35. Космополітизм та індивідуалізм у стоїків

стоїцизм є одночасно філософією космополітизму та індивідуалізму. Космополітизм полягав у об’єднанні всіх людей (принаймні всіх філософів) у великій наддержавній та наднаціональній спільноті, де нема ні грека, ні варвара, пана і раба, а тільки спільне для всіх найвище право Розуму. Стоїцька людина це не витвір держави як в Аристотеля, а витвір суспільства.

Індивідуалізм, бо стоїки давали зразок поведінки для особи. Таким зразком є міфічний "досконалий мудрець", який найвище цінує духовну гармонію і осягає свободу у відчутті відповідності з природним порядком космосу.

У стоїків є ідея політичної активності, яка відрізняла їх від анархізуючих циніків та епікурейців.

Традиції грецького стоїцизму відновились у Римі в особі Сенеки, Епінтета, Марка Аврелія, які представляють новий (римський) період у стоїцизмі. Цих мислителів ще називають представниками напряму філософії скептицизму.

Ідеї стоїків також відображені у діяльності та творах римських юристів.

Для стоїків доброчесність само собою є щастя; бо стоїки темне поняття «природа» зробили панівним, абсолютним. Стоїки твердили, що доброчесність є життя, узгіднене з природою, але ця первина дуже непевна. Пантеїстичне поняття про божественність природи: йти за цим божественним є доброчесність.

Новий принцип: людина є громадянин цілого світу. Звідси в стоїчному вченні про людину проглядає теорії космополітизму.

Своєю індивідуальною стороною людина є громадянин тієї чи іншої держави; а як розумна істота вона є член одного великого світу, який є цілою державою. Цей коспомолітизм – усесвітньо-історичне явище. Кожна держава із своїми законами вважалася центром людства. Всупереч цьому стоїки вказують, що розумна людина є громадянин всесвітньої держави, а держава, яка склалася історично, не обіймала всю істоту людини.

Марк Аврелій. Стоїчний космополітизм не схожий із християнським: 1) заснований на запереченні індивідуального єства людини замість того, щоб зберегти індивідуальність і заснувати на ній будівлю космополітизму. Стоїки уявляють людину абстрактно як розум, що є самодостатній; у космополітизмі вони бачать форму абсолютної людини; 2) особлива характеристика космополітизму мала вплив і на різні філософські погляди на право. Платон каже, що закон є форма для виявлення ідеї права, але він може бути і непотрібний. Аристотель каже, що закон є цілковите виявлення ідеальної сторони права, а стоїки кажуть, що закон є абсолютна міра і безумовна моральна форма.

36. Природне право та його співвідношення з позитивним правом у стоїцизмі

В історії стоїцизму розрізняють три періоди: давній, середній і новий (римський). Основоположником стоїцизму був Зенон (336–264 рр. до н.е.), крім нього до давнього періоду належать Клеанф (331–232 рр. до н.е.) і Хрісіпп (277–208 рр. до н.е.).

Видатними представниками середньої Стої були Панетій (185–110 рр. до н.е.) і Посідоній (135–51 рр. до н.е.), а нового (римського) періоду — Сенека (3–65 рр.), Епіктет (50–130 рр.), Марк Аврелій (121–180 рр.).

Філософія, відповідно до вчення стоїків, складається з трьох частин: логіки, фізики і етики. У всіх цих трьох частинах стоїки торкалися питань держави, права, політики. Значне етичне та політико-правове навантаження несе поняття "світобудова", розроблене у фізиці стоїцизму. "Світобудова в цілому, в тому числі взаємопов'язані між собою небесні і земні явища, керуються долею, під якою мається на увазі певне поєднання божественного провидіння, розуму та природної необхідності. Все відбувається за велінням долі", — підкреслював Хрісіпп.

Доля трактувалася, як такий "природний закон" ("Загальний закон"), який має, в той же час, божественний характер і сенс. Згідно з Зеноном, "природний закон божественний і володіє силою повелівати (робити) правильне, і забороняти протилежне".

Людська природа, згідно з етикою стоїків, частина загальної природи і світобудови в цілому. Звідси випливає головна етична вимога стоїцизму — жити відповідно до природи, що означає жити відповідно до розуму, природного (або загального) закону світобудови, вести чесне і добросовісне життя. Воля, як розумне прагнення, протилежна хотінню. З цим пов'язане і поняття "обов'язку", як чогось належного. В основі людського співжиття лежить, на думку стоїків, природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає, як природне утворення, а не як штучне, умовне, договірне утворення.

Відштовхуючись від універсального характеру природного закону і, відповідно, справедливості за природою, Зенон і Хрісіпп, а пізніше і їхні послідовники обгрунтували космополітичне уявлення про те, що всі люди, за своєю природою і за законами світобудови в цілому, — громадяни єдиної світової держави і що людина — громадянин всесвіту.

Найвище право природи керує всім космосом, вічне і для всіх людей однакове. Це зібрання наказів Розуму відповідає природі світу і людини. Хрісіп називає цей найвищий Nomos "царем всіх божественних і людських речей". Nomos розпоряджається власними санкціями: хто порушує накази розумного найвищого права, якщо навіть уникне людського суду, мучиться страхом перед карою, свідомістю поганого вчинку, втратою внутрішньої гармонії. Тому мудрець і без вимог держави дотримується вимог природного права.

Виходячи із того, що людина від природи суспільна активна істота, – філософ не може бути егоїстом, має дбати про добро вітчизни. Взаємна любов і солідарність людей є наказом природи.

Якщо платонівським ідеалом було виховання державою доброчесних людей, то стоїки не вірили у ефективність публічного виховання. Мудрець власними зусиллями досягає доброчесності.

Якщо закони у державі відповідають наказам найвищого права Розуму, то це добре для моральної автономії філософа. Але і тоді, коли людські закони суперечать космічному порядку і його праву, автономія філософа залишається непорушною. Бо його свобода є незалежною від зовнішнього світу людських умовностей.

Стоїкам притаманна ідея політичної активності, яка відрізняла їх від анархізуючих циніків та епікурейців.