6. Основні ознаки релігії

Притаманний країнам Давнього Сходу релігійно-міфологічний характер вчень проявлявся у тому, що:

• земні порядки вважали частиною загальносвітових, космічних порядків. Суспільні порядки і приписи санкціоновані Божою волею, відтак вони є незмінними і справедливими;

• на стадії релігійно-міфологічних уявлень і право, і закон ще не є окремою системою норм, а існують як частина релігійно-обрядового порядку приватного, громадського і державного життя;

• правові і політичні вчення також ще не відокремлені від міфів, релігійних вірувань, моральних заборон і повчань прикладного характеру, не сформувалися у відносно самостійну сферу суспільної свідомості;

• правда, справедливість (маат /Єгипет/, дике /Греція/, дао /Китай/, рта (ріта) /Індія/) – природно-божественний порядок, якому відповідають право і влада, що пізніше складає основу природничо-правового праворозуміння у вигляді „природничого права”, „природно-божественного права”;

• Божественне джерело існуючих порядків – основна тема стародавніх міфів соціально-політичного та етико-правового напрямків – підтвердження непохитності існуючого устрою, справедливості існуючого порядку;

• різне вирішення питання про способи і форми зв’язків божественного начала та земних відносин обумовлені як історичними, так і матеріальними умовами життя різних народів і держав Сходу;

• та чи інша версія божественного походження земної влади і порядку виступала панівною ідеологією, яка не мала конкуренції з боку інших уявлень, теорій тощо.

• вчення давнього періоду мали тільки прикладний характер і торкалися в основному питань мистецтва управління (політику визначають як мистецтво управління), механізму існування влади і правосуддя, проблеми техніки та методів здійснення влади, а не були теоретичними узагальненнями. Теорії узагальненого вирішення проблем державного устрою замінюють конкретними порадами, які, зокрема, стосуються методів здійснення влади. Ця риса також виражена через персоніфікацію державної влади, ідентифікацію держави з правителем. (Соціальні катаклізми у державі пов’язані із недоліками у моральності правителя);

• державна влада ототожнюється з владою царя або імператора, а верховний правитель вважається уособленням держави, зосередженням всього державного життя;

• політичні вчення Стародавнього Сходу не відокремлені від моралі і були етико-політичними доктринами. Закономірністю правових і політичних вчень того періоду є підвищений інтерес до моралі. Так, мистецтво управління державою зводять до морального вдосконалення правителів, до управління силою особистого прикладу. Наприклад, у Китаї доктринальними основами правових і політичних учень є етико-філософські вчення: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм;

• у ХІ-VIII ст. до н.е. скрізь спостерігається тенденція відходу від початкового релігійно-міфологічного уявлення про право та державу до більш раціонального.

7.Варіанти співвідношення Божественного начала..Теократична доктрина

Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у стародавньому Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя. В Єгипті, Вавілоні, Індії можна спостерігати дещо інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі. Певна своєрідність притаманна релігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний істинний бог знаходиться в особливих договірних відносинах зі всім єврейським народом, будучи його главою і царем (верховним законодавцем, правителем і суддею). Закони єврейського народу, згідно з цими уявленнями, отримані Мойсеєм прямо від бога. У звичних умовах здійснення влади проводиться людьми від імені бога, але в екстраординарних ситуаціях він діє і безпосередньо через одкровення, чудеса тощо. Ці міфологічні версії про божественний характер державної влади лежать в основі і більш конкретних уявлень про зміст влади, управління, закон і порядок. Відповідно до релігійно-міфологічних уявлень давніх єгиптян, правду, справедливість і правосуддя уособлює богиня Маат. Судді носили зображення цієї богині і вважалися її жерцями.

У Єгипті бере свій початок теократична доктрина державної влади. Єгипет на протязі всього періоду існування був теократичною східною деспотією, тобто державою, всю владу в якій — як світську, так і духовну — зосереджував у своїх руках фараон — верховний правитель. З огляду на це, наскрізною ідеєю міфологічних творів є божественне походження верховного правителя, його рівність з богами. Тобто в Єгипті бере початок розвиток теократичної доктрини державної влади.

Вважалося, що спочатку сам Бог керував країною, а потім почав втілюватися в кожного наступного правителя.Правитель Єгипту рівний з Богами, його вважають двійником Бога, називають Богом і Паном, тобто наявною є теократична доктрина державної влади. Боги не лише створюють законний порядок, а й разом з фараоном продовжують вдосконалювати його, створюючи для цього політичні інституції і законодавство. Правитель все знає і ніколи не помиляється. Він як і Боги, підтримує весь космічний лад („його плечі підтримують Небо”).

Божественна влада фараона покладає на нього такі завдання:

1. організатор і охоронець культу богів, будівничий святинь і священнослужитель;

2. обороняє країну і розширює її територію;

3. фараон – джерело і норма справедливості, справедливим є те, що правитель хоче і що він оголосить;

4. керує силами природи і забезпечує добробут.

Ефективність управління у Єгипті залежала від розгалуженого бюрократичного апарату. Часто владу фараона обмежувала бюрократія та релігійні діячі.

Так само як і в Єгипті, правитель Вавилону є посередником між Богами і людьми (однак більше пов’язаний зі світом людей), належить до обох світів і за допомогою ритуалу забезпечує гармонію між ними.

Правитель є будівничий святинь і зрошувальних систем, верховний серед священнослужителів, пастор народу, відповідальний за добробут і спокій; будує міста і дороги, керує завойовницькими походами, мудрець і мудрий правитель.