Генетичний потенціал мінливості пшениці.

Вирощування пшениці на всіх континентах, в різних еколого-географічних зонах сприяло виникненню великої кількості різноманітних форм в межах роду.

Внутрішньовидова генетична мінливість пшениці представлена значною кількістю сортів, колекційних і природних форм, які відрізняються багатьма і, особливо, селекційно корисними ознаками. Мінливість описана по типу розвитку зимостійкості, посухостійкості, стійкості до хвороб і шкідників. Відома внутрішньовидова мінливість по габітусу рослини, типу куща, формі і кольору колоса, біохімічним та іншим ознакам. Важливе значення при вивченні спеціальної генетики пшениці відіграють колекції світового різноманіття видів роду Triticum.

У теперішній час високоефективна Адаптивна_селекція неможлива без використання досягнень світової селекції та без збереження генетичного різноманіття культурних рослин, тобто вирішальним чинником селекції зернових культур (в тому числі і пшениці) є генетичне різноманіття вихідного матеріалу, на якому вона ґрунтується. В гібридних популяціях, які одержують при схрещуванні еколого-географічно віддалених форм спостерігається трансгресія за урожайністю стійкістю до абіотичних та біотичних факторів середовища.

Важлива роль у підвищенні потенціалу селекційних робіт належить укладенню в свій час та тривалій підтримці міжнародних двосторонніх наукових угод із зарубіжними селекціонерами.

Наприклад, завдяки двосторонньому співробітництву МІП ім. Василя Миколайовича Ремесла УААН із селекціонерами Німеччини були створені методом внутрішньовидової гібридизації сорти озимої пшениці Миронівська 61 (1985), Мерлебен (1989), Миронівська 27 (1992), Миронівська 63 (1993), Мирхард, Миронівська 30 (1995), Миронівська 68 (1998), Веста, Волинська 2 (2000), Гарант (2002) таких прикладів можна навести велику кількість.

В Україні генетична колекція знаходиться в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва (м. Харків).

Шляхи і методи виявлення і підтримання генотипової внутрішньовидової мінливості тісно пов’язані з біологією розмноження виду. За своєю біологією пшениця самозапильна культура. Однак вона схильна до відкритого цвітіння. Відкрите цвітіння більш характерне диплоїдним видам, дещо менше тетраплоїдним і гексаплоїдним. У пшениці завдяки відкритому цвітінню можливе часткове перезапилення, яке веде до спонтанної_гібридизації. Відмічено, що спонтанні гібриди частіше виникають у сортів, які не адаптовані до навколишніх умов і у чоловічо-стерильних форм. У пшениці в природних і сортових популяціях спонтанна гібридизація веде до виникнення гетерозигот і постійно супроводжується гомозиготизацією при регулярному самозапиленню, тому сорти і форми пшениці практично гомозиготні і являють собою в генетичному відношенні чистолінійні сукупності. Вивчення генетики пшениці, яке направлене на дослідження генетичних основ, виникнення у неї різноманіття, а також встановлення генетичної детермінації ознак і властивостей і ґрунтується на основі виділених форм і ліній, що розрізняються за ознаками і властивостями. Вивчене генетичне різноманіття роду Triticum представлено в генетичних колекціях де зібрані лінії, які марковані окремими генними мутаціями або хромосомними абераціями. В селекційних генетичних колекціях зібрано те різноманіття, яке сприяє розкриттю системи мінливості видів, що інтегрує генетичний потенціал видів і роду в цілому.

Основними шляхами індукування мінливості і виділення змінених форм у пшениці є спонтанний та індукований мутагенез, внутрішньовидова_гібридизація, автополіплоїдія, анеуплодія, віддалена_гібридизація – віддалених екологічних форм і близьких видів, віддалених видів і близьких родів (з наступною поліплоїдією) заміщення хромосом на чужорідні, а головне поєднання цих методів між собою.