
- •Глава 2. Суб’єкти контролю в Україні
- •Тема 2. Суб’єкти господарського контролю в Україні
- •2.1. Суб’єкти зовнішнього контролю та їх характеристика
- •2.2. Внутрішній господарський контроль: функції, значення та суб’єкти
- •2.3. Державна фінансова інспекція та її функції в господарському контролі
- •2.4. Податкова служба як орган державного зовнішнього контролю за діяльністю підприємств
- •2.5. Контроль в умовах комерційної таємниці
- •2.6. Канали втрати комерційної таємниці на підприємстві.
- •2.7. Захист інформації, що становить комерційну таємницю на підприємстві.
2.5. Контроль в умовах комерційної таємниці
Зміна умов господарювання, існування підприємств різних форм власності, їх фінансова самостійність, виникнення нових контролюючих структур, зумовили існування таємниці у різних її проявах (див. рис. 2.13).
Таємниця – це відомості, знання про щось, способи досягнення будь-чого, невідомі іншим.
Рис. 2.13. Види таємної інформації
|
Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішньоекономічних відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдавати шкоди національній безпеці України |
У сфері економіки державною таємницею є наступна інформація (рис. 2.14).
Рис. 2.14. Державна таємна інформація у сфері економіки
Ознакою державної таємниці є гриф секретності – реквізит матеріального носія інформації, що засвідчує ступінь її секретності.
Віднесення інформації до державної таємниці, зміни ступеня її секретності та розсекречування здійснює відповідно до вимог законодавства державний експерт з питань таємниці.
Рішення державного експерта з питань таємниці, видане в межах його повноважень і зареєстроване Службою безпеки України у реєстрі відомостей, що становлять державну таємницю, є обов’язковим для виконання на території України.
Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці встановлюється державним експертом; він не може перевищувати 30 років для інформації із ступенем секретності “особливої важливості”, 10 років для інформації “цілком таємно”, 5 років для інформації “таємно”.
Наступний вид таємної інформації – комерційна таємниця.
|
Комерційна таємниця – це право підприємства, компанії, фірми, банку на зберігання в таємниці документів, даних, що відображають їх діяльність |
Перелік відомостей, які не можна вважати комерційною таємницею, схвалює Кабінет Міністрів України. До них належать:
установчі документи, дозвільні документи на провадження підприємницької чи господарської діяльності;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
показники, потрібні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
відомості про чисельність, склад працівників, їх заробітну плату взагалі і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць;
документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
документи про платоспроможність;
відомості про участь посадових осіб підприємств у кооперативах, малих підприємствах, спілках та інших організаціях, що проводять підприємницьку діяльність;
відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.
Комерційну таємницю можуть складати найрізноманітніші дані (див. рис. 2.15).
Рис. 2.15. Види даних, що складають комерційну таємницю
Розглянемо більш детально складові комерційної таємниці.
Секрети виробництва (“ноу-хау”). Під “ноу-хау” розуміється технічне рішення – методи, способи використання технічних процесів та пристроїв, які не можуть бути забезпечені патентним захистом згідно з чинним законодавством або, на погляд власника, патентний захист яких недоцільний. Наприклад, рецепти приготування кондитерських виробів та напоїв, процес виготовлення різних виробів та виконання робіт, електронні схеми, методи, способи, навички тощо. Специфічною особливістю комерційної таємниці є те, що вона може зберігатися безстроково та без обмеження території.
Організаційно-управлінська діяльність підприємства – це складне і неоднорідне явище, орієнтоване на отримання прибутку. Воно охоплює всі його сфери: управлінський апарат та процедуру прийняття щоденних рішень, частоту робочих нарад та взаємодію підрозділів, проходження інформації від лінії зовнішніх контактів до центру, розмежування сфер відповідальності – управління всіма внутрішніми процесами з урахуванням зовнішніх обставин. Процес управління підприємством відпрацьовується в результаті багаторічного досвіду методом спроб та помилок, що ведуть до забезпечення найкращого режиму функціонування підприємства. Організаційно-управлінська діяльність підприємства, його знання та досвід є цінною інформацією, яку слід охороняти від сторонніх осіб.