Теми семінарських занять з політології.

Тема 1. Основні віхи історїї зарубіжної політичної думки

1. Політична думка Стародавнього світу і Середньовіччя.

2. Особливості розвитку політичної науки Нового часу.

3. Сучасна зарубіжна політична думка.

Методичні рекомендації та практичні завдання:

1. Вивчаючи перше питання необхідно усвідомити:

• надзвичайно великий обсяг політологічного матеріалу, який включає в себе історичні, філософські, правові, політичні, географічні та інші джерела суспільствознавчої науки; що формування цих першоджерел було пов’язане з тією стадією розвитку різних суспільств, коли відбувається соціальна диференціація і зароджуються та виникають державні утворення;

• глибоке вивчення історії політичних ідей того чи іншого народу показує істотні їх відмінності, оскільки історія народу є лише часткою загальносвітової цивілізації до якої він робив і робить свій внесок на кожному конкретному етапі свого розвитку в залежності від рівня розвитку економічних, політичних і духовних складових суспільства.

Враховуючи великий спектр політичної думки, за рекомендацією викладача слід обрати фрагменти першоджерел, які б давали вичерпну відповідь на поставлене питання. Розглядаючи розвиток політичної думки в Стародавньому світі і Середньовіччі, необхідно засвоїти зміст таких понять: теократія, держава, деспотія, демократія, аристократія, охлократія, поліс, правильні і неправильні форми правління, конфуціанство, даосизм, брахманізм, томізм, ідеальна держава, ідеальний правитель.

З’ясуйте та проаналізуйте сутність історичних етапів започаткування і розвитку політичних ідей, зробіть порівняльну характеристику їх змісту:

Стародавній світ

Міфологічно-релігійні уявлення про політику VIII-VI ст. до н.е.

Конфуцій, Мо-Цзи, Будда, Заратустра.

Ідея божественного походження держави, людини, відносин, нерівності, порядку.

Політична думка античності IX-II ст. до н.е.

Гомер, Гесіод, Соломон, Піфагор, Геракліт.

Період становлення старогрецької державності, раціоналізація політичних уявлень про політику, формування філософського підходу до держави.

Другий період – V-VI ст. до н.е.

Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон.

Розквіт старогрецької філософської та політичної думки. Уявлення про політику як мистецтво керувати державою. Введення понять: юридична особа, політична справедливість, рівність. Створення теорії ідеальної держави, ідеального правителя та ідеального громадянина. Зародження елементів наукового дослідження політики.

Третій період – IV-II ст. до н.е.

Епікур, стоїки, Полібій.

Це період елінізму, початок занепаду старогрецької державності, та підкорення грецьких полісів спочатку Македонією, а потім Римом. Нове трактування поняття держави, справедливості. Розробка проблем моральності представників влади.

Політична думка Середньовіччя IV-XIV ст.

Християнські доктрини. А.Августин, Ф.Аквінський.

Теологічні тлумачення політичних інститутів і процесів. Проголошення верховенства релігії над світською владою. Концепції релігійної сутності держави: світовий порядок, установлений Богом. Мета держави – збереження порядку і громадянського миру.

2. Вивчаючи становлення політичної думки Нового часу, слід звернути увагу на те, що це був період становлення соціалістичних, ліберальних, раціоналістичних та утопічних концепцій політики.

З’ясуйте суть таких основних понять: природнє право, природні закони, суспільний договір, суверенітет, монархія, утопія, лібералізм, абсолютизм, розподіл влади, просвітництво, плебісцит,вічний мир.

Відродження IV – поч.VIIст.

Макіавеллі, Ж.Боден, Г.Гроцій, Т.Мор, Т.Кампанелла.

Звільнення політичної думки від теології, обгрунтування ідей природнього права та природнього походження держави. Введення поняття “держава”. Створення вчення про державу. Зародження утопічних уявлень про державу.

Реформація к.XV-ст. – I пол.XVI ст.

М.Лютер, Т.Мюнцер, Ж.Кальвін.

Відносини індивіда і колективу. Релігійно-політичне обгрунтування держави. Антифеодальні та антикатолицькі рухи. Нове бачення світу, людини, суспільства та шляхи їх подальшого удосконалення.

Просвітництво XVII-XVIII ст.

Д.Лок, Т.Гобс, Ж-Ж.Руссо, Д.Дідро, Гельвецій. І.Кант.

Обгрунтування теорії про державу та правові основи буття. Формування вчення про громадянське суспільство, теорії суспільного договору, принципи розподілу влади. Проголошення ідей гуманітаризму, прав і свобод людини. Визнання закономірностей зміни політичного управління. Розробка механізму діяльності демократичної держави.

Соціал-утопізм, соціалізм і комунізм . XVIII-поч.XX ст.

Мореллі, Маблі, Бабеф, Сен-Сімон, Фур’є, Оуен, К.Маркс, Ф.Лассаль, К.Каутський, В.Ленін.

Утопічні теорі про державу, сутність людини, закономірності суспільного розвитку. Розробка вчення про державу, її суть та перспективи розвитку. Матеріалістичне розуміння історії. Економічні засади існування суспільства. Обгрунтування питання про владу, її завоювання і зміцнення.

3. Вивчаючи сучасну західну політичну думку, слід звернути увагу на те, що політологія в західних країнах відіграє значну роль, як теоретична дисципліна і як інструмент практичного впливу на різні соціальні процеси. Разом із тим, незважаючи на високий ступінь розвитку політичної науки в таких країнах як США, Франція, Великобританія, Німеччина, спостерігаються суттєві відмінності у підходах до розгляду практично всього спектру політологічних проблем – і на рівні раціональних шкіл, і на рівні різноманітних дослідницьких центрів.

Спробуйте уяснити сутність основних напрямків розвитку політичної науки в країнах Заходу на сучасному етапі:

США: а) загальна політологічна наука (Ч.Мерріам, У.Монро, Г.Лассуел, С.Верба та інш.);

б) теорія плюралістичної демократії (П.Бахрах, Дж.Уокер, А.Бентлі, Р.Даль);

в) теорія виборів і виборчих процесів (Д.Браун, Ф.Сейба, Б.Берельсонс);

г) теорії суспільної стабільності (Г.Моргентау).

Англія: а) структурно-функціональний аналіз політики (Р.Джоунс);

б) теорія політичної мобілізації;

в) теорія політичних систем (Р.Роуз, М.Девіс, В.Люіс).

Франція: а) вивчення поведінки виборців (Ж.Шарло, Ж.Ганте, А.Ласло);

б) дослідження політичних партій (М.Дюверже, Ж.Шарло).

Німеччина: а)позитивістська-біхевіористична емпірична соціологія;

б) “практично-критична науко про соціально-політичну” владу (Т.Адерно, Г.Дарендорф, Ф.Нойман, В.Хенніс).