Методологічні аспекти оцінювання ефективності фінансової діяльності підприємства
Визначення ефективності виробництва полягає в оцінюванні його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток [25, с. 21].
Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об’єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси [4, с. 47]. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього, можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних та оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.
Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до витрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення:
Е=
, (1.1)
Складові економічного ефекту: прибуток від виробничо-експлуатаційної діяльності, зниження собівартості за рахунок економії матеріально-технічних ресурсів, приріст обсягу продажу, підвищення рівня використання виробничих потужностей, скорочення строків будівництва, зростання строку служби основних фондів, підвищення фондовіддачі, зростання продуктивності праці, прискорення оборотності оборотних коштів, прибуток від ліцензій та впровадження патентів і ноу-хау тощо [19, c. 89].
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих чи інших підходів або методик. Можна виділити такі загальні напрями, за якими визначається ефективність:
1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напряму досліджується, насамперед, ефективність використання ресурсів підприємства.
2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об’єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об’єктивності – незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.
3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрям стосується виключно радянських часів, хоча об’єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямі [36, с. 67]. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.
Cистема показників ефективності має:
– відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;
– створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
– стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
– забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
– виконувати критеріальну функцію.
Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень [37, с. 132].
У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:
– показники ефективності використання основних фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів);
– показники ефективності використання оборотних фондів (коефіцієнт оборотності оборотних коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення оборотних коштів);
– показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини та матеріалів, витрати палива й енергії на 1 грн чистої продукції, економія матеріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини);
– показники ефективності використання праці (трудових ресурсів) (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн фонду оплати праці);
– показники порівняльної економічної ефективності (економія приведених витрат; річний економічний ефект (чиста поточна вартість); термін окупності інвестицій (капітальних вкладень); коефіцієнт порівняльної ефективності інвестицій (капітальних вкладень); коефіцієнт рентабельності інвестицій (капітальних вкладень); норма рентабельності (внутрішня норма прибутковості) інвестицій (капітальних вкладень);
– узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народно-господарський ефект від використання одиниці продукції) [51, с. 78-79].
Найбільшого поширення в практиці оцінювання набули показники порівняльної ефективності, оскільки вони дають змогу з ряду альтернативних економічних рішень вибрати оптимальне. Оптимальним варіантом вважається той, який вимагає для свого здійснення найменших інвестицій і забезпечує надалі більш низьку собівартість виробництва й реалізації продукції, робіт, послуг.
У цьому разі досягається подвійний ефект: економія на собівартості й інвестиції. Вибір оптимального варіанта проводиться шляхом зіставлення одноразових витрат (інвестицій) і поточних витрат (собівартості продукції) [44, с. 24].
Для визначення оптимального варіанта застосовуються такі методи:
1. Розрахунок приведених витрат. Приведені витрати (ПВ) являють собою суму одноразових і поточних витрат:
ПВ = Сі + Еі × Кі , (1.2)
де Сі – поточні витрати за і-м варіантом;
Еі– нормативний коефіцієнт ефективності, встановлений інвестором, виходячи з планованого терміну окупності;
Кі– інвестиції (капітальні вкладення) за і-м варіантом;
і – порядковий номер варіанта.
Ен
=
, (1.3)
де Тн – планований (нормативний) термін окупності інвестицій.
Оптимальним є той варіант, за яким приведені витрати мінімальні з усіх порівнюваних варіантів.
2. Вибір оптимального варіанта на основу терміну окупності (Т) і коефіцієнта ефективності інвестицій (Е):
Т
= 
Тн
,
(1.4)
Е
= 
Ен ,
(1.5)
Показник терміну окупності показує період (років), протягом якого інвестиції окупляться за рахунок економії на собівартості за порівнюваними варіантами, а коефіцієнт ефективності – скільки потрібно інвестицій для отримання економії одиниці поточних витрат. Отримані показники порівнюються з їхніми нормативними значеннями, встановленими інвесторами. Варіант, у якому Е>Ен, а Т<Тн, є оптимальним.
3. Вибір оптимального варіанта на основі розміру прибутку на 1 грн інвестицій на рівні не нижче фактично досягнутого:
Рф ,
(1.6)
де П1 і П2 – прибуток до та після здійснення інвестицій, грн;
Рф – фактична рентабельність на підприємстві в році, що передує інвестуванню [13, с. 12-13].
Сучасними методологічними аспектами визначення ефективності функціонування підприємства є впровадження концепції контролінгу.
Метою контролінгу є отримання даних, обробка і трансформація в інформацію для управління та прийняття рішень, яка є нестандартною і призначається для виявлення тенденцій та закономірностей явищ і процесів у діяльності підприємства, допомагає розробити заходи, які забезпечують його життєдіяльність.
Об’єктами контролінгу виступають:
- ресурси фірми (матеріальні, засоби фірми, персонал, інформаційні);
- господарські процеси (інвестиційна діяльність, постачання, виробництво, збут, науково-дослідні та експериментальні роботи);
- фінансова діяльність фірми;
- показники ефективності роботи фірми.
Система контролінгу вимагає розробки переліку показників планування, обліку, статистики та аналізу щодо основних об’єктів спостереження.
Об’єктом контролінгу є також фінансова діяльність фірми. При цьому проводиться аналіз фінансової звітності фірми і визначається взаємозалежність між різними показниками, які характеризують фінансово-господарську діяльність, визначаються спеціальні коефіцієнти, що характеризують співвідношення між окремими статтями звітності [28, с. 58-59].
Аналіз балансу дає можливість осмислити фінансовий стан фірми та прийняти управлінські рішення на основі отриманої інформації. Наведемо найважливіші показники діяльності підприємства, які визначаються за допомогою балансу та деяких даних про обсяг виробництва [14, с. 27].
В системі дослідження ефективності фінансової діяльності найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:
Коефіцієнти оцінки рентабельності підприємства;
Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;
Показники фінансової стійкості;
Показники типів фінансової стійкості підприємства [7, с. 39];
1. Коефіцієнти оцінки рентабельності:
а) Коефіцієнт рентабельності всього капіталу:
,
(1.7)
де
–
загальна сума чистого прибутку
підприємства, отримана від усіх видів
господарської діяльності в даному
періоді;
– середня
сума всього капіталу, що використовується
на підприємстві в даному періоді
(розрахована як середня хронологічна);
б) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу:
,
(1.8)
– середня
сума власного капіталу підприємства в
даному періоді (розрахована як середня
хронологічна);
в) Коефіцієнт рентабельності всього основного капіталу:
,
(1.9)
–
середня сума всього основного капіталу,
що використовується, в даному періоді
(розрахована як середня хронологічна);
г) Коефіцієнт рентабельності оборотного капіталу:
,
(1.10)
де
– сума чистого прибутку підприємства
від реалізації продукції (операційної
діяльності) в даному періоді;
д) Коефіцієнт рентабельності позикового капіталу:
,
(1.11)
–
середня сума позикового капіталу, що
залучена підприємством для здійснення
окремих видів діяльності або окремих
видів господарських операцій;
2. Для оцінки оборотності капіталу підприємства використовуються наступні основні показники:
а) Період обороту всього капіталу підприємства:
,
(1.12)
де 
– середня
сума всього капіталу, що використовується
підприємством, в даному періоді
(розрахована як середня хронологічна);
– одноденний
обсяг реалізації продукції в даному
періоді;
б) Коефіцієнт оборотності:
,
(1.13)
де 
– виручка
від реалізації продукції, робіт, послуг;
– середня
сума оборотного капіталу підприємства,
що використовується, в даному періоді
(розрахована як середня хронологічна);
в) Тривалість одного обороту:
,
(1.14)
де Вр – виручка від реалізації продукції, робіт, послуг;
– середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);
ЗП – звітній період в днях.
3. Для оцінки ефективності діяльності підприємства розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, які дозволяють виявити рівень фінансового ризику, пов’язаного зі структурою джерел формування капіталу підприємства, а отже і ступінь фінансової стабільності в процесі майбутнього розвитку. Для проведення такої оцінки розраховуються та вивчаються в динаміці наступні коефіцієнти:
а) Коефіцієнт автономії:
,
(1.15)
де СК – сума власного капіталу підприємства на певну дату;
ЧА – вартість чистих активів підприємства на певну дату;
К – загальна сума капіталу підприємства на певну дату;
А – загальна вартість активів підприємства на певну дату.
б) Коефіцієнт фінансової залежності:
,
(1.16)
де Кфз – коефіцієнт фінансової залежності;
Кп – позиковий капітал;
Кв – власний капітал;
Кз – загальний капітал.
в) Коефіцієнт маневреності власного капіталу:
,
(1.17)
де КМВК – коефіцієнт маневреності власного капіталу;
ВОК – власний оборотний капітал;
г) Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів:
,
(1.18)
де КДЗ – коефіцієнт довгострокового залучення;
ДЗ – довгострокові зобов’язання.
д) Коефіцієнт короткострокової заборгованості:
,
(1.19)
де ККЗ – коефіцієнт короткострокової заборгованості;
КЗ – короткострокові зобов’язання;
е) Коефіцієнт кредиторської заборгованості, який показує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зобов’язань підприємства:
,
(1.20)
де ККрЗ – коефіцієнт кредиторської заборгованості;
КрЗ – кредиторська заборгованість;
Перелік наведених показників, що використовуються для оцінки фінансової стійкості підприємств, досить місткий, і, тому, доцільність вибору тих чи інших показників для цілей аналізу перш за все повинна визначатися специфікою фінансово-господарської діяльності підприємства.
Отже, поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.