Основна

дорошенко с.і., дудик п.с. вступ до мовознавства. – к.: вища школа, 1974. – с. 119–137.

карпенко ю.о. вступ до мовознавства. – к.-одеса: либідь, 1991. – с. 97–117.

кочерган м.п. вступ до мовознавства. – к.: академія, 2000. – с. 202–240.

кодухов в.и. введение в языкознание. – м.: высшая школа, 1987. – с. 177–188.

реформатский а.а. введение в языковедение. – м., 1987. – с. 96–99, 110–121.

Додаткова

апресян ю.д. лексическая семантика: синонимические средства языка. –м., 1974.

денисова с.п. типологія категорій лексичної семантики. – к., 1996.

попова з.д., стернин и.а. лексическая система языка. – воронеж, 1984.

Лекція 6 Фразеологія й етимологія План

1. Поняття про фразеологізм.

2. Проблема фразеологічного значення.

3. Класифікація фразеологізмів.

4. Основні джерела виникнення фразеологізмів.

5. Етимологія і її принципи. деетимологізація. народна етимологія.

Поняття про фразеологізм. фразеологія (від гр. phrasis – вираз, зворот і logos – учення) – розділ мовознавства, який вивчає усталені одиниці мови (фразеологізми). фразеологічним одиницям (фо) властиві, з одного боку, спільні риси зі словом і вільним поєднанням слів, тобто словосполученням, а з другого, – специфічні особливості. незважаючи на схожість фразеологізмів і слів (виконують номінативну функцію, характеризуються відтворюваністю, виступають у функції одного члена речення), між ними існують і розбіжності: слово складається із морфем, несамостійних одиниць, а фразеологізм – зі слів, слово характеризується структурною непроникливістю, а фразеологізм може поширюватися іншими словами. фразеологічні звороти схожі на вільні словосполучення за своєю структурою, однак їх не можна ототожнювати: синтаксичне словосполучення на відміну від фразеологізму – це факт мовлення, а не мови, загальний зміст вільного словосполучення виводиться зі значень складових компонентів, а фразеологічне значення не мотивується, як правило, семантикою окремих слів; вільне поєднання синтаксично подільне, фразеологізм – ні.

фразеологічна одиниця / фразеологізм – це лексико-граматична єдність двох або більше окремо оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільних лексично, усталене за своїм складом і структурою, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові.

Проблема фразеологічного значення. у центрі досліджень вітчизняних і зарубіжних фразеологів знаходяться питання семантичної цілісності/подільності, особливостей внутрішньої форми, семантичної вмотивованості, семантичного зв’язку, модельованості значення фо.

У лінгвістиці бракує визначеного підходу до вирішення загальної проблеми мовного значення, спричиняючи складність вивчення фразеологічного. відсутній єдиний погляд стосовно розуміння самої природи цих одиниць, меж фразеології та семантичних процесів, що лежать в основі їх формування.

Основною невирішеною проблемою залишається питання значення фо, оскільки багатьма мовознавцями фразеологічне значення ототожнюється з лексичним, тобто в семантичному відношенні ці структурно різні одиниці є тотожними.

Відмінність між лексичним і фразеологічним значеннями найяскравіше виявляється в різних ступенях їх мовної абстракції: завданням сталих словосполучень є вторинне відтворення світу, відображеного за допомогою лексем, яка збагачена досвідом інтелектуально-емоційного освоєння носіями мови відповідної реальності. це безпосередньо стосується внутрішньої форми фразеологізмів (під внутрішньою формою розуміється характерна ознака, яку мовець вибирає в процесі номінації, що є усталенішою за словесну. вона є тим епідигматичним стрижнем фо, який утримує дериваційно-культурну зв’язаність слів-компонентів останніх. саме такий стійкий культурно-конотативний зв’язок забезпечує здатність цих одиниць до виконання ролі знаків “мови” культури.

Взаємодія знаків непрямої номінації з позамовними об’єктами, що реґулярно залучаються до процесу мовленнєвої комунікації, зумовлює відображувальне кодування семантикою фразеологізмів зовнішнього світу. таке кодування у плані змісту фо тих властивостей і ознак об’єктивної дійсності, які в певному трансформованому вигляді репрезентовані фразотвірними компонентами в момент їх взаємодії, умовно називається фразеологічним відображенням.

Наслідком цього відображення дійсності є відмінності в таких складниках семантики лексичної та фразеологічної одиниць (у польовій моделі семантичної структури фо виокремлюються ядро структури, навколоядерна зона й периферія. ядро семантичної структури сталого словосполучення в компонентному складі постає як комплексне трьохкомпонентне утворення, в якому диференціюються граматичні, предметно-поняттєві та конотативні макрокомпоненти:

• у денотативному плані фразеологічна семантика вужча й конкретніша;

• сигніфікати стійких зворотів виражають видові поняття, а лексичних одиниць – родові;

• конотація фо (під фразеологічною конотацією розуміється макрокомпонент семантичної структури фразеологізму, що містить семи, які позначають ціннісно-кваліфікативне й емоційно-оцінювальне сприйняття людиною навколишнього світу) є домінуючою.

Такі знаки непрямої номінації (номінативна функція властива кожній фо), продукти вторинного семіозису, являють собою семіотичні засоби репрезентації культури в мові, які містять національно-культурний компонент значення. Національно-культурний компонент є злиттям конотативного й денотативного макрокомпонентів семантики стійких зворотів.

Фразеологічне значення розглядається як особлива семантична категорія мови, що має свої закономірності формування, розвитку та функціонування. воно відрізняється від значення слова, словосполучення чи речення:

1. непрямо-похідним кодуванням відображеної об’єктивної дійсності;

2. цілісністю ідіоматизованого значення;

3. особливостями смислової мотивації;

4. характером участі конституентів в утворенні, структуруванні та мовленнєвій реалізації узагальнено-цілісного значення фо.

Класифікація фразеологізмів. не менш важливою проблемою є визначення та класифікація фразеологізмів. останні, будучи знаками опосередкованої номінації, не мають однієї якої-небудь домінуючої ознаки, завдяки якій їх можна було б виокремити з корпусу вільних словосполучень. специфіка фо полягає у наявності в них комплексу властивостей, які необхідно враховувати при їх визначенні.

У мовознавстві найбільш поширеною є класифікація фразеологізмів, складена акад. в.в. виноградовим і частково доповнена м.м. шанським. відповідно до ступеня семантичної злитості компонентів виділяють такі типи фразеологізмів:

1. фразеологічні зрощення, напр.: забити баки, дати чосу; білорус. біць бібікі “байдики бити”;

2. фразеологічні єдності, напр.: тримати камінь за пазухою, покласти зуби на полицю;

3. фразеологічні сполучення, напр.: права рука, заварити кашу; нім. das wort ergreifеп “брати слово”;

4. фразеологічні вирази, напр.: губні приголосні; кінець – ділу вінець; нім. mit fragen kommt man durch die ganze welt “хто питає, той не блукає”.

В. Фляйшер і р. ґлезер застосовують при класифікації фо концепцію празької школи про центр і периферію, яка утримується в мовознавстві завдяки своїм рухомим перехідним зонам. згідно з цією концепцією в центрі фразеологічної системи знаходяться одиниці, що відповідають основним критеріям ідіоматичності (під ідіоматичністю розуміється невивідність основного значення фо зі значення її складників), стабільності й відтворюваності. чим меншою є ця відповідність, тим більше фразеологізм належить до периферії системи.

Між поняттями “ідіома” та “фразеологічна одиниця” вбачається відмінність: ідіоми (цей термін часто виступає синонімом фо) є ядром фразеології певної мови. далеко не всі сталі словосполучення є повністю ідіоматичними, оскільки ідіоми не містять компонентів, які вживалися б у прямому неідіоматичному значенні. тому поняття “фразеологія” ширше за поняття “ідіоматика”.

фразеологізми можуть вступати між собою в синонімічні (баглаї бити, байдики бити – “ледарювати”); антонімічні (підняти до небес – втоптати в грязюку) відношення. трапляються фразеологізми-омоніми (поставити на ноги – “вилікувати” і поставити на ноги – “виховати”), багатозначні фразеологізми, напр: побачити світ – “народитися”, “з’явитися на світ”, “подорожувати”.

Основні джерела виникнення фразеологізмів. основні джерела виникнення фразеологізмів: живе розмовне мовлення, виробничо-професійна сфера, твори художньої, наукової та політичної літератури, крилаті вирази, факти античної літератури й міфології. наприклад, утворення фо на основі крилатих висловів може спричинити лексико-семантичні та граматичні зміни. вагомою часткою серед сталих словосполучень, які утворилися внаслідок семантико-граматичних трансформацій крилатих висловів, відзначаються одиниці біблійного походження, напр.: “behüte mich wie einen augapfel im auge, beschirme mich unter dem schatten deiner flügel” (досл. бережи мене як зіницю ока, закрий мене тінню твоїх крил) – старий заповіт, псалми 17, 8. внаслідок лексико-граматичних змін виникло усталене порівняння wie seinen augapfel hüten – “берегти як зіницю ока”.

Етимологія та її принципи. деетимологізація. народна етимологія. етимологія (від гр. etymon – істина, основне значення слова і logos - учення) – розділ мовознавства, який ставить за мету виявити первинне, “істинне” значення слова, певне притаманне слову образне уявлення. характер зв’язку між звуковою оболонкою слова і його первинним значенням прийнято називати внутрішньою формою слова.

Наукова етимологія використовує п’ять основних принципів:

• генеалогічний принцип вимагає, щоб етимологія обов’язково виходила з урахування спільності походження споріднених мов;

• фонетичний принцип ураховує закономірні переходи звуків на різних етапах розвитку мови;

• морфологічний принцип вимагає враховувати при зіставленні споріднених слів закономірні зв’язки словотвірних і словозмінних елементів;

• семантичний принцип ураховує можливість семантичних переходів;

• етимологічний принцип вимагає глибокого та всебічного знання реальних історичних умов, серед яких виникало слово.

Унаслідок історичних зміщень у семантиці, а також змін звукової форми й морфологічної структури слово часто може випадати з ланцюга однокореневих слів. розрив смислових зв’язків між спорідненими словами називається деетимологізацією (пор.: рос. долина – ладонь).

Довільне зближення різних за походженням слів називають народною етимологією (сальний (анекдот) походить від французького прикметника sale “брудний”, а не від сало; назва відомого танцю полька походить від чеського pulka, а не від назви польської жінки).

Література