструкціям фінансового права, принципам фінансового права)Джерелам фінансового права, зокрема, рішенням Конституційного Суду Украї¬ни як джерелу фінансового права, міжнародним угодам України з питань публічних фінансів як джерелу фінансового права тощо; суб’єктивному фінансовому праву: суб’єктам фінансового права їх видам та особливостям, фінансовому правовідношенню, фінансовому зобов’язанню; Методам фінансового права: як імперативному так заснованому на фактичній рівності суб’єктів фінансових правовідносин. Сучасна теорія фінансового права багата різноманітними концепціями, доктринами, іншими теоретичними побудовами. Унаслідок неоднакових методологічних підходів і переслідуваних цілей їхні постулати, положення, узагальнення, оцінки і висновки не тільки істотно розрізняються між собою, але нерідко є і протилежними, взаємовиключними. Водночас спільними для всіх цих теоретичних побудов, на нашу думку, залишаються ідеалізація, гіперболізація і навіть абсолютизація, всупереч об'єктивній реальності, окремих якостей, сторін суб'єктів фінансового правовідношення, їхніх інтересів. Аналіз багатовікової практики свідчить практика багатьох держав Європи і світу в цілому, спресована в їхніх конституціях. Всебічний аналіз цієї практики переконує, що в даний час пануючі фінансові теорії мають вкрай гостру потребу в їх глибокому і планомірному переосмисленні, трансформації відповідно до нових ідеалів суспільного прогресу, конституційно закріплених парадигм правового регулювання публічних фінансів. Безумовно, насамперед мова йде про невідповідність новим суспільним ідеалам і парадигмам найпоширеніших у новий і новітній час етатистської так званої людиноцентристської доктрин фінансового права. Як переконує великий історичний досвід цивілізованих країн світу, їх сучасна практика, взаємодія суспільства і держави, інших інститутів публічної влади з приводу публічних фінансів завжди належали та належать нині до числа найскладніших теоретичних і практичних проблем суспільствознавства, в тому числі і юриспруденції. Це зумовлено, на нашу думку, як особливою складністю зазначених феноменів об’єктивної реальності, так і постійною зміною їх змісту, еволюцією форм їх взаємодії. Як влучно зазначають Л.К.Воронова та М.П.Кучерявенко, публічні фінанси потрібно розглядати як суспільні „відносини, що регулюють формування, розподіл та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів. Найважливіші ознаки, властивості, риси, які розкривають сутність фінансів, – продовжують вони, – знаходять своє відображення у їх функціях... – розподільній та контролюючій ” [1]. Від оптимальної взаємодії держави та суспільства з приводу публічних фінансів залежить соціально-економічна та політична стабільність у країні, можливість нормального функціонування усіх без винятку суспільних та державних інститутів. У постсоціалістичний період розвитку особливо відчутно проявилися диверсифікація та ускладнення функцій суспільства і держави, змісту публічних фінансів, розширення їх меж. Однак в науці фінансового права це ще не знайшло належного та адекватного відображення. Нерідко навіть провідні вчені традиційно продовжують ототожнювати публічні фінанси з державними фінансами та фінансами місцевого самоврядування. Наприклад, відомі російські юристи-фінансисти М.В.Карасьова та Ю.О.Крохіна у навчальному курсі з фінансового права зазначають: „Центральне місце в системі фінансів займають публічні фінанси, до яких належать фінанси держави та муніципальних утворень ” . На нашу думку, з даного приводу більш аргументованою та переконливою є позиція А.А.Нечай, яка пише, що „таке визначення публічних фінансів залишає неохопленими відносини, що виникають у суспільстві щодо задоволення визнаних державою публічних суспільних інтересів, які не збігаються з традиційними загальнодержавними та територіальними публічними інтересами ” . Ми поділяємо висновок А.А.Нечай про те, що сучасна система публічних фінансів в Україні включає наступні ланки: 1) публічні фінанси держави; 2) публічні фінанси органів місцевого самоврядування; 3) публічні фінанси суспільного (соціального) призначення . Матеріалізованим втіленням останніх є: 1) публічні солідарні фонди коштів обов’язкового соціального страхування, а саме: Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; 2) недержавні пенсійні фонди, через які здійснюється накопичення, інвестування, розподіл та використання коштів обов’язкового державного накопичувального пенсійного страхування (коштів другого рівня пенсійної системи) . Зростання ролі публічних фінансів у всій системі суспільних відносин закономірно призвело до того, що навіть у конституціях багатьох цивілізованих держав світу публічним фінансам стала приділятись особлива увага, а в деяких країнах (Бельгія, Бразилія, ФРН, Польща, Румунія, Словенія, Швеція та інші) в основних законах держав регулюванню публічних фінансів відведено спеціальні розділи. Як засвідчує практика даних держав, це себе сповна виправдало . Вітчизняний конституцієдавець, на превеликий жаль, даним питанням поки що приділив незрівнянно менше уваги , тому одним з перспективних завдань майбутньої конституційної реформи в Україні є, на нашу думку, необхідність розробки та включення в текст Основного Закону спеціального розділу про публічні фінанси. Поки ж що цій проблемі присвячені окремі статті чи навіть частини статей чинної Конституції України. Концепція курсу передбачає проходження студентом у період навчання наступних стадій: І. Формування уявлень про предмет курсу “Фінансове право ”. ІІ. Засвоєння знань стосовно основних елементів та змісту в цілому фінансового права. ІІІ. Вироблення навиків практичного застосування набутих знань. Навчання відбувається шляхом поєднання аудиторних занять (лекції та семінари) із самостійною роботою студентів. Кожна тема доповнена переліком основних питань для самоперевірки і списком обов’язкової та рекомендованої літератури. Виконання завдань покликане сприяти розвитку в студентів аналітичного мислення, вміння самостійно працювати з нормативно-правовими актами, систематизувати отримані знання. Метою курсу є вивчення поняття, основних елементів, змісту та системи фінансового права і їх теоретичне обґрунтування, з’ясування специфіки їх застосування в ході реалізації прав та обов’язків осіб у фінансових правовідносинах. Курс “ Фінансове право ” зорієнтований на досягнення таких цілей: по-перше, навчання студентів системному розумінню основ правового регулювання фінансових відносин в Україні; по-друге, розвивати уявлення про право та фінансове право зокрема, як про об’єктивне явище; по-третє, дати вміння виявляти тенденції розвитку українського бюджетного, податкового, валютного законодавства, а також законодавства про організацію грошового обігу; по-четверте, навчити вмінню грамотно застосовувати фінансове законодавство на практиці; по-п’яте, розкрити специфіку системного та елементаристського підходів у фінансовому праві; по-шосте, дати знання, необхідні для розуміння та наукового теоретико-правового аналізу сучасної української фінансово-правової дійсності; по-сьоме, сформувати базові навики з підготовки і проведення фінансово-правових дослі¬джень у сфері публічних фінансів. Результати вивчення дисципліни формування у студентів розуміння специфіки фінансових відносин в системі правових відносин, уміння орієнтуватися в системі фінансово-правових норм и грамотно застосовувати їх при вирішенні конкретних ситуацій; набуття навиків складання письмових документів, що передбачають використання фінансово-правових знань. Опанування студентами вище означеної проблематики сучасного фінансового права надасть можливість отримати теоретичні знання і практичні навики, забезпечить не лише знання основ да¬ної юридич¬ної дисципліни, але й формування необхідних умінь самостій¬ного, творчого виявлення фінансово-правових сутностей та ана¬лізу наслідків фінансово-правових рішень.
1. Поняття та суспільна природа публічних фінансів. Види фінансів.
Ефективне правове регулювання публічних фінансів потребує чіткого розуміння поняття публічних фінансів та їх суті. Визначення поняття та системи публічних фінансів у державі сьогодні є одним із питань, що активно обговорюються у фінансовому праві та економіці і тісно пов’язуються з визначенням предмета фінансового права. Фінанси є основою економічного життя суспільства, розвитку економіки, зростання добробуту населення. Наявність публічних фінансів об’єктивно зумовлена необхідністю розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами та окремими територіями. Проте, маючи об’єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб’єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.
Найбільш повна етимологія терміну “фінанси” вперше була проведена на початку 20 ст. російським юристом фінансистом Іловайським С.І., так згідно його дослідження термін “фінанси” етимологічно бере свій початок від латинського слова “finis” , що означало “строк платежу”. Від слова “finis” утворилися слова середньовічної латини “finatio”, “financia”, “financia peсuniaria”, які використовувалися в 13-14 ст. в значенні грошового зобов’язання, платежу, суми коштів. За іншою точкою зору, даний термін в німецькій мові має походження від англійського “fine” (штраф, мито* або від німецького “finden” (знаходити*, “finderish” (винахідливий, хитрий, підступний* або, нарешті, від німецького “fеin” (тонкий, спритний, хитрий*. Останні два припущення підтверджуються тим, що в 16-17 ст. в Німеччині слово “Finanz” вживалося в значенні хитрості, підступності, невірності, ненависті та заздрості. У ці ж часи у Франції слово “financе” вже вживалося у значенні державних доходів, а слово “financеs” – у значенні усього державного майна та стану державного господарства. Це французьке значення слова фінанси поступово витісняє всі інші та стає суто економіко-технічним терміном на мовах більшості сучасних культурних народів.
Аналіз сучасної фінансової та фінансово-правової літератури свідчить про те, що еволюція розуміння поняття фінанси не закінчилась в часи С.І. Іловайського, вона триває і сьогодні. Найбільш гострою є дискусія представників «класичної радянської» школи фінансового права з сучасними новаторськими школами фінансового права, яка полягає в тому, що до цього часу представники першої школи вперто ігнорують доречність існування та значення категорії публічні фінанси у фінансовому праві, акцентуючи увагу виключно на державних фінансах і відповідно фінансовій діяльності держави (як існувало в радянський період і було пов’язане з тим, що все «публічне» фактично стало ототожнюватися з «державним», внаслідок чого термін «державне» повністю замінив собою термін «публічне»*. Тому і сьогодні часто можна зустріти таке пояснення, що категорією «фінанси» у широкому значенні охоплюються такі групи, як фінанси фізичних осіб, фінанси юридичних осіб і держави, а у вузькому значенні - лише державні фінанси.
Проте, пошук нових підходів до визначення категорії публічних фінансів та інших базових категорій предмета фінансового права розпочався у 90-х рр. ХХ ст. Він був викликаний низкою таких об’єктивних та суб’єктивних факторів, як: утворення нових держав на території колишнього СРСР із новими системами державного устрою та державної влади; значною зміною сфер управління та організації самоуправління та місцевого самоврядування в Україні та інших новостворених країнах СНД; зміною акцентів у публічних інтересах, що визнаються та забезпечуються новими державами, та підвищенням значущості соціальних питань у функціонуванні новоутворених держав.
Для визначення поняття “публічні фінанси” нам доведеться вирішити два досить складних теоретичних питання, які обговорювалися протягом більш ніж століття. Спочатку з’ясуємо, що таке “публічність” і за якими ознаками її можна виділити у певних суспільних відносинах та відділити від «приватності», а потім зосередимо увагу на визначенні поняття ”фінанси”та його природи , звернувшись також за допомогою до економічних теорій. І вже після цього ми дамо визначення поняття “публічні фінанси”.
Публічність як поняття походить від латинського терміна “publicus” – “суспільний” («не приватний»*, належний усім людям взагалі, гласний, відкритий, спільний. У зарубіжній юридичній термінології, що використовувалася протягом останніх ста років в американському та англійському праві, “публічність” як ознака суспільного явища характеризується через похідне поняття “публічний”. Останнє трактується як “такий, що належить державі, нації, комуні (територіальному об’єднанню громадян*; такий, що належить, використовується або впливає на життя та діяльність усього людства взагалі, певної нації, певної держави, комуни або великого об’єднання людей (але не класу*; дозволений до спільного використання; такий, що не належить до жодної певної окремої особи або певного конкретного класу (осіб*”. Отже, підкреслюється різниця між поняттями “публічний” та “класовий”, що дає змогу розрізняти суспільні явища, які носять “публічний”, але не “класовий” характер.
Таким чином, спираючись на першоджерела визначення термінів “публічність” та “публічний”, можна виділити певні їх ознаки як економічного, так і правового характеру. До правових ознак “публічності” в суспільних явищах із вищенаведеного можна віднести: 1* право власності на об’єкт дослідження: державна власність або власність громади, комуни, 2* мету використання об’єкта дослідження: чи використовується він в інтересах всього людства, всієї держави, усієї нації, всієї громади, комуни, або усього об’єднання людей, що створено не за класовим принципом.
Можна виділити три найпоширеніші на сьогодні теорії розмежування публічного та приватного в суспільних відносинах в тому числі і праві.
Перша теорія, яка бере витоки ще від визначення Ульпіана, – це теорія врахування характеру інтересу, який виявляється в суспільних відносинах. Публічні інтереси регулюються публічним правом, приватні інтереси – приватним.
Друга – теорія субординації у суспільних відносинах (або теорія влади – підпорядкування, теорія суб’єкта*, яка базується на характері взаємовідносин учасників. Відповідно до цієї теорії публічне право характеризується відносинами владного підпорядкування, тому регулює та встановлює відносини владно-підпорядкування. А приватне право характеризується відносинами рівності.
Третя теорія – віднесення за суб’єктами мети виникнення суспільних відносин (інакше кажучи– теорія особливих прав*, відповідно до якої публічне право включає правові положення, які стосуються виключно таких суб’єктів, як держава чи будь-який інший носій державної влади. А до приватного права належать всі інші правові норми та положення, які діють відносно усіх громадян.
Пошуки ознак “публічного” та “приватного” у суспільних явищах є досить складними і довготривалими. Для подальшого визначення публічних фінансів як різновиду суспільних відносин ми пропонуємо використовувати такі ознаки “публічності” та “приватності”:
1* характер інтересу, який виявляється у правовідносинах: публічний чи приватний;
2* форма власності на матеріальний носій (об’єкт* правовідносин: державна, комунальна, колективна (спільна приватна власність певного об’єднання громадян* – для публічних правовідносин або приватна власність окремих громадян – для приватних правовідносин;
3* мета виникнення відповідних суспільних відносин: задоволення потреб однієї окремої людини; задоволення потреб суспільства;
4* метод правового регулювання відповідних суспільних відносин: встановлення імперативних приписів чи встановлення цивільно-правового регулювання відносин між суб’єктами стосовно утворення, розподілу та використання фондів коштів;
5* форма розподілу та форма пристосування матеріального носія (об’єкта* відповідних суспільних відносин до використання:
– призначення об’єкта для розподілу між окремими юридичними чи фізичними особами для прямого задоволення приватних потреб цих осіб, або
– пристосування об’єкта для спільного задоволення відокремлюваних інтересів осіб – суб’єктів правовідносин.
Розглянемо докладніше публічний інтерес як запропоновану нами ознаку публічності.
У сучасній юридичній літературі класики публічного права визначають три види публічного інтересу: державний, суспільний і територіальний інтерес.Крім того, ще на початку ХХ століття С.І. Іловайський, визначав термін “фінанси” з використання категорії публічності:
1* з самого початку пов’язує його з поняттям та ознаками “публічності” тих явищ, з приводу яких виникають фінансияк вид суспільних відносин. Інакше кажучи, можна стверджувати, що для С.І. Іловайського поняття “фінанси” та “публічні фінанси” є повністю тотожними;
2* пов’язує фінанси та фінансову діяльність не лише з господарською діяльністю держави, а і з діяльністю “усіх взагалі примусових союзів” і робить на цьому наголос. Отже, можна стверджувати, що С.І. Іловайський розрізняє державні та місцеві фінанси як різновиди публічних фінансів у державі.
З визначенням державного інтересу та його легітимних носіїв не виникає складнощів. Державний інтерес є різновидом публічного інтересу, носієм якого виступає держава в особі відповідних державних органів.
В наші часи, згідно з Конституцією України, носієм територіального інтересу є органи місцевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Отже, територіальний інтерес є різновидом публічного інтересу, носієм якого є органи місцевого самоврядування.
Сучасні автори теоретики публічного права приходять до висновку, що під суспільним інтересом як різновидом публічного інтересу треба розумітиспільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистих та групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливо реалізувати приватні інтереси осіб, а з другого – неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому.
Визнані державою суспільні інтереси в загальному вигляді формулюються в конституціях країн, а механізми їх реалізації та захисту встановлюються у законах та інших нормативно-правових актах. А суспільні інтереси, визнані органами місцевого самоврядування, знаходять своє відображення у відповідних актах органів місцевого самоврядування. Суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, набувають ознак публічності і стають різновидом публічного інтересу.
У Вас може виникнути запитання: а що тоді є суспільним інтересом, який не має ознак публічності? На нашу думку, прикладом такого інтересу можуть бути інтереси великих суспільних (громадських* утворень – партій, політичних об’єднань тощо, в яких бере участь велика кількість громадян, але робить це добровільно, регулюючи свою діяльність внутрішніми документами цих об’єднань (статутами*. У таких випадках необхідність задоволення суспільних інтересів членів зазначених громадських (суспільних* утворен, держава визнає як потреби приватного, а не публічного характеру, вбачаючи в цьому реалізацію приватного права кожного громадянина на самовираження, свободу слова, свободу зібрання та інших політичних прав та свобод людини (ст. 34 Конституції України*.
Беручи до уваги різноманітність визначень поняття “фінансів” як в економічній, так і фінансово-правовій літературі, автори ще одного популярного російського підручника за редакцією О.Ю. Грачової зазначають, що “при будь-якому визначенні фінансів треба мати на увазі, що фінанси – це насамперед економічна категорія, для якої визначальне значення має її суспільна сутність. Тобто фінанси – це суспільні відносини, які складаються в процесі розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного доходу у зв’язку з утворенням та використанням фондів грошових коштів”. При цьому фінанси виконують також і контролюючу функцію, а метою фінансової діяльності держави та муніципальних утворень є “забезпечення виконання ними публічних функцій”.
У підручнику відомих російських юристів-фінансистів М.В. Карасьової та Ю.О. Крохіної дається поняття “фінанси”: “Фінанси можна розглядати з економічної та матеріальної точки зору. У економічному аспекті фінанси – це економічні відносини, пов’язані з утворенням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів найрізноманітніших суб’єктів (держави, муніципальних утворень, підприємств, організацій тощо*. В матеріальному аспекті фінанси являють собою грошові фонди держави, державно-територіальних і муніципальних утворень, підприємств, установ, організацій, які використовуються для матеріального забезпечення потреб суспільства та розвитку виробництва... ”.
Порівняно з визначеннями поняття “фінанси”, які наводяться фахівцями-економістами, точка зору юристів-фінансистів є більш однорідною. Так, визначаючи поняття “фінанси”, автори сучасних підручників з фінансового права погоджуються з тим, що:
1* до фінансів слід відносити суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів як держави, так і органів місцевого самоврядування всіх видів, а також фондів коштів підприємств, організацій та установ. При цьому необхідно чітко відокремлювати три види фінансів: “державні фінанси”, “місцеві фінанси” (або ж фінанси органів місцевого самоврядування* та “фінанси підприємств і організацій”;
2* фінанси відіграють роль економічного інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та частини національного доходу. Тобто фінанси виконують розподільчу та перерозподільчу функцію у суспільних відносинах, а також функцію контролю за виконанням розподілу, перерозподілу та використання валового внутрішнього продукту та частини національного доходу;
3* метою утворення, розподілу, перерозподілу та використання фондів грошових коштів, які є матеріальною основою фінансів, є: матеріальне забезпечення потреб суспільства; виконання функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування всіх видів; розвиток виробництва.
Тепер, коли ми з’ясували поняття і ознаки публічності у суспільних відносинах та сучасне розуміння поняття “фінанси”, розглянемо поняття “публічні фінанси” та «приватні фінанси».
Заслуговують уваги позиції сучасного західного класика теорії фінансового права П.Годме, який протягом декількох десятиліть ретельно вивчав публічні фінанси й фінансове право класичного ринкового суспільства — Франції другої половини XX ст. Проаналізувавши його підручник з фінансового права, можна виділити наступні погляди Годме.
Фінансове право – це наука про публічні фінанси, але останні розглядаються не в їх статиці, а в процесі всіх операцій, об'єктом яких вони є. Поняття публічних фінансів досить складне. Предметом фінансового права є публічні фінанси на відміну від приватних фінансів, які служать предметом вивчення інших наук. До приватних фінансів належать такі цінності, як гроші, грошові зобов'язання і т. д., що належать окремим особам або приватним об'єднанням. У більш загальній формі можна сказати, що це майно, розпорядження якими здійснюється відповідно до норм приватного права. Безсумнівно, між публічними і приватними фінансами є деякі риси подібності. І в тій і в іншій області виникають аналогічні проблеми, наприклад, встановлення бюджету, обмеження витрат, звичайні і екстраординарні засоби, контроль, звітність, касові операції. Іноді представляється доцільним допускати деяку аналогію проблем публічних фінансів і проблем приватних фінансів з метою їх кращого і легшого дозволу, але при цьому ні в якому разі не слід забувати про фундаментальну відмінність між публічними та приватними фінансами.
Основна відмінність між ними обумовлено тим фактом, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фондів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру облікової ставки. Стан же і динаміка публічних фінансів визначаються рішеннями публічного суб’єкта та діями публічної влади. З цього випливає ряд наслідків, що відрізняють публічні фінанси від приватних:
а* публічний суб’єкт може в примусовому порядку забезпечувати свої доходи за допомогою системи податкового оподаткування. Саме таким чином забезпечується можливість витрачання публічних коштів. Разом з тим відсутнє примусове виконання у відношенні самого публічного суб’єкта. Що ж до приватних осіб, то ситуація тут протилежна: вони не можуть в примусовому порядку забезпечувати свої доходи і, отже, можуть виявитися не в змозі виконувати свої зобов'язання;
б* публічні фінанси пов'язані з грошовою системою, яка більшою чи меншою мірою управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від приватних власників, які розпоряджаються своїми фінансами;
в* приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Публічні фінанси, навпаки, - це кошти на здійснення, задоволення так званого загального інтересу;
г* нарешті, розміри публічних фінансів набагато більші, ніж розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.
Перехід зі сфери публічних фінансів в сферу приватних фінансів представляє собою в загальній формі зміну рівня: приватні фінанси є у відомому сенсі державними фінансами в мініатюрі. Так, кошти, якими безпосередньо розпоряджалося держава у 1974 році, досягали 234 млрд. франків, тоді як кошти, що належали найбільш великому об'єднанню у Франції, не перевищували 5 млрд. франків. Це розходження в рівні тягне за собою і суттєві відмінності у ставленні економічних наслідків, які можуть бути досягнуті шляхом операцій з державними та приватними фінансами. Розпорядження фінансами в приватних поясненнях, як правило не має істотного значення для загальної економічної ситуації країни, як, наприклад, у разі підвищення заробітної плати на одному з приватних підприємств, тоді як державні фінанси дозволяють приймати важливі рішення, що впливають на всю національну економіку, як, наприклад, підвищення заробітної плати всім державним службовцям. Цих відмінностей цілком достатньо, щоб розглядати фінансове право як самостійну науку, яка, незважаючи на свій зв'язок з приватними фінансами чітко відмежовується від останніх і не залишає місця для того, щоб створити єдину науку про фінанси, що об'єднує як державні, так і приватні фінанси. Позиція Годме є цілком обґрунтованою.
З вище викладеного можна зробити декілька висновків:
- що фінанси - це не просто грошові, а розподільні і перерозподільні суспільні відносини, які опосередковуються, реалізуються з допомогою грошей,
- що між фінансами публічними та фінансами приватними наявні принципові відмінності якісного характеру,
- що безпосереднім об'єктом правового регулювання публічної влади є не усі фінансові відносини, а лише та частина з них, поява якої історично зумовлена виникненням публічних потреб, тобто публічні фінанси.
Отже, розглядаючи відмінності приватних та публічних фінансів, П.М. Годме визначає три види відмінностей: 1* відмінності в економічній суті тих та інших фінансів; 2* відмінності у методах публічного, в тому числі і державного впливу; 3* відмінності у меті виникнення відносин та спрямованості використання матеріальних носіїв публічних та приватних фінансів. Останнє П.М. Годме пов’язує із задоволенням «загального інтересу», який, на нашу думку, є “співзвучним” з поняттям “публічного інтересу”.
Але якщо до публічних фінансів відносити лише державні та місцеві фінанси, то залишаються неохопленими суспільні відносини, що виникають при задоволенні відзначеного П.М. Годме специфічного публічного (загального* суспільного інтересу.
Крім того поняття «фінанси», як ми вже зазначали, прийнято розглядати у двох аспектах з точки зору форми і змісту: у економічному та матеріальному.
Сучасна економічна наука визначає фінанси як систему економічних відносин з розподілу та перерозподілу ВВП та національного доходу.
За матеріальним змістом фінанси є фондами коштів різних суб'єктів (держави, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій*, а їх сукупність - фінансовими ресурсами. Фінанси завжди розподіляються за фондами коштів - відносно відокремленою частиною фінансових ресурсів, які мають цільове призначення, відносну самостійність функціонування, свій порядок формування, розподілу і використання та орган, що ними розпоряджається. Вони можуть бути централізованими і децентралізованими, загального і цільового призначення.
До централізованих фондів коштів належать кошти, які акумулюються у державному та місцевих бюджетах, державних цільових фондах, наприклад, Пенсійному фонді України, тощо. Вони перебувають у розпорядженні держави, органів місцевого самоврядування як суб'єктів влади і використовуються для задоволення загальних потреб відповідної території. За їх рахунок фінансуються видатки держави, органів місцевого самоврядування як на розвиток сфери матеріального виробництва, так і на утримання невиробничої сфери.
Децентралізовані фонди коштів утворюються у межах підприємств, установ, організацій усіх форм власності. Такі фонди формуються як за рахунок власних ресурсів, так і за рахунок бюджетних асигнувань для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю, для виробничих і соціальних цілей відповідно до призначення названих суб'єктів і у визначених ними обсягах. До децентралізованих фондів коштів належать: фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці*; резервний фонд тощо. Ці фонди виступають головною формою забезпечення розширеного відтворення суб'єктів господарювання.
Державний і місцеві бюджети є грошовими фондами загального призначення, а Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України тощо - цільовими фондами коштів.
У роботі ще одного відомого російського юриста-фінансиста О.М. Козиріна, опублікованій у 2002 р., знаходимо: "Загальний інтерес, на захист якого спрямовані публічні фінанси, може бути виражений як у державній політиці, так і в діяльності органів місцевого самоврядування. У першому випадку мова йде про державні фінанси, у другому — про муніципальні. Державні фінанси у сукупності з муніципальними й утворюють публічні фінанси.Розмежування публічних фінансів на державні та муніципальні набуло особливого юридичного значення в Росії після прийняття Конституції 1993 р., яка виділила органи місцевого самоврядування із складу державного апарату" .
Як бачимо, юристи-фінансисти розглядають публічні фінанси як різновид фінансів, існуючих в державі, і відносять до них державні фінанси та фінанси органів місцевого самоврядування. На нашу думку, таке визначення публічних фінансів залишає неохопленими відносини, які виникають у суспільстві щодо задоволення визнаних державою публічних суспільних інтересів, які не збігаються з традиційними загальнодержавними і територіальними публічними інтересами (і які розглядалися нами раніше*.
Найбільш сучасним та обґрунтованим, але не позбавленим ряду спірних положень, нам видається визначення публічних фінансів запропоноване А.А.Нечай , базуючись на ознаках публічності в суспільних відносинах та праві, а також на визначеннях поняття "фінанси", які були розглянуті нами вище. Визначаючи ознаки публічності в суспільних відносинах, вона дійшла висновку, що публічними відносинами є суспільні відносини, які: 1*виникають з приводу об'єктів, що перебувають у державній чи комунальній (муніципальній* власності, або у спільній власності членів об'єднання громадян; 2* пов'язані із задоволенням одного із видів публічного інтересу, а саме-державного, територіального або суспільного інтересу, який визнано державою або органами місцевого самоврядування. Інакше кажучи - метою виникнення цих відносин є задоволення потреб держави, її територіальних утворень або суспільства; 3* виникають з приводу пристосування матеріального носія (об'єкта* відповідних суспільних відносин до спільного використання всіма членами суспільства або членами певного суспільного утворення; 4* регулюються шляхом встановлення владних приписів держави або органів місцевого самоврядування.
Публічні фінанси є різновидом публічних суспільних відносин. Предмет публічного права сьогодні охоплює вияв публічного інтересу як сукупного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер – економічній, соціальній та інших. При цьому до публічного інтересу, як ми вже визначили вище, сьогодні класики публічного права відносять: державний інтерес, суспільний інтерес та територіальний інтерес. Як ми також визначили вище, легітимними носіями державного інтересу є держава, територіального інтересу – органи місцевого самоврядування, і суспільного інтересу – фонди обов’язкового соціального страхування як інституції, яким надано повноваження та на яких покладено функції з утворення, розподілу (перерозподілу* і використання фондів коштів, за рахунок яких фінансуються визнані державою соціальні програми.
Отже, підсумовуючи, можна ствердити, що держава, враховуючи публічні потреби, які завжди детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, масштабами державної діяльності тощо, повинна надавати об’єктивним за змістом публічним фінансовим відносинам адекватні правові форми, а не довільно конструювати останні. Вона це здійснює головним чином з допомогою фінансового права, зокрема, встановлює конкретні види платежів (податків, зборів, мита* і порядок їх зарахування в державні грошові фонди, визначає напрями використання фінансових ресурсів, принципи їх розподілу і т.д. Інакше кажучи, вона здійснює це з допомогою фінансового права. Звідси матеріальним предметом фінансового права є функції публічних фінансів, інакше кажучи, розподільні, перерозподільні і контрольні відносини у сфері публічних фінансів. Це відносини не грошові, хоч без посередництва грошей вони не можливі в принципі. Це відносини не майнові, хоча завжди здійснюються з приводу майна, вираженого у грошовій формі. Це відносини не владні, тому що сенсом, квінтесенцією фінансових відносин є не підпорядкування волі одного суб’єкта – держави – волі іншого суб’єкта, наприклад, платника податків, а розподіл (перерозподіл* частки недержавної власності на користь суспільства в цілому, держави або іншого суб’єкта публічної влади та контроль за пропорціями, механізмом цього розподілу.
Як підсумок можемо вивести сучасне визначення публічних фінансів – як суспільних відносин, які пов’язанні із задоволенням усіх видів публічного інтересу та забезпечення розширеного відтворення, і виникають у процесі розподілу та перерозподілу ВВП та НД, а також контролю за цими процесами.
Начало формы
