Становлення і розвиток політичної думки в Україні (іх-XVIII ст.)

Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих чинників розвитку української політичної думки були об'єктивні соціально-політичні процеси, що відбувалися в самій Україні. У центрі них перебувала проблема державності. З'ясування основних ідей і концепцій політичної думки України є важливою умовою розуміння сучасної української політичної дійсності.

Питання про початок

1. пов'язують з існуванням української державності козацько-гетьманської доби

2. з періодом Київської Русі

3. до ще раніших часів.

Доцільно виходити з джерел політичних і правових ідей, які дійшли у писаній формі (створені в період Київської Русі літописи, «слова», «повчання», «житія», різні збірники законів). Приймаємо цю точку зору, отже, поза розглядом залишаються первісні паростки політичної думки.

Раніше на території сучасної України у слов'янських племен були досить міцні спільності, встановлені відповідні відносини між членами цих спільностей: підлеглість, залежність, форми спілкування, право, обов'язок і т.д., а відповідно і первісні паростки політичних структур. Головним джерелом знань є міфи, перекази, легенди. Вони дають змогу уяснити суть і рівень культурного та соціально-економічного і політичною розвитку слов'ян. Для тогочасних політичних відносин було характерним:

• досить сильний вплив родоплемінних відносин (відносини схильності і прихильності до роду, батьків, дітей, родичів).

• Через малу захищеність від сил природи в переказах досить відчутний вплив слабості людини перед природою.

• панувала так звана «міфологічна релігія», яка освячувала тогочасні стани і соціальні групи: воїнів, дружинників, смердів, рабів та ін.

Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки.

У ІХ-X ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Рубіжною віхою у цьому процесі було прийняття християнства, що сприяло розширенню міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із якими на Русь прийшли здобутки європейської цивілізації в галузі філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася давньоруська суспільно-політична думка.

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави це:

• «Повість временних літ» (кінець XII ст.)

• «Слово про закон і благодать» Іларіона (середина XI ст.)

• «Правда Руська» (XI ст.)

• «Повчання» своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.)

• «Слово о полку Ігоревім» (XII ст.).

У Х-ХІІ ст. з'явилися перші літературні твори: «Слова», «Повчання», «Проповіді», які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '» Патерики», «Житія святих», що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були

погляди на походження держави і князівської влади

правове регулювання суспільних відносин

стосунки між церквою і державою

проблеми єдності та суверенності політичної влади

об'єднання удільних князівств навколо великого князя київського,

самостійності й незалежності Русі

«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, наближеної до князя Ярослава Мудрого людиною, пресвітером княжої церкви у Берестові, якого в 1051 р. обрано першим Київським митрополитом руського походження. «Слово» написане й виголошене ним з нагоди закінчення будівництва собору св. Софії у Києві.

Вихідною проблемою «Слова» є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). Під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною – Новий. Закон це певна зовнішня настанова, що регулює примусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істини. Істина є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. З часом закон змінюється благодаттю, водночас закон не протистоїть істині, його дотримання є шляхом до осягнення благодаті, а разом з нею – свободи.

Питання богообраності народів. За Старим Заповітом таким народом є лише іудеї, які залишившись в межах закону втрачають свою богообраність. Теза про рівність християнських народів незалежно від часу прийняття ними віри слугує Іларіону для доведення рівності Русі з Візантією.

Іларіон висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління. Влада зосереджується в руках одного правителя, є запорукою територіальної єдності і сили держави.