29. Основні ідеї софістів. Приватне право у софістів

Софісти, які з'явились у Греції в V ст. до н. е., були особливими мудрецями. В цей період накопичений філософією обсяг знань, розробка інструментарію мислення, зміни в суспільному житті, під впливом якого формується людська особистість, зумовили наступний крок у розвитку філософської проблематики. Відбувається перехід від вивчення природи до розглядання людини у всіх її багатоманітних проявах. У зв'язку з цим з'являється суб'єктивно-антропологічна лінія у філософії. Родоначальниками цієї традиції були софісти.

Софісти ототожнювали мудрість із знанням, умінням, здатністю доводити все, що вони вважали необхідним, вигідним. Користуючись енциклопедичними знаннями і мистецтвом риторики, вони заперечували очевидні істини і обґрунтовували найнезвичніші твердження.

Найвідоміший з софістів - Протагор (490-420 рр. до н. е.) Головна теза Протагора: «Людина — міра всіх речей». Він виходив з того, що, оскільки в кожній речі можливі протилежні, взаємовиключні думки, людина не може орієнтуватися у світі: слід вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір, приймаючи одну думку і відкидаючи протилежну. Тобто людина тільки в собі самій може знайти істину.

Інший відомий софіст Горгій доводив, що буття без людини не існує, бо якби воно існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якби мали знання, то не змогли б його висловити.

Сократ (470-399 рр. до н. е.) спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом софістів Мірою всіх речей для Сократа була не суб'єктивно-випадкова одинична людина, а людина як розумна, мисляча істота, адже в мисленні знаходять своє вираження загальні закони. Сократ виступив з вимогою доводити такі істини, які мали б загальне і об'єктивне значення. Тобто фундаментальною здатністю людини він вважав розум, мислення. Саме розум здатний дати вище, загальнообов'язкове знання, яке, однак, неможливо отримати в готовому вигляді. Людина повинна докласти значних зусиль, щоб здобути його. Звідси бере початок метод Сократа - маєвтика (повивальне мистецтво).

Основну частину сократівських роздумів присвячено проблемам моралі: що таке добро і зло, справедливість і несправедливість. Філософія, -вважає Сократ, — є засобом пізнання добра і зла. Це пізнання Сократ здійснює за допомогою бесід, в яких виходить з фактів приватного життя, конкретних явищ навколишньої дійсності.

Антісфен вважає, що держава ніколи не може бути носієм добра, якщо в ній простим актом голосування можна бездарних людей зробити полководцями

Платон. Афінський філософ (427-347 рр. до н. е.), Платон залишив багату теоретичну спадщину, що дає можливість глибоко усвідомити сутність його системи, яка справила колосальний вплив на подальший розвиток філософії. В ній уже можна чітко виділити всі чотири складові частини філософського знання: онтологію; космологію; гносеологію; етику.

• Онтологія. Буття - вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неподільне, недоступне чуттєвому сприйняттю, його можна досягти тільки розумом Воно багатоманітне, і ця його багатоманітність називається ідеями (ейдос) або сутностями. Отже, буття у Платона — це образ, ідея, сутність. 

• Космологія. З ученням про буття в системі Платона тісно пов'язується космологія. Він розвиває учення про створення божеством Космосу з первісного Хаосу. Творець світу — божественний деміург, який був добрим і побажав влаштувати все так, щоб було добре. Заставши все в безладному русі, він з безладдя зробив порядок, вважаючи, що це в будь-якому разі краще. Потім вселив розум у душу Космосу, а душею облагородив тіло. Таким чином, Космос промислом божим одержав буття, наповнене душею і розумом. Платон був переконаний, що небесні тіла - це видимі боги, які, як і люди, володіють тілом і душею.

• Етика. Орієнтована на самовдосконалення особистості, створення держави. Зміцненню ідеальної держави слід підпорядкувати систему виховання й освіти. Кожному стану відповідатиме свій рівень освіти