30. Суть принципу панування права у вченнях античної греції.

Рівність, свобода і панування права – основні ознаки, притаманні грецькій демократії. Звичайно це не стосувалось жінок, дітей, численних іноземців і невільників.

При виборі провідників афінське населення схилялось до вибору багатих і видатних за походженням людей для виконання високих функцій. Вважалось, що багатий буде більш освіченим, компетентним і менше схильним до корупції вождем.

Щодо принципу панування права, то вважалось, що в демократії право повинно бути паном, а вільний грек підкоряється лише праву. Але в грецькому демократичному суспільстві громадяни підкорялись ними ж установленому праву. Противники демократії критикували нестабільність її правового порядку, постійні порушення народом власної конституції. Аристотель критикував такий стан, коли "вирішальну роль відіграють одноразові ухвали, а не закони (право)". Це був натяк на афінську практику схвалення на народних зборах декретів, що змінювали конкретизуючи загальні норми. Що створювало безпорядок в правовій системі.

Попри деякі недоліки, Афіни залишили цінну спадщину для правової і політичної думки – теоретичне обгрунтування народоправства.

31. Основні відмінності в уявленні Платона про закон у працях «Держава» і «Закон»

Хід Платонових думок у «Державі» породив теорію, у якій все підкоряється ідеалу царя-філософа. Єдиним і достатнім виправданням влади царя-філософа є те, що він один знає, в чому полягає добро для людей і держави. Результатами розвитку цього напрямку роздумів стали, по-перше, повне вилучення законів з ідеальної держави і, по-друге, — концепція держави як суто освітнього інституту, в якому більшість громадян перебуває в умовах постійного навчання у філософа-державця. Цей погляд прямо протилежний глибоким переконанням греків про свободу, якої можна досягти, дотримуючись законів і участю громадян у самоврядуванні. У цьому сенсі первісний варіант політичної теорії Платона був однобоким, присвяченим єдиному принципу і тому неспроможним висловити ідеал міста-держави. Перегляд колишньої установки став основою того напряму, якого дотримувався Платон у своїх пізніших роздумах. Як свідчить назва діалогу,«Закони» були написані як спроба повернути закон на те місце, яке він займав у свідомості греків і з якого Платон намагався свого часу зрушити його. Фундаментальна відмінність між теорією, викладеною в«Державі», та теорією, викладеною в «Законах», полягає в тому, що ідеальною державою, за розумінням, викладеним у «Державі», керують спеціально вибрані і спеціально навчені люди, чиї дії не обмежені законом. Тоді як у державі, описаній у «Законах», — головує закон, а урядовці й усі інші громадяни однаково рівні перед ним. Ця відмінність передбачала рішучі зміни в усіх основоположних принципах управління, значно рішучіші, ніж ті, які уявлялися Платонові у його логічних умовиводах.

32,Походження держави за Арістотелем.

Держава, за Арістотелем, - «творіння природи», продукт природного розвитку. 4 У основі його лежать потреби людей. Аристотелю належить знамените визначення людини як «тварини політичного» або громадського, бо поліс - це суспільство. Сенс цього визначення в тому, що людина не може жити одна, він має потреби в контактах із собі подібними, у поєднанні з ними. Ізольована людина, міркує Аристотель, повинен мати якості бога, щоб залишатися людиною. Оскільки цими якостями людина не володіє, він стає звіром.

Є три щаблі об'єднання, які люди створюють у своєму природному прагненні до спілкування. Перша - сім'я, що складається з чоловіка, жінки і дітей. Потім село або селище і, нарешті, поліс. У міру розширення кола об'єднання, його ускладнення, сходження по щаблях суспільного життя зростає кількість благ, одержуваних людиною від спілкування, а також безпека. Все більшого значення набуває поділ праці.

За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім'ї, що мас державно-власницький характер на зразок домовласницького