Побічні ефекти використання інтерферонів
Інтерферон - складний препарат, який викликає величезну кількість побічних ефектів. Саме тому його призначають далеко не кожному потребуючому.
У більшості випадків побічні ефекти виникають при парентеральному застосуванні. Проте їх розвиток можливий і від свічок, мазей або інших фармацевтичних форм. Під час курсу лікування інтерферон викликає побічні ефекти як з боку центральної нервової та серцево-судинної систем, так і з боку шлунково-кишкового тракту, органів чуття, кровотворення та інших. З боку органів чуття цілком можливо розвиток таких побічних ефектів як: ішемічна ретинопатія, параліч нервів, які відповідають за рух очей, а також значне порушення зору. З боку шкіри можливі кропив'янка, свербіж, печіння, сухість шкіри, герпес, фурункульоз, а також різні висипи шкірного покриву. Велике значення мають психопатологічні порушення, в тому числі інтерферон-індуковані депресії. До недавнього часу переважала думка, що наявність депресії (в тому числі в анамнезі) служить протипоказанням до призначення інтерферонів; у випадку розвитку депресії при застосуванні інтерферону, лікування рекомендувалося негайно припинити, в першу чергу через високий суїцидальний ризик таких станів. Проте дослідження останніх років виявили безсумнівний терапевтичний ефект антидепресантів для корекції афективних порушень у хворих, які отримують інтерферон.
Висновки
Інтерферони виробляються клітинами організму в якості захисної реакції на віруси. Вони грають важливу роль модуляторів імунної відповіді.
Інтерферон був названий за його здатність перешкоджати проліферації вірусу. Різні форми інтерферону швидко синтезуються організмом і є важливим захистом від вірусів. Інтерферони також захищають від бактеріальних і паразитарних інфекцій, гальмують поділ клітин, а також сприяють або перешкоджають диференціюванню клітин. Вони виробляються клітинами всіх хребетних тварин і, можливо, деяких безхребетних.
Інтерферони класифіковані як цитокіни, малі білки, що задіяні у міжклітинній сигналізації. Інтерферони виробляються клітинами у відповідь на стимуляцію вірусом або іншими чужорідними речовини, але вони безпосередньо не пригнічують розмноження вірусу. Інтерферони також виконують імунорегуляторні функції, інгібують активацію В-лімфоцитів (В-клітин), підвищують активність Т-лімфоцитів (Т-клітин), а також збільшують клітинно-руйнуючу здатність природних клітин-кілерів.
Три форми інтерферону-альфа (α), бета (β) і гамма (γ) буливідкрито. Ці інтерферони були розділені на два типи: тип I включає в себе альфа-і бета-форми і тип II складається з гамма-форму. Цей поділ грунтується на типах клітин, які виробляють інтерферон і функціональній характеристиці даного білка. Інтерферони типу I можуть бути синтезовані практично будь-якими клітинами при стимуляції їх вірусом, їх основною функцією є індукція стійкості вірусу в клітинах. Тип II інтерферон виробляється тільки природними клітинами-кілерами і Т-лімфоцитами, його основною метою є сигналізування імунної системи реагувати на інфекційні агенти.